«Ішов сильний дощ. Відеокамери зафіксували, як о 1.19 заїхали невідомі на білому мікроавтобусі «Мерседес» із причіпом. За ними — «Москвич». Проїхали через усе село на виїзд, видно, там постояли й повернулися. Розвідували обстановку», — розповідає «Україні молодій» Ігор Щербак, сільський голова Зеленої Діброви Городищенського району.
Він каже, вандали діяли зухвало. Коли під’їхали до пам’ятника, то виключили фари. А потім зняли дві секції огорожі, звалили погруддя, повантажили його й поїхали в бік села Шевченкове. Камера на виїзді це також зафіксувала. Погруддя важке, десь 80 на 70 см. Коли падало, то залишило у землі велику вм’ятину.
За словами пана Ігоря, крадії добре знали околицю. З викраденим пам’ятником вони спочатку поїхали польовою дорогою. Не розрахували лише, що дощем її розмило. Тож повернулися і знову — селом — на виїзд у той бік, звідки заїхали.
У Зеленій Діброві є загін самооборони. Він постійно патрулює вулиці. А тієї ночі, пригадує Ігор Володимирович, він прокинувся від важкого сну.
«Приснилося, ніби два мої козаки із самооборони, кошовий із братом, на машині в річку перекинулися. Я прокинувся від того, що задихаюся — у сні допомагав їм випливти», — пригадує сон пан Ігор.
Каже, і хоча козаки у тому страшному сновидінні випливли, та на душі у нього було важко. Ще подумав, зізнається, якісь проблеми будуть. Вирішив не збирати самооборонівців, а сам поїхав селом.
«З крадіями розминувся у часі буквально на 10 хвилин», — каже Ігор Володимирович. Зізнається, гірко й боляче за те, що поцупили пам’ятник. Каже, погруддя у 1961 році у село привіз його рідний дід Степан. Монумент гіпсовий, але у 1989 році його обтягнули міддю.
А подарував пам’ятник Зеленій Діброві Фотій Красицький, праправнук сестри Тараса Шевченка — Катерини. Свого часу вона вийшла заміж у Зелену Діброву, тож малий Тарас нерідко прибігав до неї в гості. Приїжджав сюди і в дорослому житті.
Тієї ночі, окрім Зеленої Діброви, вандали пройшлися рейдом і по інших селах, котрі входять до Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка».
У селі Шевченкове Звенигородського району шукачі кольорових металів позбивали бронзові букви з напису на стелі «Літературно-меморіальний музей», а потім зрізали півметровий бронзовий барельєф із зображенням молодого Кобзаря. Кажуть, що барельєф важить майже тонну. Це сталося у самому центрі. Свідків немає. Ніхто нічого не бачив і не чув.
Тієї ж ночі було викрадено й накладні бронзові композиції і на в’їздних знаках у село Моринці.
Це вже не перша така крадіжка у національному заповіднику. У серпні цього року тут невідомі вивезли масивну скульптуру «Тарас малює», а торік — вкрали ягня із скульптурної композиції «Мені тринадцятий минало».
До речі, викрадення ягняти — вже друге в новітній історії. Земляки Кобзаря кажуть, складається враження, що хтось цілеспрямовано «підчищає» національні реліквії на його малій батьківщині. Аби там нічого не залишилося. Щоб туди якомога менше туристів їздило. Щоб слово Кобзаря не так часто звучало.
Хто знає, що відбувається насправді з таким нашестям вандалів. Але Ігор Щербак підозрює, що зібрані ними культурні цінності у Національному заповіднику «Батьківщина Тараса Шевченка» підуть не до збирачів кольорових металів, а на продаж у приватні музеї, або їх вивезуть за кордон.
З усього видно, наголошує Ігор Володимирович, крадії не бояться перевірок на дорогах, коли везли такий масивний вантаж. Тож, певно, діяли під прикриттям.
«Коли ми запитуємо у правоохоронців, як просуваються пошуки тих, хто все це накоїв, нам відповідають: «Справа розслідується», — гірко підсумовує Людмила Шевченко, директор Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка»
