Щойно вийшла друком книга «Сатирична сотня діє, або Путлер капут!» У збірку включені твори як класиків сатиричного жанру, так і талановитих сучасників.
Читач зустрінеться з гострим словом Остапа Вишні, Степана Олійника, Павла Глазового, Федора Маківчука, Євгена Дударя, Олега Чорногуза, Михайла Прудника та гумористичними творами багатьох інших талановитих авторів.
Адже поки українці здатні сміятися — Україна живе, і саме це є лейтмотивом збірки. Майже на 400 сторінках кожен із читачів знайде якусь цікавинку для себе. Чимала частина викривальних гумористичних сюжетів пов’язана з сьогоденням.
Зокрема, вірші, гуморески «присвячені» нашим можновладцям, подіям на сході України та очільнику «братньої» сусідньої держави. Зауважимо, що твори «переплітаються» з чудовими карикатурами, зокрема роботами всім відомого ще по журналу «Перець» Анатолія Василенка.
Автори-упорядники збірки, а це Олександр Михайлюта, Василь Піддубняк, Олег Чорногуз, Анатолій Василенко, один із примірників надіслали пану Президенту й одразу ж отримали від керівника приймальні (Г. Кільова) подяку.
Та найкумедніше те, що клерки з АП, передавши гаранту книгу, або навіть не заглянули в неї, або ж вважають, що Петро Олексійович — людина достатньо розсудлива, розумна i з посмішкою на устах сприйме «уколи» на свою адресу.
На це сподіваються й упорядники, адже буквально на перших сторінках можна зустріти афоризми на кшталт: «Президент міністру — друг, товариш і кум», «Слава Петрові Офшоренку, який об’єднує українців у протидії ненависникам України!» чи «Рошен» — наше сонце!»
А на форзаці в кінці книги «хмизу у вогонь» ще й пiдкинув Герой України, поет Іван Драч: «Порошенко починав із цитації: «Щоб подолати корупцію, посадіть для початку трьох своїх друзів. Ви знаєте напевно — за що, і вони знають — за що». Згодом я дізнався, що це були слова Лі Куан Ю, тодішнього прем’єр-міністра Сiнгапуру, який недавно помер у віці 91 рік і був при владі років сорок, якщо не більше, й зробив свій край шедевром. Порошенку треба було б почати посадку, щоб не бути голослівним, із Гройсмана, Юрія Луценка і кого третього, я не знаю, ви знаєте краще... Жаль, що садити довелося б таких симпатичних для мене людей... Тоді б народ повірив Президенту і пішов за ним у вогонь і у воду добровільно, не з недовірою, як тепер. Чимось треба жертвувати: або друзями, або фірмою «Рошен» у Липецьку».
Тож, шановні українці, читайте, смійтеся й насолоджуйтеся новонародженою книгою!
