Її проникливе й глибоке мецо-сопрано відразу захоплює слухачів. Бо вона належить до тих співачок, творчість яких по-справжньому хвилює. Свого часу доля звела її з видатною співачкою, народною артисткою України Ларисою Остапенко — дружиною відомого композитора Олександра Білаша.
Лариса Іванівна скаже: «Хотіла б, аби мої сподівання на ваше місце в мистецтві з часом виправдились! Ви — моє продовження у філармонії». Так і сталося: сьогодні Руслана Якобінчук — солістка Національної філармонії України.
— Пані Руслано, коли вирішили для себе, що будете артисткою?
— Із раннього дитинства я дуже любила співати і завжди уявляла себе співачкою. Якось ми з мамою поїхали відпочивати на Чорне море і там випадково зустріли одну нашу знайому, яка попросила мене щось виконати.
Я почала співати з улюблених мультфільмів голосом лисиці, зайчика. І та знайома сказала тоді, що мені треба обов’язково вступати в музичне училище, бо, мовляв, є для цього хороші дані. І вже десь у сьомому класі батьки купили мені фортепіано, запросили викладача, і я за півроку пройшла з ним усю музичну грамоту, яку вивчають у школі 5-7 років.
Ну а після цього, вже без проблем, вступила до Рівненського музичного училища на диригентсько-хоровий відділ.
Утім через два роки я зрозуміла, що диригентом ніколи не буду, бо не моє покликання.
Мені хотілося співати. І тому, разом зі своїм педагогом Галиною Куцовою, поїхали до Львівського музичного училища. І там мене взяли вже на вокальний факультет, причому відразу на третій курс. Звісно, я була щасливою...
Моїм викладачем був Анатолій Гром, який свого часу співав на сцені Кишинівського оперного театру. Звичайно ж, він учив мене насамперед оперного репертуару, ми працювали також над старовинними романсами, українськими народними піснями, і я навіть молдавський твір виконувала.
— Тепер зрозуміло, чому у вашому репертуарі є пісня «Молдаваночка», яку оцінили глядачі.
— Справді, ця пісня чудова, на вірші Дмитра Павличка. Музику до неї написав Олександр Білаш.
— До речі, ви співаєте багато пісень Олександра. Як ви познайомилися з його творчістю?
— Я виростала на піснях Олександра Білаша. А моїм педагогом у консерваторії стала Лариса Остапенко — дружина композитора. Спочатку мені хотілося співати оперні арії, скажімо, Кармен. Але Лариса Іванівна переконала мене, що починати треба зі старовинних арій, романсів і пісенного репертуару.
У мене був, як на мій погляд, про це також казала і Лариса Іванівна, досить вдалий виступ на третьому курсі навчання.
Я тоді виконувала арію Вані з опери «Іван Сусанін» Михайла Глінки і пісню Олександра Білаша на вірші Дмитра Павличка «Пролітають літа». Після виступу до мене підходили мої друзі й казали, що коли я співала цю пісню, то дехто навіть не міг втримати сліз.
— А Олександр Іванович чув у вашому виконанні свої твори?
— Звичайно, чув. Якось мене з іще однією студенткою Лариса Іванівна запросила до себе додому, щоб нас послухав Олександр Іванович. Пам’ятаю, як я тоді хвилювалася, бо співала живому класику пісні.
Але дуже раділа, що моє виконання торкнулося, як зізнався композитор, його душі. Взагалі, у Лариси Іванівни, коли показувала нам якусь пісню, — у неї завжди тремтіла сльоза. Те ж саме було і на її концертах, бо співала Лариса Остапенко від душі і щирого серця. Саме такого виконання вона вчила і своїх учнів.
Я вдячна долі, що потрапила до класу Лариси Іванівни. Лариса Остапенко свого часу подарувала мені збірник своїх улюблених творів, який підписала так: «Руслано, хотілося б, щоб мої сподівання на ваше місце в мистецтві з часом виправдались».
А ще мені казала, що я є її продовженням у філармонії.
Ви знаєте, мені з нею було легко... Навіть дехто із колег казав, що я дуже схожа на Ларису Остапенко: як по тембру голосу, так і зовні. І тут нічого дивного нема, бо ми стільки років були разом. Я ж займалась з Ларисою Іванівною і після закінчення консерваторії. Вона мене запрошувала до себе і ми продовжували працювати і над голосом, і над репертуаром.
— Хто вам допомагає підбирати репертуар?
— У студентські роки правильно складати репертуар мене навчила мій педагог, професор Національної музичної академії України ім. П. Чайковського народна артистка України Лариса Остапенко. А тепер я підбираю сама, але раджуся зі своїм чоловіком Василем Івановичем. Його слово і порада для мене дуже важливі.
Щодо загалом репертуару, то він дійсно різноплановий і нараховує не одну сотню творів. Я ніколи їх не підраховувала. І мені цікаво виступати з різними оркестрами, виконувати твори різних авторів. Тому з великим задоволенням беру участь у концертах. Досить плідно співпрацюю з сучасним композитором Михайлом Катричком, який створює естрадні пісні. І цей напрямок мені теж дуже цікавий.
Сьогодні мій репертуар розширився ще й патріотичними піснями для воїнів АТО. Записала кілька кліпів, у яких вміщено уривки вже тепер з документальних кадрів Революції гідності.
— Гадаю, ваш улюблений композитор — Олександр Білаш?
— Звісно. Я часто виконую одну з пісень Олександра Білаша на вірші Дмитра Павличка «Пісня про Україну», яка і є підтвердженням того, що композитор писав для професіоналів із душею та повним вокальним діапазоном.
— А мелодія?
— Улюблених мелодій багато... Але найбільше до душі «Мелодія» Мирослава Скорика та музика Євгена Доги з кінофільму «Довга дорога в дюнах». Улюблені композитори — Олександр Білаш, Платон та Георгій Майбороди, Юлій Мейтус, Борис Буєвський, Степан Сабадаш та багато інших.
— Яка пора року вам подобається?
— Та, що зараз за вікном — осінь. «Цвітуть осінні тихі небеса, де ти стоїш, блакитна, як роса...».
— То і кольори осені улюблені?
— Поряд із жовтим мої улюблені яскраві кольори — червоний, синій, темно-зелений, білий, блакитний. Але це не означає, що я не полюбляю пастельної гами, мені подобаються і спокійні та витримані кольори. Чому? Це напевне іде зсередини — мені завжди хотілося бути яскравою і помітною здалеку. Обожнюю айстри, жоржини... Навіть у моєму репертуарі є пісня «Жоржини».
— Вам затишніше ранком чи увечері?
— Увечері, коли збирається вся родина для теплого спілкування. До того ж у вечірні години зазвичай відбувається вечірній спектакль чи сольний концерт. Вечір надихає для роздумів. Словом, відчувається гармонія.
— Що вам допомагає бути у гармонії...
— Бути в гармонії мені допомагають позитивні емоції і хвилини щастя на сцені.
— Що для вас щастя?
— Щастя — це коли є мама, коли поруч люблячий і турботливий чоловік, коли в хаті лунає дзвінкий сміх моєї дорогої дитини, коли здорова моя родина, коли займаєшся своєю улюбленою справою і коли мир, спокій та стабільність у моїй країні, то це, на мій погляд, справжнє щастя!
