Гра харківського «Локомотива» та львівських «Кажанів» за волейбольний Суперкубок зібрала аншлаг

Рівень глядацької аудиторії на матчах чемпіонату країни з футболу красномовно свідчить, що інтерес до «гри мільйонів» в Україні стрімко падає. 

 

У нинішніх реаліях, коли навіть флагманські клуби переживають не найкращі часи, повернути прихильників футболу на трибуни стадіонів — справа вельми складна.

 

Що говорити, коли навіть матчі Ліги чемпіонів за участі столичних динамівців не здатні забезпечити на НСК «Олімпійський» аншлаг, тоді як поєдинки національної першості нині відвідує менше 10 тисяч динамівських фанів.

 

Водночас шанувальники спорту, котрим без змагального адреналіну просто не живеться, активно шукають «рибні місця», хоча, слід визнати, в Україні їх не так уже й багато.

 

У столиці, котра, здавалося б, мала бути прикладом для наслідування, спортивне життя аж ніяк не нагадує «бурхливий потік». Із альтернативних футболу видів у Києві можна хіба що подивитися на чоловічий баскетбол, щоправда, ігровий тонус «Будівельника» нині далекий від чемпіонського.

 

У хокейному чемпіонаті країни начебто столицю представляють «Дженералз», утім свої домашні матчі вони проводять навіть не у передмісті, як було раніше, а в Білій Церкві, котра значно далі від Києва, ніж Бровари.

 

Хай там як, а спортивні функціонери час від часу та й подарують столичному вболівальнику яскраве видовище. Торік у тих же таки Броварах свої домашні поєдинки групового раунду гандбольної Ліги чемпіонів грав запорізький «Мотор». Дарма, що команда не місцева — у вирішальних поєдинках столичні фанати спорту забезпечували найсильнішій команді країни дуже потужну підтримку.

 

У поточному сезоні великий гандбол перебрався до Харкова. Водночас до столичного регіону завітав професіональний волейбол, якого в Києві вже давно ніхто не бачив. Вочевидь, нове керівництво ФВУ на чолі з Михайлом Мельником вирішило всерйоз узятися за популяризацію волейболу.

 

Звісно, лише одним започаткуванням нового турніру надати справі потужної інерції навряд чи вдасться.

 

Але для ознайомлення спортивної спільноти Києва з професіональним українським волейболом розіграш Суперкубка — нагода відмінна.

 

Коли спортивний комплекс Національного університету фізичної культури і спорту почав «тріщати по швах», не справляючись iз прийомом охочих подивитися за грою харківського «Локомотива» та львівських «Кажанів», можливо, у ФВУ й пожалкували, що не замовили на дебютний Суперкубок арену більших розмірів.

 

Утім, як відомо, столичний Палац спорту — дороге для оренди задоволення. Дозволити ж собі життя на широку ногу вітчизняний волейбол просто не може.

 

Приміром, флагман чоловічого волейболу, 16-разовий чемпіон країни — «Локомотив» — напередодні старту нового сезону опинився на межі виживання. Його багаторічний меценат — «Укрзалізниця» — відмовився від подальшого спонсорства команди, через що «залізничники» були змушені подати сигнал SOS.

 

На щастя, небайдужі люди допомогли команді встояти на ногах, хоча продовжувати своє життя «Локо» буде в серйозно реформованому стані, роблячи ставку на свою «необстріляну» молодь. Нещодавно у складі збірної України (до 20 років) юні «залізничники» стали віце-чемпіонами Європи. Утім молодіжний і дорослий волейбол — це, як кажуть в Одесі, дві різні речі.

 

Офіційне «посвячення в професіонали» харківської молоді відбулося саме в матчі за Суперкубок, з якого, власне, й стартував новий волейбольний сезон в Україні.

 

Формально на поєдинок проти львів’ян волейболісти «Локомотива» виходили в статусі домінуючої сили — чинних чемпіонів країни та володарів Кубка. Проте довести це на ділі — в грі проти фіналіста минулого Кубка — «залізничники» не змогли.

 

Мотивовані бажанням виграти перший в історії клубу трофей, «Кажани», котрих, до слова, влітку очолив спеціаліст iз Латвії Угіс Крастіньш, не залишили харківській молоді шансів — 3:0 (25:22, 25:17, 26:24).

 

«У цьому матчі ми зробили ставку на молодь, і хлопці, певно, «перегоріли». У нас було обмаль ігрової практики, а молодим гравцям потрібно звикати грати з сильним суперником, навчитися виходити зі складних ситуацій. Коли все йде без проблем — то все добре. А коли потрібно зробити зусилля над собою і зібратися після низки помилок — ось це у нас сьогодні й не вийшло», — пояснив причини поразки в Суперкубку новий наставник «Локо» Анатолій Янущик, який, відзначимо, раніше працював з молодіжною командою «Локо».

 

А от у найсильнішої жіночої команди країни — южненського «Хіміка» — на старті сезону клопоти дещо іншого характеру. Зовсім скоро (1 листопада) переможець останніх п’яти чемпіонатів країни проведе свій дебютний поєдинок у Лізі чемпіонів.

 

Тож Андрій Романович, який лише кілька місяців тому став біля керма «Хіміка», розглядав Суперкубок як «тестове випробування» напередодні важливого старту. Слід визнати, що особливих клопотів у грі з фіналістом Кубка-2015/2016, представниці Одещини не мали.

 

Із кожним новим сетом їхня перевага над омолодженою «Орбітою» — до слова, віце-чемпіоном країни — ставала все більш переконливою.

 

Остання, третя, партія пройшла, як-то кажуть, в одні ворота — підопічні Ірини Комісарової, котра також лише почала знайомитися з клубом, набрали лише 7 очок — 3:0 (25:18, 25:11, 25:7).

 

Як видно, розраховувати на серйозну конкуренцію в Україні «Хіміку» марно. А готуючись до поєдинків кваліфікації ЛЧ проти краснодарського «Динамо», підопічним Романович в першу чергу варто розраховувати на власні сили.