Вищий навчальний заклад — мрія одинадцятикласників, надії батьків та майбутнє суспільства. А от для першокурсників виші стають ледь не справжнім пеклом. Амбітні вчорашні абітурієнти розчаровуються у виборі, буває, вже в перші тижні. Хтось — пізніше.
Тому нормальною практикою для студентів стає перевступ, але сама процедура ускладнена до неможливості. Хоча спочатку сприйняти повідомлення про таке рішення адекватно не можуть часто ні батьки, ні викладачі в новому чи старому виші, ні друзі. Прихильникам перевступу часто дорікають тим, що за місце у вищому навчальному закладі треба триматися.
Важко, але цiкаво
Уявлення про рейтингові ВНЗ розбивається у студентів часто об першого ж викладача, який приходить на пару, визнає лише одне світило — себе, пропонує підручники лише свого авторства і не погоджується на паритет ні за яких умов. Коли навчання перетворюється на просту формальність — не всім це до вподоби. І студенти бунтівного складу характеру знову реєструються на ЗНО. До речі, випускники минулих років цьооріч — це 13 відсотків абітурієнтів, значна частина з них — уже студенти.
Нам удалося поспілкуватися з 12 молодими людьми, які прийняли рішення про перевступ. Вони мігрували з ЛНУ імені Івана Франка, «Львівської політехніки», «Острозької академії», КНУ імені Тараса Шевченка. Втiм саме до названих вишів понад усе хотіли втрапити колишні студенти з навчальних закладів Полтави та Черкас.
Юрій Громик, декан інституту філології та журналістики Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, каже: «Явище так званого перевступу цілком об’єктивно відображає, з одного боку, недоліки сучасної системи професійної орієнтації, а з іншого — оголює проблеми вищої школи загалом і конкретних університетів зокрема. У першому випадку маю на увазі те, що молоді люди, подаючи заяви на вступ, буває, мають надто приблизне уявлення про певний фах. За цієї ситуації можливе розчарування в обраній спеціальності й бажання її змінити. На жаль, це може бути пов’язане і з реаліями конкретного університету, в якому опинився студент. Щоправда, частіше молоду людину розчаровує, мабуть, не так обраний фах, як саме вищий навчальний заклад, де зроблено першу спробу навчання. Причини такої ситуації теж різноманітні — від проблем одного конкретного університету (тоді зміна місця навчання справді допоможе) до недоліків вітчизняної системи вищої освіти загалом (цей чинник, на жаль, може виявити себе і в новому університеті). За будь-яких обставин молоді люди повинні мати право вибору...»
Юлія Кіщук, яка змінила Львівський національний університет імені Івана Франка на Український католицький університет, своїм приватним вишем задоволена і більше в державну освіту в Україні не вірить: «Мені зараз досить важко, не спимо до ранку. Проте нереально все цікаво. І підхід — інтерактивні лекції, візуалізовані домашні, безліч додаткових можливостей та курсів».
Владислав Озеран, який із Київського національний університет імені Тараса Шевченка перевступив до так само столичного Національного педуніверситету імені Михайла Драгоманова, розповідає: «Процедура не важка,але бюрократія дає про себе знати. Дирекції байдуже і ніхто не хоче допомагати з цим. Але воно того варте. Я задоволений зміною вишу і зовсім не жалкую. Навпаки, це додатковий та корисний досвід, хоч і гіркий».
Тим часом Вікторія Фурман залишила НУ «Львівська політехніка». А нині навчається в КНУ імені Тараса Шевченка. Дівчині подобається, що її навчальний процес контролюють і вона відчуває роботу на результат: «Нізащо би не повернулася у Львів на навчання знову. У КНУ жорсткий контроль, домашні перевіряють усі, англійська просто чудова, а ще в мене друга іноземна вже, при цьому чотири пари на тиждень. Рішення перевступати далося важко. По-перше, не хотілося втрачати рік життя, по-друге, залишати нових друзів».
Розлучення
Процедура відрахування у студентів займає від тижня до одного з половиною місяця. У навчальних закладах, звідки йдуть студенти, як правило, не відразу підписують накази на відрахування і, швидше, ставлять палиці в колеса, розводячи бюрократію, вигадуючи додаткові обставини, вимагаючи якісь папери і довідки. Ніколи в котромусь із найстаріших вишів країни не скажуть, що студент пішов через суттєві недоліки навчального процесу там. Скоріш за все, він негідний такого університету. Наказ про відрахування автора статті, наприклад, на два тижні застряг у кабінеті проректора. А перед початком вступної кампанії перевступник дізналася, що наказ той узагалі загубили. Хоча згодом випадково знайшли.
Для студентів, які склали ЗНО успішно двічі, на шляху до нового університету стають відомства й міністерства, які стараються врегулювати перевступ, оподаткувати — але ніяк не виходить. У вересні 2015 постанову прийняли, навіть суми визначили, які треба повертати. Щоправда, прослідкувати за всім відповідні органи не змогли. Але залякати деяких «непокірних» вийшло. Тим часом у вишах і досі не розуміють, як видавати довідки для повернення коштів і розводять руками. У тому ж Львівському національному університеті імені Івана Франка оформити й видати довідку про середню загальну вартість навчання одного переведеного студента не спромоглися жодній людині. Тож держбюджет, найімовірніше, коштів від двічі бюджетників не побачить.
ВИСНОВКИ
Перевступ — це нормально. Це звичайне рішення цілеспрямованих студентів, які шукають найкомфортніших умов для свого навчання, шукають змістовних лекцій та тих вишів, де вони потрібні не лише для того, щоб заповнювати ліцензійні обсяги. Це можливість обрати більш підходящу спеціальність, поки не виникають перешкоди у вигляді віку чи сімейних обставин. Краще втрачати рік і змінювати навчальний заклад, аніж втрачати чотири роки, тримаючись за місце. Студенту важливо, щоб до його можливостей був інтерес, він більше не хоче слухати лекцій про те, що він порожнє місце.
До речі, досвід зміни вишу показав мені особисто, що рейтинги університетів в Україні — не показник.
