Таланти «на експорт»: на «Харківські асамблеї» завітали знані у музичному світі вихідці з України

12.10.2016
У неспокійному та бурхливому сучасному світі культурна дипломатія — важливий метод формування та покращення іміджу країни. Найбільше «послів культури» завжди бачимо на всіляких фестивалях, а ще більш приємно, коли вони «наші», тобто українського походження, виховання і навіть навчання. Не секрет, що музичну кар’єру вибудовувати професіоналу на батьківщині — це подвиг, тому не кожен здатний, а точніше, не зобов’язаний. Українські музиканти наполегливо працюють у багатьох країнах як своєрідні люди миру, здобувають майстерність, а також євроінтегруються в елітне музичне суспільство. На міжнародному музичному фестивалі «Харківські асамблеї», який цього року триває вiд 30 вересня до 16 жовтня, завжди чекають «наших закордонних» виконавців iз розкритими обіймами. Хто вони — ці люди, які поїхали 10-20 років тому й досі подумки з колегами і дбають про студентів і учнів? Три персони привернули нашу увагу власним баченням свого місця у непростому конкурентному світі та їхнім особистим шляхом втілення в життя мрії.

Фагот за 50 тисяч євро

Роман Рєзнік (Україна — Норвегія) — фаготист, диригент. Сiм років грає в Oslo Filharmonien orchestra. Навчався в Харкові в музичній спеціалізованій школі-інтернаті (ХССМШі), ХНУМ імені І. П. Кот­ляревського, Берлінській вищій школі музики, Віденському університеті музики та виконавського мистецтва.
Красива постать, жваві природні рухи, доброзичлива манера  спілкування, ненастирливiсть — це Роман Рєзнік. «У нього фанатична любов до фагота», каже про Романа його викладач iз музичної школи, а далі з консерваторії Гаррі Абаджян, професор і проректор ХНУМ імені Котляревського. 
Доречно буде детально згадати один випадок iз Романового дитинства. Десь приблизно в 6-7 класах він настільки захопився грою на фаготі, що батьки не знали, як відірвати його від інструмента, — гуде і гуде весь час. Ось, нарешті, вирішили вивезти сина на прогулянку до лісу по ягоди і гриби. А хлопець у лісі зник. Знайшли Романа перелякані батьки в бібліотеці в селі, де він здобув книжки про фагот і залюбки читав, залишивши лісові прогулянки. Мабуть, завдяки надзвичайній зацікавленості його «співучий фагот» вирізняється від усіх інших. Він досконало володіє інструментом, а звук заливає концертну залу повністю.
Після закінчення навчання в Харківському університеті мистецтв він уперше приїхав на музичний фестиваль «Харківські асамблеї» минулого року і захопив у полон серця слухачів грою. До речі, фагот було придбано за 50 тисяч євро і через кредит сплачено Романом. Після цієї плідної зустрічі вже з молодіжним симфонічним оркестром «Слобожанський» Рєзнік виступив чотири рази, і не тільки як соліст.
Якщо він має ціль, то буде наполегливо тримати її на мушці. Роман, я не кажу «спробує» (ці слова не про нього), започаткував свою нову роль — диригента оркестру. Останній виступ запам’ятався саме виконанням симфонії Бетховена №4 з МАСО «Слобожанський» напередодні фестивалю. Треба зауважити, з бетховенською симфонією музикант з об’єктивних причин відзначився раніше, коли грав її в оркестрі. Проект, у якому були зіграні всі симфонії композитора протягом десяти днів, завершився перед тим в Oslo Filharmonien orchestra. 
«Мені було дуже цікаво поглянути на музику з протилежного боку, — написав Роман Рєзнік, — щодо виконання Бетховена, то це — надскладне завдання як для оркестру, так і для диригента в симфонічній літературі в цілому. Причин тому багато, починаючи з того, що в ті часи грали на інших інструментах, як тембри відрізнялись, так і ще одна причина — бетховенська глухота. Є багато епізодів, де, ймовірно, може порушуватись баланс оркестровий і деяких інструментів взагалі не буде чути. До цього ще додайте артикуляцію класичної епохи, над якою теж треба ретельно працювати. Все це надважливі речі, для виконання музику наближено до стилю, в якому вона була створена. Тільки тоді цей твір буде правильно представлений аудиторії і зацікавить її».
Його пріоритетне завдання — це влаштувати семінар з музикантами з обговорення всіх проблемних питань. Амбіційна мрія — створити оркестр світового класу в Україні, ім’я якого стане репутацією країни.

Звуки віолончелі

Денис Северін (Україна — Швейцарія) — віолончеліст, професор Вищої школи музики в Женеві і Берні, президент асоціації Kunst ohne Greuzen («Музика без кордонів»). Навчався в Харкові в музичній спеціалізованій школі-інтернаті (ХССМШі), Московськiй консерваторії імені П. І. Чайковського (клас Міллера Д. Г.)
В основі його виступів завжди лежить якась ключова ідея, що взагалі характерно для всієї багатовекторної діяльності цього музиканта. На камерному концерті 5 жовтня він разом iз Марією Бондаренко (піаністкою, доцентом кафедри спеціалізованого фортепіано) надав позитивного забарвлення музичній програмі в цілому виконанням концертних варіацій D dur для віолончелі і фортепіано Ф. Мендельсона і «Пісні без слів» ор. 109. Як завжди, Дениса важко перехвалити, до публічних виступів він ставиться трепетно, адже емоційний настрій — важлива складова, та головне — без усіляких скорочень і спрощень iз відповідними нюансами донести музичний твір слухачеві. Йому це відомо дуже чітко, бо, викладаючи курс барочної музики, він неодноразово відкривав зовсім «нові-старі» твори та з обережністю виносив їх на суд аудиторії. До речі, і в цьому році грав з Capella Gabetta і Gabor Boldoczki (труба) в Bregenz (Швейцарія) старовинну музику на «перебудованій віолончелі». 
Даремно «Пісні без слів» Мендельсон називав «призначеними для жінок», але саме через ці невеликі перлини прий­шла до нього всесвітня відомість. Тож невимушену простоту твору Денис провів через вишукане і чарівне виконання в спільному дуеті з фортепіано, зберігаючи простір для маневру фантазій.
«Віолончельне братство» учнів Северіна від Китаю до Бразилії ще ніхто не полічив. Точно відомо, що реальний клас складається з 3 у Берні і 12 — у Женеві. «Віртуальні учні» виникли з двох чинників: по-перше, система Еразмус чудово працює у Швейцарії й дає шанс цікавого спілкування з колегами. По-друге, — майстер-класи і співробітництво в оркестрових проектах iз Centro superiordeen senanza musical Katarina Gurska в Мадриді, Харківським національним університетом мистецтв ім. І. П. Котляревського, Латвійською музичною академією імені Язепа Вітола в Ризі та літніми майстер-курсами в Німеччині, Франції, Іспанії, Польщі, Росії, Китаї, Бразилії та обов’язково з музичними закладами по всій Україні. У кожній творчій акції він вбачає свою барву: з учнями це розкутість і строгість, під час сольних виступів — індивідуальність і місія, в ансамблях — відсутність стереотипів і спільна думка. Він плідно грає в тріо з Тетяною Корсунською (фортепіано) і Bartolomeiej Niziol (скрипка) на різних сценічних майданчиках, таких як «фестиваль серця» в місті Пілє в Польщі. 

Концертмейстер Ліонської опери

Антон Холоденко (Україна — Греція) — скрипаль, альтист, оркестрант. Концертмейстером грав у відомих оркестрах світу, у Royal Opera House в Ковент-гардені, Orchestra de Paris, Ліонській опері. Навчався в Харкові в музичній спеціалізованій школі-ін­тернаті (ХССМШі), ХНУМ імені І. П. Котляревського, Московськiй консерваторії імені П. І. Чайковського.
Лауреат конкурсу Паганіні в Генуї, Антон iз вдячністю пам’ятає всіх своїх учителів і те, що дали йому, чесно передає далі. Хоча він не дуже тяжіє до викладацької роботи, але з камерним оркестром Харківського університету мистецтв уже зробив чимало проектів. Як-то кажуть, «якщо вухо налаштоване» —  бачиш, що можна зробити краще. Так він діє й у своєму житті. Кращі оркестри, кращі диригенти були головним стимулом в оволодінні професією. Найвищий критерій для скрипаля, вважає Антон, — це звук, який уже є ознакою геніальності музиканта. Він відрізняє «на слух» гру свого вчителя-скрипаля Леоніда Когана, а також Володимира Співакова, Яші Хейфеця. 
За конкурсом Антон Холоденко пройшов до Ліонської опери концертмейстером. Узагалі, опера — це його улюблений жанр, особливо італійська опера, Пуччіні, Верді. Музика зрозуміла і людяна, а фантастичні мелодії невідомо звідки з’являються, мовби зростають на природі Італії, так Антон для себе пояснює цей феномен. 
На музичному фестивалі XXIII «Харківські асамблеї» його виступ буде з сюрпризом, як завжди. Доволі пригадати минулорічний концерт струнного оркестру з творів Лероя Андерсона «П’єса для друкарської машинки», або ж танок на наждачному папері. Вiн зiграє 15 жовтня два невеликi концерти Ф. Мендельсона, написанi у 12-річному віці: подвійний концерт для скрипки, фортепіано (з Дмитром Треничевим) і струнних і концерт для скрипки і струнного оркестру (художній керівник Леонід Холоденко). Сольний концерт Антон грає у версії І. Менухіна з його аплікатурою і штрихами, доволі незвично красивими і романтичними.
Цікаві плани маестро на майбутнє змушують нас оприлюднити їх, незважаючи на народну приказку про «поки не перескочиш». Перша ідея — всі віолончельні сюїти соло Й. С. Баха у редакції для альта зіграти в два концерти, і здійснити цей проект у Харкові. Друга ідея полягає в презентації обробки «Гольдберг-варіацій» Й. С. Баха для струнного тріо, яку створив Дмитро Ситковецький.
Розглядаючи портрети творчих людей, які є креативними елементами всесвіту людського життя, ми ототожнюємо їх зі світом культури. А поки тривають XXIII «Харківські асамблеї», знайомимося з нашими гостями через концерти і майстер-класи. 
 
Марина ЄГОРОВА, мистецтвознавець