«Коли ми будували Парфенон...»

Кожен, хто приїздить до Афін, із хвилюванням вдивляється в далечінь. Там, над будинками сучасного міста, в золотому серпанку біліє гора Акрополь та храм Парфенон, який увінчує її. Акрополь (у перекладі — Верхнє місто) — символ Афін, візитна картка столиці. Якщо інші античні пам’ятки губляться серед забудови сучасного міста, то Акрополь видно в прорізі вулиць, які сходяться до історичного центру, з будь-якої точки. Акрополь — одна з двадцяти найбільш визначних світових пам’яток, яку влітку щодня відвідує 8-10 тисяч туристів. З гори відкривається приголомшливий вид на Афіни: білі середземноморські будиночки на тлі гір та Егейського моря.

«Будинки в Греції невисокі — не більше 5 поверхів, оскільки тут висока сейсмічність, — пояснила наш гід Олена під час екскурсії. — Щороку реєструють до 2 тисяч підземних поштовхів. Останній великий землетрус стався 1999 року».

В Афінах туристи часто зупиняються лише для того, щоб відвідати Акрополь. Особливо ті, хто припливає на круїзних кораблях. Однак прогулянка вулицями грецької столиці — це мандрівка в історію, яка налічує 6 тисяч років. Місто зберігає сліди багатовікової історії в кожному каменi. Звісно, столиця має багато пам’ятників Середньовіччя та вже новітніх часів, однак 90 відсотків туристів світу їдуть сюди, щоб доторкнутися до античних архітектурних шедеврів, відчути дух тієї класичної культури, яка стала праматір’ю європейської цивілізації.

І справді: чи є ще епоха, яка б залишила такий глибокий слід в історії світової культури? Стародавні греки вважали красу найвищим законом мистецтва. Античні митці розробили вчення про прекрасне, яке не втратило свого значення і донині. І що цікаво: античні будівлі, спортивні споруди, пам’ятники та скульптури не справляють враження глибокої давнини. Навпаки — вони виглядають сучасними, живлять енергією та вселяють життєвий оптимізм. Адже грецька цивілізація була глибоко життєствердною. 

До речі, з мороку Середньовіччя Європа виходила, згадавши античний світ, його високу культуру та започаткувавши епоху Відродження (Ренесанс), коли митці наслідували кращі зразки грецького класичного мистецтва. «Всі ми греки, — писав англійський поет Персі Біші Шеллі. — Наші закони, наша література, наша релігія, наше мистецтво — все має своє коріння в Греції». Скажімо, багато грецьких слів перейшли в сучасні європейські мови. В англійській мові грецьке походження має третина словникового запасу. В українській мові теж багато грецьких слів, про що ми і не здогадуємося. Ось лише один приклад: «муза» — «музей» — «музика».

І хоча нині в Афінах живе майже 5 мільйонів людей і місто займає велику територію, всі античні пам’ятники, які збереглися до наших днів, розташовані на невеликій площі в історичному центрі навколо Акрополя. Тож усі їх можна оглянути протягом дня.

Мабуть, кожен чув про республіку монахів у горах півострова Афон. Однак вона не єдина. На півночі країни, в горах Фессалії, розташовані Метеори — унікальний монастирський комплекс, рівного якому немає у світі. Це другий (після Афона) центр православного чернецтва в Греції.

«Чарівні, містичні, вражаючі, захоплюючі, натхненні — це лише невелика частина епітетів для опису Метеорів, які, без сумніву, можна назвати дивом світу. 1988 року експерти внесли храмовий комплекс до Списку культурної спадщини ЮНЕСКО», — розповіла нам Олена, коли ми вийшли з автобуса в містечку Каламбака і з подивом розглядали гігантські кам’яні стовпи, що сягали високо вгору. Особливої таємничості їм надавало призахідне сонце. А наступний день став для нас справжнім відкриттям.

Метеори — незвичайне за ландшафтом місце. Коли стародавнє море, яке тут плескалося в доісторичні часи, відступило, то залишило химерні скелі висотою понад 400 метрів. У Х столітті у цих місцях з’явився відлюдник Варнава, який побудував тут перший скит. Пізніше сюди з Афона переселилася група ченців, які збудували перший монастир— Великий Метеор і тим започаткували нову чернечу республіку. «Якби Бог дав нам не одне, а тисячу життів, ми ще в ранній юності віддали б цю тисячу життів, аби жити тут, на святих скелях», — сказав настоятель монастиря Афанасій (пізніше — святий Афанасій Метеорський). Саме він назвав цю місцевість Метеори — ті, що линуть у небі (звідси і відоме нам слово «метеор»). А циклопічні скелі, увінчані монастирями, нині здатні вразити навіть сильніше, ніж єгипетські піраміди.

Із часом (упродовж століть) на скелях з’явилися 24 обителі (нині діють лише шість:чотири чоловічі і двi жіночі). Ченці зводили їх на вершинах неприступних скель, тож вони ставали недосяжними для грабіжників та розбійників. 500 років у монастирі піднімалися підвісними сходами та в сітках, які тягнули вгору за допомогою спеціальних механізмів. Лише на початку ХХ століття у скелях вирубали кам’яні сходи, тож тепер кожен бажаючий може відвідати святі місця. На відміну від Афона жінкам вхід дозволено.

«Я прийшла в монастир у 27 років, — розповіла нам в одному з монастирів черниця Евніка (Константіна), — живу тут уже 46 років і жодного разу не пожалкувала, що знайшла дорогу сюди. Нині маю проблеми зі здоров’ям, однак живу завдяки Богу».

Відвідування тутешніх монастирів — незабутній духовний досвід і для віруючих, і для невіруючих. А навколишні пейзажі — це спільне творіння природи і людини — залишають неземне враження. Уявити собі урочисту красу цього місця, не побувавши тут, — неможливо. Сюди прямують прочани з усього світу. Тут між небом і землею можна відчути себе наодинці з Богом, побути ближче до нього. 

Греція — єдина країна у світі, де православ’я — державна релігія. Такий статус церкви закріплено в Конституції, тож священнослужителі мають статус державних працівників, які зарплату і пенсії отримують з бюджету країни. 

Церква в грецькому суспільстві відіграє важливу роль і є невід’ємною частиною культури. Скажімо, день народження для грека подія менш важлива, ніж день його святого (іменини). Професійні свята тут відзначають у день пам’яті святих покровителів професій. Державної реєстрації шлюбу в Греції немає — цю функцію виконує церква. Закон Божий у шкільній програмі— обов’язковий предмет, а в кожному грецькому університеті є факультет богослов’я. 

«Моя сім’я емігрувала з Радянського Союзу 1978 року, — розповіла наш гід Олена. — Я навчалася в грецькій школі. І була дуже здивована, коли перед початком уроків, о 7.45, учні збиралися біля школи для спільної молитви, читали «Отче наш». І так у всіх школах Греції». 

Хрещення вважається великою подією в родині та серед близьких друзів. Цю подію обов’язково святкують. Але Різдво тут відзначають 25 грудня — як в усіх європейських країнах.

Грецька церква історично походить від Константинополя, однак 1833 року (після здобуття незалежності) спеціальна королівська декларація проголосила автокефалію Елладської православної церкви. Лише через 17 років (1850-го) Вселенський патріарх визнав її незалежність. Цікаво, що деякі єпархії на грецькій території i досі підпорядковані Константинопольському патріарху. 

Упродовж тисячоліть, які минули після занепаду античної Греції, руїни її міст зникли в земних глибинах. Тож коли в другій половині ХІХ століття науковці з різних країн вирішили провести перші розкопки стародавніх городищ, постало питання: а де ж копати? На допомогу їм прийшов «Опис Еллади», написаний Павсанієм у II столітті нашої ери. Це фактично перший туристичний путівник світу: в десяти книгах автор детально описує різні частини Греції та їх пам’ятки.

Дельфи вважалися провідним культурним центром грецького античного 

світу. Коли 1860 року німецькі археологи на схилі гори Парнас визначили місце розташування стародавнього міста, то знайшли там село Кастрі, жителі якого і не підозрювали, що живуть на античних скарбах. Село врешті відселили. А розкопки повністю підтвердили інформацію історичних джерел: тут знайшли храм Аполлона, театр, стадіон, скарбниці грецьких міст-держав, відомий iз переказів «пуп Землі».

«Спочатку на цьому місці був храм, де поклонялися жіночому божеству Матір-Земля, — розповіла наша провідниця Олена, коли ми піднімалися схилами Парнасу, розглядаючи руїни. — Потім, згідно з легендою, Аполлон, обернувшись дельфіном, привів сюди корабель з моряками, які заснували храм його імені, де почали віщувати майбутнє. Виглядало це так: одна зi жриць (піфія) сідала біля місця виходу з гір задушливих випарів і, сп’яніла від них, бубоніла фрази від імені Аполлона, а інші жриці тлумачили її загадкові казання. Історичні джерела приписують піфіям найвдаліші віщування світової історії. Сюди за пророцтвом приходив і Олександр Македонський».

Слава про Дельфійського оракула доходила до найвіддаленіших куточків Стародавнього світу. Вдалі пророцтва перетворили Дельфи на одне з найбагатших міст. Міста-держави заснували тут 20 мармурових скарбниць, де зберігали коштовні подарунки, вишукані статуї тощо. Після Марафонської битви свою скарбницю збудували в Дельфах і громадяни Афін.

«А це — «пуп Землі», — вказала на кам’яну скульптуру Олена, коли ми оглядали експонати Дельфійського археологічного музею. — Стародавні греки, як і всі розвинуті народи, вважали свою землю центром світу. Легенда говорить: на зорі людства бог Зевс, щоб знайти точне місце, випустив двох орлів з протилежних країв Всесвіту, вони зустрілися саме в Дельфах. Тут збудували храм і спорудили скульптуру. Про це було відомо з історичних джерел. Врешті 1892 року «пуп Землі» розкопали археологи».

Дельфи остаточно занепали після указу римського імператора Феодосія Першого (394 рік нашої ери), який у своїй боротьбі з язичництвом заборонив давні ритуали в Дельфах.

Неподалік Афін, на півострові Пелопоннес розташовані стародавні Мікени, які 1876 року відкрив для світу батько грецької археології Генріх Шліман. 

«Давнє місто дало назву окремій «мікенській цивілізації», — розповіла нам Олена, коли ми під’їжджали до пагорба із залишками стародавніх будівель. — Вона процвітала в ІІ тисячолітті до нашої ери і була, за визначенням науковців, «першою дійсно грецькою культурою». Підтвердженням цього є тогочасні лінійні письмена А і В, які написані давньою грецькою мовою. Найбільшими історичними джерелами про цей період є гомерівські «Іліада» та «Одіссея». А події тих часів стали основою для грецької міфології».

Згідно з Гомером, у Мікенах царював один із головних героїв Троянської війни Агамемнон. Тож коли Генріх Шліман розкопав кілька гробниць із золотими масками на небіжчиках та безліччю коштовних прикрас i зброї, то поспішив заявити, що відкрив могилу саме Агамемнона. Натомість вчені визнають безсумнівним лише те, що ці могили царські. Згідно з грецькими законами, знахідки передали Афінському національному музею (там вони зберігаються і донині). «Усі музеї світу разом не мають і однієї п’ятої частини цих багатств. Я відкрив для археології абсолютно новий світ, про який ніхто навіть не підозрював», — заявив німецький археолог, який знав напам’ять «Одіссею» та «Іліаду», тож був дуже гордий з того, що довів світу правдивість гомерівських творів.

Мікени та інші грецькі міста тієї епохи збудовані з величезних кам’яних брил — мегалітів. Деякі з них важать 120 тонн. Споруди з мегалітів досить поширені в Середземномор’ї (Єгипет, Баальбек тощо), однак секрет пересування багатотонних матеріалів і досі не розкритий науковцями. Через тисячу років після будівництва Мікен греки класичної доби (V — IV століття до нашої ери) вже не володіли цим секретом, тож назвали каміння «циклопічним». На їхню думку, лише міфічні велетні-циклопи могли піднімати такі брили. Легенда, яка дійшла до наших часів, розповідає, що цар Проітос запросив сімох циклопів, які й побудували місто. Все просто. 

Археологам у Греції — роботи на кілька століть. Проте для туриста й тих пам’яток, які відкриті для відвідування, вистачить, аби «загубитися» в Греції на кілька місяців.

Як і в давні часи, греки не люблять сидіти вдома, а натомість ідуть у кав’ярню, кафе чи ресторан, аби поспілкуватися та обмінятися новинами. Схоже, що в кафе вони проводять більшу частину життя, а вдома тільки ночують та іноді їдять. Як стверджують іноземці, які довго прожили серед греків: їхня філософія — насолоджуватися життям. 

Афінська журналістка Олександра Фіада у своїй книзі про Грецію з гумором, але чесно визнає: «Жодна інша країна світу не може похвалитися такою кількістю ресторанів, кафе, кав’ярень, таверн, барів, нічних клубів та місць, де грають на бузукі. І всі вони переповнені відвідувачами сім днів на тиждень. У Греції навіть найвіддаленіші села хизуються кав’ярнями та нічними закладами. По всій країні не знайдеш міської площі, яка б у сонячний день не була заповнена столиками, за якими більшість населення країни відпочиває так, ніби завтра ніколи не настане».

За келихом греки, як і їхні античні предки, люблять помудрувати про високі матерії. Сімейні й дружні посиденьки в Греції завжди супроводжуються дискусіями. Кожен має власний погляд на все, що відбується не лише на його вулиці, в його країні, а й у всьому світі, а то й у Всесвіті. Такі розмови називають «винною філософією». Тяга до суперечок закладена в еллінів ще з часів Сократа, який стверджував, що в полеміці народжується істина.

Греки, маючи за плечима античну історію, досить зверхньо ставляться до інших народів. «Коли ми будували Парфенон, — можуть сказати вони туристу, — ви ще стрибали по гілках!». Непрості відносини Греція має і з сусідніми народами, оскільки греки вважають, що територія країни — це лише чверть тої території, яка історично їм належить. Решту загарбали сусіди.

Родинна солідарність тут настільки міцна, що часто три-чотири покоління греків живуть в одному будинку або неподалік один від одного. А якщо ви в якомусь закладі побачите кілька сотень людей, які веселяться, — не дивуйтеся: це дружна грецька сім’я.

В економіці міцні родинні стосунки призвели до того, що чотири п’ятих підприємств у Греції — сімейний бізнес. Це маленькі компанії, де працюють лише власники та їхні родичі. «Без родинних зв’язків у Греції неможливо влаштуватися на роботу, — розповів наш водій Валерос, який 1992 року емігрував iз Казахстану. — Тому рекомендації знайомих тут набагато важливіші, ніж ваша освіта чи кваліфікація. Сімейність бізнесу дозволяє також зберігати деякі секрети, оскільки кожна фірма намагається платити мінімальні податки. Можливо, саме через це Грецію регулярно потрясають фінансові кризи. Водночас самі греки живуть досить непогано. Греція, може, і виглядає бідною країною: мінімальна зарплата 580 євро, а пенсії 300-400 євро, але бідних греків немає — у кожного в запасі щось є: земля, будинок, коштовності. Коли онук чи онука досягають повноліття, то зазвичай дідусь і бабуся виділяють їм частину своєї спадщини. А жебраки, яких ви можете зу­стріти на вулиці, то або наркомани, або люди, які пустилися берега. Таких одиниці». 

Класичним греком, з яким може познайомитися кожен із читачів, є грек Зорбас — герой однойменного роману Нікоса Казандзакіса. Зорбас — абсолютний життєлюб, який не втрачає духу навіть у найскрутніші хвилини життя. Він, певне, найкраще уособлює грецький характер. Його жартівливі та філософські висловлювання примусять будь-кого сміятися над усім світом та одночасно задуматися над тим, що ми робимо на цій землі. «Хай нам добре ведеться, хай буде легко на серці і нехай нас украдуть гарні дівчата, — жартував Зорбас і додавав: — Усе в цьому світі має потаємний зміст. Все суще — люди, тварини, дерева, зорі — це ієрогліфи...»

Згаданий літературний герой має стосунок і до появи такого музичного явища, як «сиртакі». Парадокс: цей танець у світі вважають народним. Однак з’явився він не так давно: вперше його виконали 1964 року в голлівудському фільмі «Грек Зорбас». «Сиртакі» спеціально створили для кінострічки, але запальна мелодія швидко стала популярною в Греції. Назву танцю придумав актор Ентоні Куїнн, який виконував роль грека Зорбаса. Нині — це туристичний бренд Греції. А найулюбленішим танцем греків можна назвати «зейбекікос». Його танцює одна людина, яка хоче виразити себе, а інші стоять навколо і плескають у долоні. Потім танцюрист змінюється. 

 

Автор висловлює подяку туристичній фірмі «Феєрія» та її директору Ігорю Захаренку за допомогу в організації поїздки.