Експерт із «собачої мови»

Рідкісний теплий день, парк на Деміївці. Дітлахи граються зі смішним французьким бульдогом, який стрибає за м’ячиком, лащиться до малюків, дає себе погладити. Важко повірити, що всього півтора тижні тому цей пес люто кидався на перехожих (дітей зокрема) і навіть покусав людину на вулиці! Дивовижні метаморфози почалися після першого ж заняття з експертом міжнародного рівня Оленою Сокольниковою. Вона геть не схожа на дресирувальників, які вбивають у собачу голову послух будь-якими методами. Сонячно-руде волосся, веселі іскри в очах, незмінно яскравий одяг — з вигляду нізащо не здогадаєшся, що ця тендітна жінка здатна приборкати найлютішого звіра. Поза розслаблена, голос не гримить металом, і тільки незвично уважний погляд прикутий до чергового «клієнта» — далматинця, який гарцює на повідку. Мить — і чималенький пес намагається застрибнути в найближчий кущ ще й потягнути дівчину за собою. Але собаку зупиняє рух величезної сили. Тварина розгублена — чомусь номер, який завжди проходив з господинею, не спрацював. Ривок повідка, і знову людина виявляється сильнішою.

— Поруч, — Олена випромінює спокій, ні краплі агресії. І собака погоджується, приймаючи нові умови гри.

— Тут не працює лише фізична сила, у першу чергу важливий ваш внутрішній стан, — пояснює зоопсихолог власниці собаки. — Будете боятися, нервувати, і пес це відчує. Погодитеся з тим, що ви слабша, — так і станеться. Відчуйте себе сильною!

Тендітна дівчинка, яка привела далматинця на заняття, розгублена. Вона була впевнена, що пса «перевиховають» без її участі.

— Але гуляти на вулиці вам! — м’яко переконує зоопсихолог.

Клієнтка видихає, бере повідок, і трапляється диво! Вперше за півтора року пес просто прогулюється поряд, а не волочить за собою по всіх кущах!

Методи фахівця здаються простими, але за ними — роки титанічної роботи, проб, помилок і навіть дві серйозні рани від собачих зубів. Із дитинства Олена «прилипала» до будь-якого собаки на вулиці. Власника тварини розпитувала про все: яка порода, що собака вміє, який має характер. Дівчинка годинами просиджувала в бібліотеці, перечитуючи книжки про собак. Вдома не дозволяли завести пса, тому Олена спілкувалася з чужими вихованцями, намагаючись знайти контакт і з добрими, і з агресивними, із істеричними.

У студентські роки дівчина, як і найвідоміший у світі зоопсихолог Цезар Мілано, проводила багато часу в зграї диких собак: виїжджала на цілий день за місто, підгодовувала тварин, пересувалася разом з ними, спостерігала за їхньою поведінкою, вчилася розуміти «собачу мову» та зрештою стала для тварин «своєю». Олена освоїла професію інструктора-дресирувальника (учитель — дресирувальник міжнародного класу Дмитро Козоріз) і паралельно вивчила тонкощі людської психології. Отримавши диплом магістра соціальної роботи, Олена звела всі знання воєдино і створила свою, унікальну, систему роботи, аналогів якій немає в Україні.

Завдяки своїм знанням вона може перевиховати будь-якого неслухняного або злого пса: не просто змушує виконувати команди, а позбавляє від хронічної тривожності, апатії чи, навпаки, проявів агресії. Крім того, зоопсихолог відкриває таємниці собачої психіки господарям і застерігає людей від найпоширеніших помилок, які можуть перетворити нормальне живе створіння на злого монстра.

Чого ж не можна допускати, якщо у вашому будинку оселося гарненьке щеня?

— Нав’язати тварині роль лідера дуже просто. Потрібно балувати вихованця, не дисциплінувати його, нічого не забороняти, не наполягати на своєму, не зупиняти проявів агресії. А ще — думати, що тварина сильніша за вас, поступатися зі страху і робити вигляд, що все нормально, — пояснює зоопсихолог.

Здавалося б, чому погано, коли пес — головний? У собачій або вовчій зграї всі орієнтовані на ватажка. Якщо ватажок починає гру, то всі граються, якщо він дає сигнал «це ворог», то всі кидаються у бій. Головний приймає рішення, несе відповідальність за зграю, захищає її. У природі ватажком стає дуже врівноважена, спокійна собака, яка адекватно розуміє знаки навколишнього світу. Коли ж цуценя потрапляє до людей, «зграєю» стають господар і члени його родини. Найчастіше люди не поводяться, як лідери, і бідолашне цуценя мусить брати цю роль на себе. Тварина нервує, смикається, в усьому бачить загрозу, хоче захистити «своїх», але не знає як. Страх породжує агресію або крайній ступінь боягузтва, але це сторони однієї медалі — тягаря лідера. І часто для того, щоб змінити поведінку собаки, потрібно навчити господаря бути ватажком для пса.

Олена пояснює, що в кожній ситуації вона бачить повну картину взаємодії «людина—собака», тому й рекомендації будуть індивідуальні. Але є один непорушний закон: якщо людина не управляє собакою, то собака управляє людиною. 

Господарі нерідко приписують собаці людські емоції, почуття, хід думок. Приміром, ситуація: власник намагається взяти речі, які пес вважає своїми (наприклад, іграшки, миска, кісточка). Пес гарчить. Людина розчулюється: ах, мій Рексик так прив’язаний до своєї гумової курки, зовсім як дитина до плюшевого ведмедика, нехай грається. Людина не розуміє мотивацію тварини, яка таким чином виявляє не сентименти, а неприховану агресію. 

— Якщо ви у відповідь на гарчання просто відходите, поступаєтесь, собака цим починає користуватися. Вона вас привчає, дресирує, що за гарчанням буде кусатися, і ви боїтеся. Спочатку тварина не дасть м’ячик, потім не дозволить себе розчесати, а в підсумку може вкусити вас за ногу без жодної причини. Пес буде вважати себе ватажком, оскільки ви йому регулярно поступаєтеся, а значить, слухати господаря тварина не стане, — застерігає Олена.

Активна пам’ять у собаки — три секунди, тому безглуздо кричати на цуценя за туфлі, погризені півгодини назад. Малюк просто не зрозуміє, що саме він зробив не так. Адже за мить до вашого «фу! не можна!» собака їла, грала з м’ячиком або взагалі спала на своєму місці! Що тоді «не можна»? Їсти з цієї миски? Брати м’ячик? Якщо ситуація повторюється із завидною регулярністю, собака смикається в очікуванні покарання за будь-який рух. Бо виходить, що все «не можна», а за таких обставин бути щасливим вкрай важко. Як уникнути непорозуміння? Карати правильно. Спіймати вихованця «на гарячому» і встигнути за ці три секунди легенько ляснути по філейній частині. Тоді собака стовідсотково зрозуміє, за що отримала.

У кожної породи свої потреби в навантаженнях, харчуванні, способах навчання. Наприклад, вівчарка прекрасно підпорядковується тиску, стає слухняною, безвідмовною. Це дуже послужлива собака. А тер’єра не можна жорстко примушувати щось робити, бо він просто ляже і з місця не зрушить. Підхід до тер’єра — тільки через інтерес, гру, співпрацю.

Якщо завести таксу як декоративну собачку, вона буде рити нори в дивані і знаходити собі аналогічні розваги в квартирі. З таксою потрібно багато гуляти, грати, виробляти величезний запас її енергії, тоді із собакою не буде проблем. Немає часу на прогулянки? Заведіть мопса — він буде з радістю сидіти вдома! Але не прекрасну хаскі з блакитними очима, яка переверне вашу квартиру догори дригом, залишившись на цілий день під замком.

Потрібен ідеальний компаньйон, сімейна собака? Візьміть лабрадора або золотистого ретривера. Ці тварини дуже доброзичливі, ласкаві, люблять людей, максимально орієнтовані на людину, абсолютно безпечні для дітей. Дог вразить вас своїм, м’яко кажучи, слабким інтелектом на тлі неймовірної руйнівної сили. Такого собаку ворогові не побажаєш...

Багато людей вважають, що крихітна собачка обов’язково тупа, не піддається навчанню, що такий песик хоче цілими днями сидіти на ручках і гавкати на оточуючих. Це помилка. Господарі той-тер’єра або чіахуахуа самі перетворюють нормальних тварин на монстрів! Люди ставляться до собаки, як до модної іграшки або дорогого аксесуару, а жива істота дає зрозуміти, що існують її відчуття, потреби і бажання. Доводиться гарчати, а як інакше?

— У мене була клієнтка, яка купила собаку... під колір шуби. Пухнастий білий шпіц дійсно виглядав мило, але бути придатком до одягу не хотів. Собака гарчав, відчайдушно кусався, відвойовуючи свої права, і господиня стала по-справжньо­му боятися крихітку. Це було непросто — достукатися до жінки, пояснити їй, що собаку потрібно поважати, розуміти. Але як тільки людина змінила своє ставлення, шпіц заспокоївся і перестав кусатися, — розповідає Олена.