Кожен із нас бодай раз у житті чув цю величну і проникливу до найпотаємніших куточків душі пісню-молитву — Ave Maria. Того вересневого дня вона лилася берегом-схилом зовсім невеликої річки, що впадає в Ірпінь, і навіть без допомоги потужних підсилювачів звуку змушувала замовкати співрозмовників, зупинятися випадкових перехожих у селі Козичанка на Макарівщині. Що це? Звідки це?
А так оригінально і незвично було відкрито 25-те — ювілейне! — літературно-мистецьке свято «Літні зустрічі у садибі Анатолія Марчука». Співала солістка національної опери, народна артистка України Ірина Даць.
Аж не віриться, що вже чверть століття — iз року в рік — заслужений художник України, уродженець цих місць Анатолій Петрович Марчук, який недавно відзначив своє 60-річчя, збирає відомих митців — художників, скульпторів, артистів, поетів, журналістів і просто любителів того, що наші західні сусіди іменують «штукою», на цікаве і не завжди передбачуване дійство.
Якщо кант Данила Туптала, якого більше знають як Димитрія Ростовського, «Надежду мою в Бозі полагаю...» у чудовому виконанні ансамблю духовної музики «Свят-коло» (художній керівник — заслужений діяч мистецтв України Віктор Степурко) можна віднести до розряду прогнозованих, то цього не скажеш про «Філософський блюз», яким здивував присутніх відомий далеко за межами району й області український бард Володимир Хоменко. Несподіванкою це стало насамперед для автора цих рядків, бо в основу блюзу лягла написана ним поезія «Давній постріл». А десь уже під завісу, коли потішив публіку віночком народних пісень аматорський жіночий фольклорний колектив «Чебреці» (художній керівник — заслужений працівник культури України Галина Гончаренко), виступили зі своїми теплими привітаннями диригент Національної опери, народний артист України Іван Гамкало, письменник Владислав Таранюк та інші, прочитали свої вірші Галина Павленко та Людмила Макаренко, з’явилася нагода знову подивуватися цікавому дебютові на святі. Йдеться про сольний виступ молодого співака-гітариста Олега Хоменка. З виконаних ним творів особливо запав у душу романс «Ой, жалю мій, жалю...» на слова Івана Франка. Звучало і сучасно, і майстерно, а головне переконливо у сенсі того, якою скарбницею є наша українська лірична класика.
Звичайно ж, до і після концерту учасники свята могли оглянути картинну галерею, яка постійно поповнюється й оновлюється, парк садових скульптур, етнографічний музей — все це і є «Садиба Анатолія Марчука». Працювала на пленері родина художників — Людмила, Василь і Андрій Кубаї — і скульптор Михайло Дмитрів. А його відомий колега по цеху Володимир Щур міг би розповісти, як створював не тільки портрет господаря, а й, наприклад, літературних героїв Михайла Старицького — Проню Прокопівну і Свирида Галахвастова...
