Життя собаче: безпритульні тварини є індикатором гуманності суспільства

Кілька років тому в Тернополі виник ганебний скандал, коли громадські активісти та журналісти дізналися, що притулку, куди начебто регулярно збирали з вулиць обласного центру безпритульних собак, насправді не існує — за вказаною адресою виявили лише закинуте приміщення у бур’янах.

Одна з найпопулярніших місцевих газет організувала тоді громадські слухання з цього питання. І незабаром у місті було створено громадську організацію «Асоціація захисників безпритульних тварин «Ноїв ковчег», яка ще через деякий час стала співзасновником ТОВ «Зооцентр».

Останньому, яке почало опікуватися стерилізацією та тимчасовою перетримкою тварин, дісталося те саме занехаяне приміщення в селі Дичків неподалік Тернополя, яке поступово вдалося зробити більш-менш придатним для нормального проживання тварин. 
 

У штаті ТОВ  кілька чоловікiв, яким допомагають волонтери. Час від часу вони приїжджають допомогти в побутових справах чи вигуляти собак, привозять необхідне. Собак там одночасно може перебувати до 70. Із тих коштів, що виділяє міськрада, виходить по 40 гривень у місяць на одну тварину, за такі гроші її не прогодуєш, не кажучи вже про лікування та інші потреби.

Тож і працівники «Зооцентру», й активісти «Ноєвого ковчегу» змушені постійно шукати додаткові фінанси, де тільки можна, тож вони дуже вдячні небайдужим тернополянам, які допомагають
. 

Однак після стерилізації та тимчасової перетримки більшість собак (прилаштувати вдається лише якусь частину) все одно доводиться випускати в місто, на місця, де вони жили. Іншого варіанта, на превеликий жаль, поки що немає. Ну а на вулицях — як на вулицях. Хтось за останні гроші підгодовуватиме й намагатиметься облаштувати хоч сяку-таку халабуду на час холодів. А хтось... Наше суспільство таки дуже хворе.

Ось лише два останні приклади, які особисто мене шокували. Четвертокласник ні з того ні з сього підійшов до безпритульної собаки, яка мирно спала на тротуарі, й почав бити її палицею. А «порядна» сільська жінка, що вважає себе ревною християнкою, наводячи скрізь порядки перед Великоднем, зi спокійною совістю вирішила заодно потруїти безпритульних собак — ну щоб уже зовсім «чисто» навколо її обійстя було.

Подібних прикладів багато, і далі ще про них згадуватимемо. Звичайно, можна зрозуміти і тих, які панічно бояться собачих зграй на вулицях. Але ж з’явилися вони  через ту ж таки людську байдужість і безвідповідальність. То де ж вихід? Цікавимося в людей, які рятують безпритульних тварин і добре знають цю проблему.

Олена Дейнека, відомий тернопільський підприємець та викладач, співзасновник тернопільського ТОВ «Зооцентр»:
 

— Проблемами безпритульних тварин у Тернополі займаються фактично лише дві організації — товариство «Зооцентр» та ГО «Ноїв ковчег». У другій я лише волонтер, тому коротко зупинюся на діяльності першої, де є співзасновником.

Головне досягнення — це те, що нам удалося «вибити» і взяти на себе цільове фінансування з відлову та стерилізації тварин. Упродовж останнього року на це було спрямовано близько 200 тисяч гривень.

Крім того, ми добилися від міськради коштів на  будівельні матеріали для облаштування тимчасового притулку для собак у Дичкові під Тернополем. Збільшилася кількість людей, які займаються цією справою, відтак стало можливим чіткіше розподілити обов’язки, вирішувати більше проблем і допомагати більшій кількості тварин.

Мій чоловік (вiн очолює управління стратегічного розвитку Тернопільської міськради. — Авт.) кілька років добивався підтримки депутатів щодо створення повноцінного, а не лише тимчасового, притулку для собак, і, схоже, що справа нарешті зрушила з місця.
 

Відтак ми й надалі лобіюватимемо це важливе питання, аж до його остаточного вирішення. Тим більше що останнім часом активізувалися донори, грантові організації, тож використовуємо всі можливості, аби знайти кошти.
 

Дуже радує те, що навколо нас гуртується дедалі більше людей, з’являється все більше ентузіастів захисту тварин. Допомагають коштами, продуктами, ліками, іншими потрібними речами, адже бюджетного фінансування дуже не вистачає. Громада поступово стає свідомішою й активнішою в цьому плані. Перестали соромитися участі в благодійництві для тварин навіть відомі в місті люди. 
 

Однак проблем залишається дуже багато. Передусім це, звичайно, брак коштів. Не  вистачає також структури, яка могла б опікуватися тваринами, котрих нікуди діти. Зокрема, це тварини-інваліди і вже старі, які не можуть виживати на вулиці, а також молодняк, який потребує перетримки чи соціалізації.

Дуже сподіваюся, що таку структуру скоро буде створено, і не одну, бо зараз, окрім собак, гостро постало питання й про опіку над безпритульними котами, ситуація з якими зараз у Тернополі взагалі жахлива. Несвідомі громадяни нещасних і труять, i знищують в іншi жорстокi способи. У небайдужих є можливість лише власними силами напівпідпільно виловлювати, лікувати, прилаштовувати в добрі руки частину тварин. 
 

Формується, до речі, й зовсім нова проблема — з екзотичними тваринами. Сьогодні, награвшись, викидають, як непотріб, черепах, ігуан, горностаїв, а врятувавши цi створіння, навіть не маємо куди їх подіти. Тим часом у сусідній Польщі бачила повноцінні комфортні притулки не лише для собак та котів, а й для екзотів. Хочеться вірити, що буде колись таке і в нас. 
 

Поки ж ситуація сумна, а в районах області й поготів. Бо там немає жодних організацій, волонтерських груп і жодного фінансування. До того ж очільники громад  вважають цілком нормальним явищем знищення тварин!

Якось мала зустріч iз керівниками малих міст Тернопільщини, то вжахнулася, причому жодні мої аргументи не вплинули — ці  люди так і залишилися при своїх нелюдяних переконаннях. Тому хочу зазначити ще одну проблему — дефіцит інформаційної підтримки та розумної пропаганди. Адже велика частина громадян елементарно не розуміє, де корені проблеми і чому та як її треба вирішувати у цивілізованi способи.

Інна Вовк, приватний підприємець, волонтер тернопільської громадської організації «Асоціація захисників без­притульних тварин «Ноїв ковчег»:
 

    — Проблема безпритульних собак турбує мене давно. У містах її ще сяк-так вирішують, а в селах — просто жах, бо там, якщо з’являється безпритульний собака, то його або труять, або... вішають! Причому вішати часто веде мало не півсела, сприймаючи це як видовище. Можуть і свого собаку, який з якоїсь причини став непотрiбним, прив’язати на задньому дворі й не годувати, поки не помре від голоду! А ось жах уже з тернопільського парку Національного відро­дження — в одного собаки потопили вже великих щенят, а другого так били, що весь був у гематомах, коли забрали на стерилізацію! 
 

    За час волонтерства в «Ноєвому ковчезі» наслухалася й надивилася різних подібних жахіть. Ці дикість i жорстокість необхідно викорінювати, люди мають гуманно ставитися до тварин. Так само потрібна відповідальність, причому i юридична, і фінансова. Бо часто беруть собачку, як іграшку, і коли раптом вирiс не такого розміру чи не з таким характером, як сподівалися, то викидають, наче непотріб.

Тому я за те, аби кожна тварина обов’язково мала спеціальний чип, і якщо вона загубилася чи її викинули, то господаря можна було б знайти і в разі вини покарати. Звісно, що має бути й вiдповiдне законодав­ство. Наразі ж є лише один закон «Про захист тварин від жорстокого поводження», і засудили за ним поки що чи не єдиного відомого київського садиста, але й це вже щось.
 

Я приєдналася до «Ноєвого ковчега» шість років тому. І вiдтодi громадська думка дуже змінилася. Я все більше переконуюся, що в нас, у Тернополі, багато гуманних людей, які піклуються про безпритульних тварин. Подекуди їх пiдгодовують цілими багатоповерхівками. У будь-якому випадку зрозуміло, що собаки не повинні жити на вулиці — це і для них, і для людей погано, бо всіляке трапляється, і багато хто панічно їх боїться.  

Одним із шляхів вирішення проблеми вважають стерилізацію. Що ж, якщо проводити її послідовно і планово (на одній із зустрічей iз нашим міським головою я пропонувала розбити для цього місто на квадрати), то це справді ефективно. 
 

Ще один варіант, який широко використовують у світі, — це створення постійних притулків. Тут я загалом теж «за», але водночас дуже боюся повторень сумнозвісної історії київської «Бородянки», де собак мордували голодом, холодом і хворобами. Тому, напевно, краще створювати все ж міні-притулки. Бо державне фінансування на такі справи мізерне, наявні заклади існують на подачки, і ніякі волонтери не справляться, якщо там буде кілька тисяч собак. 

 

У цілому ж до вирішення проблеми безпритульних тварин має бути комплексний підхід.  І починати треба зі змін у людській свідомості потужною інформаційною роботою, соціальною рекламою, різними акціями. Є надія, що відчутно вплине на це й євроінтеграція України. У євроспільноти вистачає дієвих важелів впливу, а жорстоке ставлення до тварин аж ніяк не вписується у рамки цивілізованого суспільства.