Про що мовчить Зеленський. Кому після війни належатимуть ключі від українських надр?
Хоча нам цього прямо ніхто не каже, але ми розуміємо: нас ведуть негативними сценаріями. >>
Лимани для своїх: Як корупція та беззаконня нищать природні багатства України
29.09.2016
Нахабнi браконьєри та їхнi прихильники не хочуть втрачати контроль над ресурсами Тузлiвських лиманiв, i тому вчинили жорсткий спротив спробi працiвникiв природного парку вiдновити водообмiн мiж лиманами i морем. (Фото з сайта tuzlim.org.ua.)
Ще порівняно недавно про Тузлівські лимани в Україні мало хто чув. Вони розташовані в південній частині Одеської області, куди більшість подорожуючих не доїжджає. Певною мірою це сприяло тому, що тут доволі непогано збереглася природа. Тож невипадково у 2010 р. цю територію було оголошено національним природним парком «Тузлівські лимани».
«Це моє море, я тут живу!»
Згiдно з Законом «Про природно-заповідний фонд України», головними завданнями, що покладені на національні природні парки, є охорона природи, створення умов для відпочинку людей, просвітницька та науково-дослідна діяльність.
Але згадаймо, де розташований національний природний парк — в українській глибинці. А у глибинці, як відомо, свої закони. Тож довгий час завдання, покладені на парк, виконувалися своєрідно.
Приміром, існувала боротьба з браконьєрством, але вона стосувалася лише заїжджих гостей. Що ж до своїх, то тут усе вирішувалося традиційно: платиш — отримуєш право полювати і рибалити.
Такими є відверті зізнання місцевих жителів.
Ось так iз року в рік текло життя у згаданій українській глибинці. Хтось, наділений посадою, спокійно розпоряджався багатствами держави, інші, сплативши домовлений внесок, задовольняли свої скромніші потреби у виловленій кефалі.
Своєрідна охорона природи позначилася на тому, що згаданої кефалі в лиманах ставало все менше. Те саме відбувалося з іншими природними ресурсами, зокрема пернатою дичиною, адже звуки браконьєрських пострілів до Києва не долітали. Фактично нацпарк був вотчиною місцевих князьків, яких в Україні, на жаль, залишилося безліч.
Але в грудні 2015 р. на хвилі демократичних змін у державі керівництво парку змінилося. Його очолив відомий в Україні вчений-еколог, доктор біологічних наук Іван Русєв. Головна особливість нових правил гри, яких було вирішено дотримуватися, — діяти за законом.
Тож якщо охорона природи є головним завданням нацпарку, то вона дійсно повинна існувати. У парк прийшло чимало нових людей, покликом яких є охорона природи.
На жаль, такі зміни місцевий люд, а особливо місцеві князьки, не сприйняв. Почалася боротьба за повернення правил гри, які існували раніше: вносиш плату — роби що хочеш. До яких тут форм боротьби не вдавалися: залякування, шантаж, знищення майна парку.
Доходило до абсурду: навіть перекривали автошлях iз вимогою покласти край «екологічному тероризму», який чинить нове керівництво нацпарку.
Пастка для риби... і заповідника
Але недавно на території нацпарку відбулася особлива подія, а саме — масоване зіткнення людей, та ще й за участi поліції. Причиною стало те, що керівництво нацпарку вирішило відродити протоку, яка раніше сполучала Тузлівські лимани з Чорним морем. Роль цієї протоки — колосальна. Це — ніби відкрита кватирка у накуреній кімнаті.
Саме завдяки цій протоці здійснювався водообмін лиманів iз морем. Через цю протоку відбувалася й міграція кефалі: восени — в море, а навесні — в лимани. Важливо, що в 2010 р., коли було створено нацпарк, протока існувала.
Але восени 2015 р. місцеві браконьєри її пересипали, аби спростити вилов риби і не дати їй можливості вийти в море. Це позначилося й на рівні води в лиманах, який помітно знизився.
Передбачаючи, що відновлення протоки не сподобається тим, хто її перекрив, керівництво нацпарку повідомило місцеву поліцію про запланований захід. Але те, що відбулося у день відновлення протоки, як-то кажуть, на голову не налазить. Хоч поліцейських прибуло аж 40, вони так і не спромоглися допомогти працівникам нацпарку та місцевим активістам-екологам розкопати протоку.
Фрагменти цього зіткнення можна подивитися в iнтернеті. Чутно і лайку, і погрози. Видно напади п’яних держиморд на працівників нацпарку, пошкоджено майно. Чого лише не видно — так це затримки хоч одного правопорушника.
Описана ситуація залишає кілька запитань. Найперше: що це за поліція, яка у складі 40 осіб не може навести порядок? Інше запитання: скільки ж тоді потрібно особового складу для знешкодження озброєного угруповання: 400 чи може 4000?
Ситуація, що склалася з національним природним парком «Тузлівські лимани», вже набула національного розголосу. Про неї вже відомо в уряді, про неї знає Генеральний прокурор Юрій Луценко.
Звернімо увагу: йдеться про звичайний національний природний парк, яких в Україні кілька десятків. Невже уряд та Генеральний прокурор мають займатися такими справами?
Наведений приклад показує, наскільки переповненими є авгієві стайні України, наскільки в пересічного українця глибоко в’ївся сумнозвісний совок. Водночас описана ситуація реально показує, наскільки ми близькі до Європи. ЇЇ ніколи не досягти, якщо жити і діяти по-старому.
Віктор ВИШНЕВСЬКИЙ,
доктор географічних наук
