У Росії відбувається стійке падіння рейтингу президента Володимира Путіна через соціально-економічні проблеми, викликані санкціями з боку Заходу. У Кремлі розуміють, що запас міцності системи тане і може дуже швидко закінчитися без іноземних кредитів і торгівлі сировинними ресурсами.
Тому путінські стратеги спантеличені пошуком такого рішення, яке, з одного боку, помирило б Росію із Заходом і дало новий поштовх розвитку економіки, а з другого — зберегло б імідж Володимира Путіна, а також його тотальний контроль над Російською Федерацією. Оптимальний варіант — дострокові вибори, кандидатом від влади на яких буде не Путін, а його наступник, який виконає всю брудну роботу: примириться з Заходом і, можливо, піде на деякі поступки щодо «українського питання».
Брудна робота — не для ВВП
У результаті анексії Криму в 2014 році рейтинг президента РФ Володимира Путіна досяг історичного максимуму в 90%. Після кризового 2015 року він почав знижуватися і сьогодні фіксується на рівні 2010 року — близько 80%.
Падіння рівня підтримки Путіна, на думку російських соціологів із «Левада центру», посилюватиметься на тлі ускладнення соціально-економічної ситуації в Росії. У зв’язку з цим у РФ існує реальний ризик поновлення кризи легітимності системи влади, який уже спостерігався у 2009—2013 роках. І якщо ситуація не зміниться, то до 2018 року зберегти рівень підтримки в російському суспільстві Путіну навряд чи вдасться.
У зв’язку з цим у вузьких колах російського політикуму обговорюється інформація про те, що Володимир Путін готує в 2017 році проведення дострокових президентських виборів. Цікаво відзначити, що в додатку до листа Мінфіну Росії щодо Державного бюджету РФ на 2017 рік прямо говориться про виділення російському Центрвиборчкому майже 15 млрд. рублів на проведення виборів президента РФ саме в 2017 році.
Якщо узагальнити наявну інформацію, то є два сценарії проведення дострокової президентської кампанії в Росії.
Перший: використовуючи високі результати підтримки «Єдиної Росії» на виборах у Думу, Путін, не чекаючи падіння рейтингів, особисто піде на вибори з метою проведення системних реформ.
У результаті економічного стрибка, описаного, в тому числі, й у недавній статті прем’єра РФ Дмитра Медведєва «Соціально-економічний розвиток Росії: набуття нової динаміки», повинні з’явитися внутрішні ресурси для протистояння із Заходом. Однак зрозуміло, що без перегляду зовнішньої політики у Росії просто не вистачить ресурсів для того, щоб протистояти глобалізованому світу з його сучасними технологіями. Та й хто заважає Путіну проводити реформи в Росії просто зараз, адже для цього є всі ресурси і повноваження?
Тому вірогіднішим є все ж другий сценарій розвитку ситуації, про який поки що більшість російських експертів і аналітиків ліберального, і тим паче «пропутінського», спрямування воліють мовчати.
Згідно з цим сценарієм, за допомогою дострокових президентських виборів у 2017 році Кремль спробує примиритись із Заходом. Аргументація необхідності проведення дострокових виборів у цьому випадку може бути різною.
Як варіант вони можуть бути оголошені у зв’язку з погіршенням стану здоров’я Путіна. Цікаво, що час від часу в ЗМІ дозовано проскакує інформація про те, що у Путіна нібито є проблеми зі спиною, говорять навіть про те, що у президента РФ виявлено онкозахворювання. Головним питанням залишається те, хто буде наступником Путіна, тією людиною, яка формально стане на чолі Росії.
Деякі вказують на Медведєва, але обізнані люди твердять, що Дмитро Анатолійович усе ж залишиться у прем’єрському кріслі. Справа в тому, що міняти Путіна на Медведєва ризиковано — Захід просто не зрозуміє цього вдруге і може не погодитися на запропонований Кремлем пакет з нормалізації відносин.
Заради чого це все затівається? Перед новим президентом буде поставлено завдання вирішити низку надзвичайно важливих питань, як внутрішніх, так і міжнародних, які Путін на чолі РФ або не в змозі виконати, або їх виконання буде пов’язане для нього з величезними репутаційними втратами.
Всю цю брудну роботу повинен буде зробити не Путін, а зовсім інша, чиста в очах Заходу, людина, можливо, хтось із «молодих, але зрілих» міністрів. При цьому нинішній господар Кремля демонстративно відійде від публічної політики, продовжуючи, втім, керувати країною з тіньового кабінету, щоб через п’ять років знову повернутися.
Гарант як «цап-відбувайло»?
У глобальному плані новий президент повинен буде вивести Росію на рівень 2009—2010 років. Для цього йому потрібно буде забезпечити зростання економіки, а це значить — провести жорсткі реформи (в тому числі підняти пенсійний вік і податки, підвищити тарифи і так далі), урізати витрати бюджету, а також піти на інші непопулярні кроки.
Крім того, перед новим формальним главою Кремля стоятиме завдання мінімізувати санкційний тиск і відкрити вікно для іноземного капіталу. А це означає піти на серйозні поступки Заходу щодо низки питань у зовнішній політиці, включаючи «українське питання».
У разі проведення системних внутрішніх реформ та нормалізації відносин із Заходом російську економіку можна оздоровити протягом декількох років. При цьому, звичайно, можливий певний опір росіян, однак будь-які протести придушуватимуть ФСБ, лояльні силові органи та Національна гвардія.
Набагато складніше йтимуть справи в міжнародній політиці, де накопичилося багато проблемних питань.
По-перше, санкції, спричинені анексією Криму і війною на Донбасі, що б там не говорила путінська пропаганда, значно підкосили економіку Росії і призвели до остаточного відходу України із зони впливу РФ.
По-друге, сирійська авантюра не сприяла відновленню міжнародного авторитету Москви, а навпаки, створила жорсткий клінч із Вашингтоном. Крім «української оскомини», у Кремля є й інші проблеми — на Кавказі, в Придністров’ї, на Курилах.
У будь-який момент може сколихнутися Центральна Азія, котра гостро відчуває кризу легітимності авторитарних режимів і загрозу з боку Ісламської держави.
Новому президенту, читай — призначеному «цапу-відбувайлу», потрібно буде шукати точки дотику і торгуватися з Заходом по «меню», складеному і затвердженому особисто Путіним.
Відкупитися не вийде
Для нас, звичайно, найбільш важливий «український пункт», а точніше — розуміння того, як його спробує представити російське керівництво. Звичайно, існують кілька варіантів розвитку ситуації, які вже зараз обговорюються в російських колах, а рано чи пізно стануть предметом для переговорів на вищому рівні.
Питання Донбасу в Кремлі мають намір закрити за допомогою Мінських угод до середини 2017 року. «План-максимум» для Росії — це переформатування України в нейтральну, позаблокову федеративну державу в посткримських кордонах.
На думку російського керівництва, цьому може допомогти тиск Заходу, а також можлива реставрація влади прагматичних партій, орієнтованих на співпрацю з РФ. Дана опція в цілому не підходить колективному Заходу, зокрема США, однак у багатьох європейських колах націлені на відновлення торговельних відносин з РФ за рахунок здачі українських інтересів. Водночас, якщо «план-максимум» не вдасться, Кремлю, можливо, доведеться піти по Донбасу на більш серйозні поступки.
Другий пункт — це врегулювання питання щодо статусу Криму. Кремль наполягає, що питання з Кримом закрите, проте в Росії все ж прекрасно розуміють, що тема анексії півострова отруюватиме процес нормалізації стосунків із Заходом. Адже навіть у разі виконання Мінських угод «кримський компонент» санкцій ніхто знімати не буде, як мінімум — у Вашингтоні.
Тут російська сторона може запропонувати Києву спільне економічне освоєння Криму і навіть подвійний суверенітет над півостровом, використовуючи «прецедент Гонконгу», адже для Кремля важливий винятково доступ до військової бази в Севастополі.
Росіяни також намагатимуться схилити Захід до проведення повторного референдуму в Криму під наглядом міжнародних спостерігачів або ж спробують варіант зі сплатою «фінансової компенсації» за півострів.
Але Київ на ці варіанти явно не погодиться, поки в Україні буде існувати нинішня архітектура влади.
Третій пункт переговорного меню є більш глобальним і стосується геополітичного устрою Європи, де активно просувається концепція побудови великої Європи від Дубліна до Владивостока. Як би там не було, але складається розуміння того, що Росія вже практично дозріла до ведення переговорів та торгів з «українського питання».
Яким буде цей торг та пропозиції від РФ — залежатиме від декількох факторів. У числі головних вказуються не тільки позиції США і ЄС, а й те, яка конфігурація влади буде в Україні у найближчі 5 років. Ясно одне: російському новому-старому керівництву потрібно докласти дуже багато зусиль для вирішення своїх проблем.
Анатолій ОКТИСЮК,
старший аналітик МЦПД
(сайт «Апостроф»)
