У середині вересня в Києві майже офіційно з’явився анклав — місто Давньої Месопотамії. Розміщувалося воно на Арт-заводі «Платформа». Геополітичні зміни спричинив цьогорічний Міжнародний фестиваль сучасного мистецтва ГогольFest. Вавилон.
Програма охопила понад десять напрямів: театр, цирк, кабаре, опера, інструментальна музика, театр ляльок, медіа-арт, відео-арт, хореографія, арт-ярмарок «продажного мистецтва», книжковий ярмарок, укрсучарт, барахолка, сцена ATLAS. На території діяли три кінотеатри: «Анестезія», «Лоботомія» і «Хірургія», академічну музику пропонували послухати під землею у бункері, загорнувшись у ковдру.
Відвідувачів вразила виставка Burn, Babylon під кураторством Євгена Березницького, яка розмістилася у довгій галереї. Вона була поділена на чотири зони, кожна з яких наскільки актуальна, настільки й незвична: «Футурокульт», «Рабовласницький соціалізм», «Ортодоксальний Queer» та «Тотальна війна». В кінці галереї глядач у прямому сенсі бачить «світо в кінці тунелю» — цей напис сяє на стінці галереї. А на «виставці продажного мистецтва» поміж картин дивувала незвична інсталяція — клітка з курками та півнем, пояснена лише підписом, який ніби кепкував з усіх бажаючих дізнатися про її сенс — «кураторський текст».
Натомість мистецтво театру, яке вміло поєднує на сто відсотків українські за характером ритми та мотиви з енергією, властивою хіба що рок-концерту, запропонував глядачам Влад Троїцький під час грандіозного відкриття фестивалю. У «Шоу Б» взяли участь гурти Тік, DakhDaughters, команда Нової опери, циркові артисти та віджеї.
Характерна особливість вистав Влада Троїцького — багатошаровість, коли паралельні дійства відбуваються одночасно, глядач ледве встигає перевести погляд з одного акробатичного номера з правого боку сцени на той, що відбувається в повітрі з лівої сторони, а посередині — третя вистава, доповнена перформансами поза сценою, але все це створює одну закінчену історію.
Міжнародний фестиваль сучасного мистецтва ГогольFest у Києві закінчився, залишивши у кожному відвідувачі частинку себе. Адже сучасне мистецтво рідко спрямоване на відображення бачення митця та створення картин, значення яких він може чітко пояснити. Інсталяції, перформанси і вистави тут — скоріше, художній засіб для того, щоб підштовхнути кожного до створення на їхній основі мистецтва в собі, з доданням власного бачення та досвіду.
ПЕРФОРМАНС
Хаос і абсурд
Жінки у вечірніх сукнях, на підборах носять дерев’яні столи, гори посуду розбивають перед глядачами, а вино заливає підлогу, актори нюхають тютюн і чхають, замість музики — клацання смартфону. Це перформанс ізраїльських постановників Тамар Рубан та Ернесто Леві за участю українських виконавців на цьогорічному ГогольFest. Тим часом хлопець на сцені стоїть ногами на чотирьох склянках, а навколо рухають столи і розбивають пам’ятні речі: рамку від шлюбної фотографії, чашку, яку подарувала мама, окуляри, за якими ховали свою справжність.
«Ми принесли дуже дешевий посуд, який не мав жодної цінності. Але я попросила кожного учасника знайти ту річ, яка справді має значення для нього, і розбити її на сцені. Це велика річ — вони перед глядачами розбивають речі, які містять їх пам’ять. Перформанс тим і відрізняється від вистави, що тут усе по-справжньому», — розповідає «УМ» Тамар Рубан.
За її словами, жоден з учасників не знає, що в наступну хвилину зробить інший. У приміщенні мало місця, частина глядачів сидить на сцені, і вони теж — учасники дійства. Сенс перформансу кожен вкладає свій, наприклад, запах вина, розлитого по підлозі, нагадує кожному особисту історію. Однак дійство має дві суто іудейські алюзії: це «Шульхан Арух», дослівно «Накритий стіл» — кодекс, яким регламентується життя правовірного єврея, та легенда про те, що божественне дихання вирвалося у світ після розтріскування кувшинів. Також перформанс приурочений до 100-річчя виникнення дадаїзму — авангардистського стилю, який містить анархічні напрями і перекладається як «дитячий коник».
«Два роки тому проводила серію майстер-класів перед ГогольFest, до цього співпрацювала з львівським театром перформансу, знаю багато ваших акторів. Працювати з українськими виконавцями — вражаюче, якби змогла — забрала б їх до Тель-Авіва», — ділиться з «УМ» Тамар.
Після вистави глядачі, проходячи до виходу, піднімають недобиті уламки тарілок — і зі смаком кидають їх об землю — перформанс «Шульхан Арух» якнайкраще нагадує нам про людський одвічний підсвідомий потяг до хаосу.
