Торговельні хитрощі Росії
У перші місяці окупації російська влада намагалася водночас і зберегти канали постачання до Криму українських товарів, і заповнити ринок товарами власного виробництва, доставляючи їх через Керченську протоку, а також забезпечувати безперебійний експорт товарів, вироблених на півострові. Відповідне доручення ще 27 березня 2014 р. уряд РФ дав Федеральній митній службі, МЗС, ФСБ, Мінекономрозвитку.
Щодо експорту кримської продукції, то невдовзі ця проблема стала невирішуваною — 23 червня Рада Європи прийняла рішення 2014/386/CFSP, яким забороняється імпорт у країни ЄС товарів iз Криму і Севастополя. 19 грудня аналогічні санкції застосували США. Економічні санкції щодо окупованого Криму, транспортні обмеження та загальна економічна криза призвели до різкого падіння обсягів експорту з Криму. Якщо в 2013 році експорт товарів сягав 914,9 млн. доларів, то в 2015 році російський «Кримстат» нарахував тільки 79,3 млн. доларів.
Заполонити кримський ринок російськими споживчими товарами теж було непросто не тільки з огляду на проблему доставки величезного обсягу товарів через Керченську протоку, а й через їхню нижчу конкурентоспроможність. Річ у тім, що українська продукція, насамперед продукти харчування, була значно дешевшою за російську, а з урахуванням транспортних витрат — подеколи і в рази.
Скажімо, якщо відпускна ціна на молоко російського заводу була на рівні щонайменше 40 рублів, то літр молока українського виробництва в кримському магазині продавався за 30 рублів. Тому «російська весна» 2014-го пройшла у невтомних шоп-турах мешканців Краснодарського краю до Криму, де вони масово закуповували алкоголь, цигарки, продукти, будматеріали, взуття тощо.
Залежність Криму від поставок українських продуктів мусив визнати і керівник російського Міністерства у справах Криму Олег Савельєв. «Одне з наших завдань — зберегти по максимуму кооперативні зв’язки з українськими партнерами. Зараз у Криму ми маємо дешеві і якісні продукти, поставлені з України. Там добре працюють українські мережі. Тотальний прихід наших компаній просто призведе до помітного підвищення цін, що ми вже спостерігаємо за деякими позиціями».
Протягом перших півтора року після анексії саме Росія фактично регулювала обсяг і структуру поставок до Криму з українського материка. У такий спосіб нова «влада» забезпечила умови для поступового зростання роздрібних цін на українські товари, а відповідно — для підвищення конкурентоспроможності аналогічних російських товарів.
Так, упродовж 2014 — першої половини 2015 року кілька разів накладалися заборони або ускладнювалося оформлення ввезення продовольчих товарів з України на територію Криму; природно, що це супроводжувалося спалахами дефіциту і черговим підвищенням цін. Іноді, коли брак певної торгової позиції ставав критичним, нова «влада» кидалася у крайнощі, і тоді Россільгоспнагляд дозволяв ввозити на територію Криму навіть ту українську продукцію, яка була заборонена для ввезення в РФ.
ВЕЗ — зона провалу
Чим відповіла Україна? Україна не тільки надалі продовжувала торгувати з окупантами, а й запровадила для цього пільговий режим. Згідно з Законом № 1636-VII «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України», який Верховна Рада проголосувала 27 вересня 2014 р., на окупованій території строком на десять років запроваджувалася вільна економічна зона з особливим правовим режимом економічної діяльності фізичних та юридичних осіб.
Закон про ВЕЗ зазнав різкої критики. Неурядові експерти, зокрема й аналітики УНЦПД, наголошували на невідповідності поняття «вільна економічна зона», яке у всьому світі має однозначне трактування як пільговий механізм залучення інвестицій, — реальному статусові окупованої території. Експерти також звертали увагу на те, що де-факто Крим перебуває під контролем РФ і через це Україна не має інструментів для адміністративного забезпечення функціонування ВЕЗ, зокрема позбавлена можливості створити органи для управління режимом вільної економічної зони на півострові.
Отже, замість того, щоб протидіяти окупантові, який нахабно відібрав у нас території і розв’язав гібридну війну, влада ухвалює рішення, які «полегшують життя» агресорові.
Безмитне ввезення товарів на півострів стало добрим гумусом для буйного розвитку контрабанди, а також корупції в пунктах пропуску на адмінмежі між півостровом та Херсонською областю. Крим перетворився на «сіру зону», через яку товари безмитно перекачувалися в РФ.
Улітку 2015 р. це визнали і в українському уряді. Принаймні тодішній міністр економічного розвитку і торгівлі України Айварас Абромавичус заявив, що «статистичних даних, які б свідчили про ефективну роботу ВЕЗ у Криму та Севастополі, немає».
Офіційні дані свідчать, що обсяг торгівлі між «великою» Україною та її відторгнутою частиною був значним. Так, за інформацією Державної фіскальної служби, за час функціонування режиму вільної економічної зони з материкової України в Крим було ввезено 2,3 млн. тонн товарів вартістю 1 151,4 млн. доларів, у зворотному напрямку — 0,9 млн. тонн товарів на суму 60,9 млн. доларів.
Як велика політика формувалася у херсонських степах
20 вересня 2015 року почалася безстрокова акція з блокування вантажного транспорту, який прямував до Криму з продуктами і товарами. Активісти перекрили для вантажівок усі три дороги на пунктах пропуску (Чонгар, Чаплинка і Каланчак) на адмінкордоні з Херсонською областю.
Відразу ж окупаційна влада була вимушена збільшити вантажопотік через Керченську переправу. За словами т. зв. голови Республіки Крим Сергія Аксьонова, за перші три дні громадянської блокади він зріс на 15%.
У листопаді 2015 року у Верховній Раді був зареєстрований законопроект № 3402 від 04.11.2015 про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим». Проте він так і не був поставлений на голосування.
Громадянська блокада не мала однозначної реакції в суспільстві, лунали голоси про недоцільність припинення постачання продукції в Крим, адже «там живуть наші люди» і це, мовляв, призведе ледь не до гуманітарної катастрофи. Прихильники блокади наводили свої контраргументи. Торговельне ембарго потрібне не для того, щоб «покарати» кримчан, які проголосували за відокремлення від України, а для того, щоб ускладнити «освоєння території» окупантом.
Адже для того, щоб забезпечити доставку великого обсягу товарів, у Росії залишився один шлях — морем, через і без того перевантажену Керченську протоку. Саме цим шляхом перекидається в Крим військова техніка та жива сила. (До слова, в 2016 р. РФ планує перегнати на півострів понад 1,8 тис. одиниць нового озброєння та військової техніки).
Тим часом громадянська акція на адміністративному кордоні з Кримом набирала сили і завдяки значній підтримці громадськості все-таки досягла мети — уряд змушений був реагувати. 16 грудня 2015 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1035 «Про обмеження поставок окремих товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію».
Постановою, яка набрала чинності 18 січня 2016 року, заборонялося перевезення товарів та послуг, за винятком особистих речей громадян та «соціально значущих продуктів харчування, що перевозяться громадянами, якщо вартість цих продуктів не перевищує еквівалент 10 тисяч гривень, а вага — 50 кг на одну особу».
Отже, офіційно торгівлю з окупованим Кримом було припинено.
Утім спритні бізнесмени знайшли «потаємні лазівки». Відомий приклад із розташованим в Армянську заводом «Кримський титан». Сировину для цього заводу постачали залізницею навіть після того, як iз 26 грудня 2014 р. Україна припинила залізничні вантажні перевезення до Криму. Про те, що до заводу тягнеться периферійна залізнична гілка з Херсонської області, у вересні 2015 р. заявив колишній депутат-кримчанин Андрій Сенченко.
Незабаром постачання сировини заводові було зупинено в радикальний спосіб — учасники громадянської блокади просто перекрили колії бетонними блоками. Проте навіть після рішення українського уряду про припинення торговельних операцій на «Кримському титані», переданому в оренду російській компанії ТОВ «Титановые инвестиции», винайшли схему отримання сировини.
Ільменіт перевозять залізницею до українського порту, далі завантажують на судно, що, за документами, прямує до російського порту Кавказ. Насправді в Керченській протоці судно зупиняється на рейді, товар перевантажується на інше, російське, судно і прямує до порту Керч, звідки сировину транспортують в Армянськ.
Проте подібні схеми можна зарахувати до винятків. Загалом торговельна блокада тримається. І це велика перемога громадянського суспільства. Торговельна блокада, міжнародні санкції, міжнародні суди, до яких звернулася Україна, — це, звісно, неповний набір заходів, які можна задіяти проти агресора, але і він засвідчив, що загарбаний півострів стає для Росії отією «валізою без ручки», яку все важче нести. І колись стане зовсім несила нести.
Тетяна ГУЧАКОВА, Майдан закордонних справ
Юлія ТИЩЕНКО, Український незалежний центр політичних досліджень
.jpg)
