Один із найцікавіших письменників Франції Фредерік Бегбедер презентував у Києві чотири власні книжки, видані українською мовою: «99 франків», «Кохання живе 3 роки», «Бесіди нащадка епохи» та «Уна і Селінджер». Фредерік Бегбедер охоче відповідав на запитання ЗМІ та гостей заходу, звичайно, «з перцем». Почалася прес-конференція у книгарні «Буква» з побажання Фредеріка українським фанам: «Будьмо!».
— Ви приїхали до Києва з презентацією нової книги «Уна і Селінджер». Тож скажіть, чому саме історія цих відомих особистостей?
— Побачив Селінджера — і у мене виникла ідея написати саме про це кохання. Я завжди вважав, що кращі історії кохання — це ті, які не увінчались успіхом. І саме їхня історія — це трагедія. Я люблю «Ромео і Джульєтту» тому, що наприкінці обоє героїв помирають.
Уна і Селінджер кохали одне одного протягом року, в 1940-му, саме тоді, коли почалася Друга світова війна. Уна поїхала до Голлівуду, а Джером — у Європу. Нам відомо, що вони листувалися, але ми не знаємо, чи бачились знов. Це і є тим хвилюючим моментом.
Моєю ідеєю було описати прекрасну і водночас жахливу історію. Мене часто запитують, чи це не книга про минуле. Ні, ця книга актуальна і сьогодні, дивлячись на ситуацію як у Франції, Парижі, так і в Україні. Мені було цікаво написати історію про кохання саме цих двох молодих людей.
— Нам відомо, що ви плануєте написати роман про телебачення. Що вам не подобається у телебаченні? Не тільки французькому, а й всесвітньому?
— Я працював на телебаченні 15 років. Парадоксальна ситуація. Мені подобалося там працювати, це дає владу, але вона безглузда, тому я звільнився минулого року. Такий я є: займаюсь чимось, а потім критикую сам себе.
Так, протягом декількох місяців я пишу книгу про ТБ і не можу багато про неї говорити. Але в ній ідеться про цю індустрію, про владу, яку телебачення втрачає на користь iнтернету. Незабаром влада телебачення помре. Але поки що це наркотик. Саме цей фактор спонукав мене до написання цієї книги.
— Відтоді, як ви написали книгу «Кохання живе 3 роки», минуло вже 20 років. Чи вдалось вам покохати на довше, ніж на 3 роки? І чим відрізняється кохання чоловіка у 18, 30 та 50 років?
— «Кохання живе 3 роки» — це хороша назва книжки, а не істина. Щодо мене, то я живу зі своєю дружиною вже 6 років. І саме через 3 роки відносин я запропонував їй вийти заміж. Я сподіваюся, що 6 років — це не межа, але я не знаю… Я вважаю, що в 50 років ти мудріший у відносинах, ніж у 30. Так, я той же негідник, але я вчусь на своїх помилках.
— Чи замислювались ви над інакшою кінцівкою роману «Кохання живе 3 роки»?
— Мені подобається, що кінцівка не відома. Вони цілуються, але починається цунамі. В реальному житті досягти кохання назавжди — це боятися, що партнер у будь-який момент може піти. Кожен день кохати — як в останній.
— У творчості ви часто звертаєтесь до таких письменників, як Буковскі, Достоєвський. А яких українських письменників ви знаєте?
— Миколу Гоголя, наприклад. Це перший український автор, який висміював владу, а це важливий аспект для письменника. Гоголь робив це нарівні з Сервантесом, Вольтером. Мене захоплює його творчість.
— Які головні цінності вашого життя?
— Хороша їжа (сміється). А насправді — у мене дві доньки, і я намагаюся зробити їх ввічливими. Це частково безглуздо, але якщо кожен був би ввічливим, у світі не було б законів. Моя цінність — намагатися бути чемним. Я не вірю в великі цінності, саме дрібниці важливі.
— «99 франків» — це крик про допомогу чи художній вимисел?
— Звичайно, крик про допомогу, кожна моя книга — це крик. Я ніколи не пишу, коли щасливий, я повинен бути злий. Це хороше паливо. У книзі «99 франків» я використовую зброю проти самого себе.
— Якби у людини була можливість прочитати тільки одну вашу книгу, яку б ви порадили прочитати?
— Важко обирати, так само важко, як між власними дітьми. Але мені хотілось би вірити в те, що з віком я стаю розумнішим, мудрішим, тому я би порекомендував прочитати саме останню книгу — «Уна і Селінджер». Позаяк вона описує приблизно 5 років мого життя. Спочатку легка, а ближче до кінця стає важкою, «темною». Якщо ви смієтесь, плачете під час читання цієї книги, то я як автор зробив свою роботу.
— Що в Україні вас надихає, окрім українських жінок? Якби вам дали хвилину, щоб розповісти про Україну, про що би ви сказали?
— Пельмені, наприклад. (Хочеться вірити, що Бегдебер мав на увазі вареники. — Авт.) Софійський собор мені подобається. Також мені подобаються кольори прапора. Вони нагадують блондинистий колір волосся та голубі очі. За хвилину я б сказав, що мені подобається українська література і вечірки. Це два важливi чинники. Також ці люди хочуть бути саме українцями, а не частиною якоїсь іншої країни. Кожен тут шукає одне — свободу.
Книгодрукуванням та перекладом книг Фредеріка Бегбедера в Україні займалась видавнича група «КМ-Букс».
