У народі свято Різдва Пресвятої Богородиці, що його православні християни відзначають 21 вересня, відоме як «Мала Пречиста».
Згідно зi свідченями істориків, Діва Марія народилася у будинку Йоакима і Анни, в північно-східній частині Єрусалима: сьогодні це територія мусульманського кварталу Старого міста, біля Левових воріт.
Віряни побудували на цьому славетному місці монастир матері Пречистої Діви — святої Анни, а на першому поверсі діє церква на честь Різдва Богородиці. Під будівлею монастиря ще й до сьогодення збереглася печера, яка в давні часи належала до будинку Йоакима і Анни.
Апокрифічні тексти оповідають про те, як подружжя праведних Іоакіма та Анни багато років було бездітним. Відсутність дітей вважалося Божою карою — адже кожна родина мала народити наслідника народу Ізраїля, який очікував на народження визволителя-Месії.
Одного разу старий Іоакім під час свята почув від священика відмову на жертвоприношення Богу і пішов у гори, де зi сльозами довго молився. Його дружина залишилась удома на самоті і розмірковувала про те, чому Бог залишив їх без нащадків. Побачивши на лавровому дереві гніздо, Анна спитала у Господа, чому і вона не може бути плідною, як усi створіння. І тут здійснилося чудо: до Анни з небес зійшов ангел та сказав: «Бог почув молитву твою. Ти зачнеш і ти породиш, і буде славним на весь світ рід твій».
Анна пообіцяла Творцю, що віддасть свою дитину на служінню Господу. Так народилася Діва Марія, яку в акафістних співах величають «Мати Світла» та «Блаженне чрево».
Сьогодні сучасним християнам надзвичайно цікаво: а яка насправді була Діва Марія, адже ікони дарують нам безліч варіантів інтерпретацій її обличчя. Крім того, іконописці всього світу завжди додають до класичних відомих рис Богородиці власний національний характер, адже Мати Божа має бути гранично близькою до людини, яка молиться на цю ікону. Однак цікаво дізнатися про те, як історики описують її обличчя, опираючись на ранньохристиянські свідчення.
Власне, зовнішній вигляд Пресвятої Богородиці став відомий завдяки першим іконам, що їх написав євангелiст Лука, — до наших днів збереглися стародавні копії, написані з цих образів; а також і за описами церковних істориків: Никифора Калліста, ченця Єпіфанія та інших.
Протягом сторіч Мати Божа традиційно зображується в пурпуровому мафорії — це покривало заміжньої жінки, що закриває голову і плечі, та в туніці, тобто довгій сукні синього кольору. Напис на іконі, який означає «Матір Божа». До нас дійшли зображення Богородиці у римських катакомбах, що їх було створено до II і III століть.
Надалі, з офіційним визнанням християнства як державної релігії та розвитком мистецтва іконопису, поступово стають популярними ікони, що присвячені певній євангельській події. Святу Різдва Богородиці присвячено чимало ікон, і до наших часів збереглися цінні зразки, що датуються XIII століттям.
Кожна епоха додає свої спеціфичні риси, майстри різних країн трактують сцену Різдва по-різному, в залежності від своїх місцевих традицій — західноєвропейські та східноєвропейські святі образи Богородиці значно відрізняються між собою. Проте існує багато спільних головних принципів, що об’єднують ці ікони.
На території Київської Русі вже у XIII столітті існували місцеві художні школи у Києві, Галичі, Новгороді, Володимирі, Пскові, Ярославлі, Володимирі-Волинському. Спершу відчувався вплив візантiйського мистецтва, звідки до нас прийшло християнство, але надалі іконописні школи та осередки зміцнилися в своїх національних традиціях, хоча в цілому іконопис переживав періоди розквіту та занепаду.
Характерно, що саме наші пращури, як професійні, так і зовсім невідомі маляри з народу, залишили по собі сучасним українцям надзвичайно красиві і дуже щирі — наповнені світлом, добротою та милосердям — образи Христа, Богородиці та святих.
Сучасні майстри, що присвятили себе сакральній творчості, значною мірою є спадкоємцями старих українських традицій іконопису. За часи Незалежності України наші музейники і дослідники-мистецтвознавці видали поважні наукові дослідження: альбоми, книги й окремі статті з історії іконопису з часів Київської Русі і до XIX століття. Твори богомазів, що збереглися в музеях та по окремих приватних збірках, сьогодні ґрунтовно досліджуються та реставруються, а мистецтвознавці займаються проблемами атрибуції та вивчання регіональних шкіл.
Розвиток сучасної ікони заснований не тільки на наслідуванні старих майстрiв, а також і на впровадженні нових можливостей образної мови.
Сьогодні в іконописі популярне авторське бачення євангельського сюжету, особисте переживання, психологічне загострення характеру образів. Тому іноді святі образи бувають суворими та аскетичними, а іноді — навпаки, переважає суто декоративне рішення, підвищується роль красивого візерунку та вишуканої лінарності.
Загалом, абсолютно назалежно від авторського стилю, для повноцінного створення ікони майстер-богомаз зобов’язаний бути дійсно віруючою людиною, знати світову сакральну спадщину та історію іконопису.
Звернувшись до ікони, яку бачимо в музейній експозиції або на виставці сучасного іконопису чи просто у храмі, ми залишаємо всі умовності обмеженого візуально-розумового сприйняття ікони як твору мистецтва і налаштовуємося на діалог із Богом.
