Молоді роки «Золотого Лева»: якими були перші 35 літ найстаршого в Україні театрального міжнародного фестивалю
У Львові завершив роботу 8-денний театральний фестиваль «Золотий Лев», за ліком — 35-й. >>
Анатолій Криволап: Не можна зациклюватися
20.09.2016
Анатолій Криволап. (Фото з сайта maincream.com.)
У львів’ян та гостей міста Лева з’явилася чудова можливість відвідати виставку картин найдорожчого українського художника Анатолія Криволапа. У 2011 році дві його картини були придбані за рекордними для України цінами. Робота «Степ» на міжнародному аукціоні PhillipsdePury в Нью-Йорку потрапила до свого власника за 98,5 тисячі доларів. А через кілька місяців у Лондоні картина «Кінь. Ніч» побила попередній рекорд: її вартість сягнула 124 тисяч доларів.
Полотна Анатолія Дмитровича — майже три десятки — вперше виставлені поза межами Києва. Офіційне відкриття виставки відбулося 17 вересня. «Музейну колекцію» Анатолія Криволапа відкрили у рамках проекту Ukraine. Thebest інтернет-платформа Cultprostir.ua, видавництво «Атлант-UMS» та Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького. У відділі українського мистецтва останнього картини можна споглядати протягом місяця.
На відкриття виставки надзвичайного сучасного живописця прийшла велика кількість шанувальників його творчості. Куратором заходу став онук пана Анатолія — Олексій. Презентовано арт-каталог із серії «Музей приватних колекцій» під назвою «Анатолій Криволап. Збірка №1». Це — перший в Україні каталог творів одного художника, до якого ввійшли 299 робіт тільки із зібрань українських колекціонерів.
Журналістові «УМ» удалося поспілкуватися з Майстром.
— Пане Анатолію, що вас надихає і кому ви присвячуєте свої полотна?
— Надихає два фактори: природа і фарба. А картини я роблю тому, що я не можу їх не робити. Я їх нікому і нічому не присвячую. Це, напевне, така якась необхідність зробити. Тобто я не можу не зробити.
— Можете сказати, скільки ви вже створили полотен, чи ви просто збились із рахунку?
— Ну якщо брати картонові, ті що я знищив, то, мабуть, десь близько двох тисяч або й більше двох тисяч.
— В 2011 році ви продали дві картини за рекордними цінами для України. Чи пишаєтесь тим, що ви поставили такий рекорд в Україні?
— Чи я пишаюсь? Ні, я думаю, що кожен робить свою справу, просто на якомусь етапі в когось це виходить трошки успішніше, а потім інший хтось приходить більш успішний. Мистецтво — це таке живе середовище, в якому все рухається, і тому якось перейматися власними досягненнями — я не вважаю етичним.
— Це, мабуть, плюс. Багато є таких, що починають пишатися...
— ...А потім дискваліфікація... Робота не любить того, хто любить себе більше, ніж ту справу, якою займається. Як правило, з історії мистецтва, це погано закінчується.
— А ось ця виставка перший раз проходить у Львові. Яка найбільша гордість цієї виставки? Чи є якась картина, яку ви виділите однією з найкращих? Чи немає у вас таких? Для вас всі рівні?
— Я ніколи не випускаю роботу, коли я в ній непевний. Але, зробивши одну роботу, ти переходиш до другої, і вона стає головною, поки ти її не зробиш. Тому акцентувати на одній роботі не можна, і питання про улюблену роботу взагалі неправомірне.
Тому якщо ти полюбиш одну роботу, то залишається або більше нічого не робити, або її повторювати весь час. Тому переживаєш кожну роботу, переживаєш цілу гаму емоцій, різних абсолютно, але потім це закінчується і ти йдеш далі. Просто можна говорити про останню роботу. Остання робота в мене називається «Нічна рибалка».
— У цей момент дуже багато людей, такий наплив. Вам узагалі подобається перебувати в центрі уваги чи ви, навпаки, надаєте перевагу такому більш усамітненому способу життя?
— Всі думають, що я веду дуже усамітнений спосіб життя.
— Чи виснажують вас такі заходи?
— Так, дуже сильно. Але неприсутність автора буде сприйматись як презирство до шанувальників. Цього я не можу собі дозволити. В мене такий був випадок, коли я захворів і виставку без мене відкривали. То це було дуже негативно сприйнято, як ігнорування з мого боку. Це теж неетично, я думаю. Це частина процесу художнього.
— Скажіть, чи вас надихає творчість якихось інших авторів, митців, необов’язково художників? Можливо, якихось поетів, сучасників, класиків?
— Це культура, і по етапах розвитку себе і становлення на кожному етапі були художники, здавалися взірцевими і викликали найбільшу цікавость. Але етап проходив і автор мінявся. Так що це так само, як і музика, так само, як і вірші, тобто це комплекс, який формує взагалі митця.
Він завжди в тому середовищі. Але мати кумирів — це знову ти не будеш сприйнятий іншим. Один кумир — ти не в стані сприйняти всю глибину і все, що є в іншого автора. Тому не можна зациклюватись, це небезпечно.
