14 вересня на ефір каналу Newsone завітала заступниця міністра закордонних справ Олена Зеркаль. Тема розмови була, як казали в часи медведчуківських «темників», «важлива та актуальна».
Йшлося про арбітражне провадження проти Російської Федерації за порушення Конвенції ООН, у якому Україна вимагає відновлення своїх прав як морської держави та компенсації завданих їй збитків. Однак нас у цьому разі цікавить не так Росія, як її мова. Бо саме нею й послуговувалася гостя Матвєя Ганапольського.
Цікаво, що в той же день з Оленою Зеркаль було пряме включення іще на двох каналах — 5-му та 112-му. І там, і там Зеркаль говорила українською, яка в неї є досить пристойною. Отже, мову чиновниця знає і її не цурається.
Щоправда, не скрізь і не завжди. Вочевидь, варто телеведучому звернутися до нею російською, як природна «ввічливість» так забиває чиновниці баки, що та забуває і про свій статус, і про те, до чого він зобов’язує.
Немає закону, який змусив би медійників на кшталт Ганапольського (якого, попри львівське походження, складно вважати чимось іншим, ніж тимчасовим заробітчанином в Україні) поважати мову держави, в якій він працює. Але представників держслужби і можна, і потрібно навернути до виконання правил гри.
Утім і той-таки Ганапольський чудово піддається «дресурі»: із деякими своїми гостями він — під їхнім впливом — переходив з «языка» на «мову», отож бракує лише бажання та характеру.
Як зазначав у нещодавньому інтерв’ю мовознавець Юрій Шевчук, «цілі інституції, починаючи з українського уряду, беруть пряму участь у політиці дискримінації українців, які говорять українською мовою. Найвищі
очільники уряду щоденно i безкарно порушують Конституцію. Йдеться саме про публічну сферу, а не про приватну.
Це стосується не лише Авакова, урядовця, що як міністр внутрішніх справ має першим після Президента гарантувати дотримання Конституції і правопорядку, гарантувати не вибірково, в тих положеннях, що йому подобаються, а повністю. Це стосується і того факту, що в президентській адміністрації, коли камери і диктофони вимкнені, весь час користуються російською, а не державною мовою, грубо порушуючи Конституцію і присягу її дотримуватися».
Шевчук наводить приклад Авакова, в якого його «зросійщеність» носить просто-таки демонстративний, викличний характер (адже незмінному поки що міністру МВС уже третій рік вказують на необхідність користування державною мовою), але випадок із Оленою Зеркаль — не менш кричущий. Бо Міністерство закордонних справ — обличчя держави, його візитка, на якій не може бути подібного роду плям.
Власне, якщо продовжувати ряд чиновників першого рангу, які забули, на податки якого народу вони живуть, то тут варто згадати також і недавню сварку Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та віце-прем’єра Геннадія Зубка.
Всі звернули увагу на ту нецензурну лексику, якою скористався глава уряду, щоб донести думку до підлеглого, але мало кого схвилювало те, що розмова урядовців відбувалася російською. Із таким ставленням до державної мови у нас скоро не буде ані мови, ані держави. Лишилося тільки, аби ті, хто цю державу уособлює, також проникнулися цим переконанням.
