25 років із дня проголошення незалежності України. За ці 25 років ми стали Нацією, проте так і не створили справжньої незалежної української Держави — держави, яка б стала втіленням української мрії. Втіленням сподівань, які ми покладали на неї 25 років тому.
Звісно, формально така держава ніби й існує. Але це досі, швидше, була суміш пострадянської державної машини з клептократичними інструментами олігархії з розкрадання національних ресурсів.
Фактично ми почали перетворення цієї гримучої суміші на справжню державу лише з Революції гідності. На жаль, держави не отримують у подарунок — державу виборюють. Виборюють кров’ю.
Цінність та необхідність держави більшість відчула на собі, лише зіткнувшись зі спробою спочатку зробити з нас кримінальну колонію, а потім просто окупувати. Але стара система досі чинить опір. Є ще ті, які хоч і мають українські паспорти і займають державні посади, але є не справжніми громадянами, а паразитами на тілі нації.
І зараз ми змушені боротись на два фронти: проти російської агресії та проти режиму внутрішньої окупації країни системою корупції та олігархії.
Для мене, як для свідомого громадянина, процес творення нації як спільноти людей, які свідомо зробили свій вибір на користь по-справжньому незалежної, а не бутафорної української держави, завжди був важливим.
І я щасливий, що зараз, хоча й у складних умовах, ніхто не може заперечити, що українська нація відбулася. Але тепер уже настав час створити й справжню українську державу, для спільного захисту, розвитку та реалізації українських національних інтересів в конкурентному світі.
Протягом свого історичного розвитку Українська держава мала різні форми правління, викликані різними історичними передумовами. Це і час імперії Святослава Хороброго, і час класичних європейських монархій Київської Русі.
Наші предки обирали королів Речі Посполитої і гетьманів Козацької доби. Призначали диктаторів, як то відбулось у Західноукраїнській Народній Республіці, так і створювали колегіальні органи влади — як то Центральна Рада.
Проте завжди в час найбільшої небезпеки наші предки довіряли свої життя та долю єдиному керманичу: князю, гетьману, головнокомандувачу, президенту.
Отримання від народу державних клейнодів уособлювало передачу всієї повноти влади, та водночас і ставало дамокловим мечем над головою того, хто брав на себе непосильну ношу — керувати країною та відповідати за її народ.
Особисто я є прихильником президентської моделі управління, але в якій Президент разом із повноваженнями отримає і відповідальність за результати своєї діяльності. Санкціями «президентської відповідальності» має бути не лише імпічмент, а й кримінальне переслідування з вироком аж до смертного — в умовах воєнного стану.
У той час як багато хто з нас, ризикуючи життям, бореться за свою країну, несучи повну відповідальність за свої дії, було б справедливо, щоб законодавчо була позначена вся міра відповідальності за свої дії нашого головнокомандувача — Президента України.
Хочу наголосити, що відповідальність Президента стане вирішальним фактором у боротьбі з корупцією. Відповідальність Президента покладе кінець напливу до влади невігласів та зламає абсурдну кумівсько-родичальну схему. Відповідальність Президента означатиме зникнення з української політики популістів та демагогів. Погодьтесь: політична система в цілому оновиться, коли
Президент буде першим, хто нестиме відповідальність за свої рішення і дії своїх підлеглих. Бо влада — це не засіб збагачення, а передусім тягар відповідальності перед усім суспільством. На сьогодні ж ми маємо вибудовану за 25 років формальної незалежності систему розшарування — на тих, хто може бути підсудним, і тих, про кого Феміда не знає, або з часом забуває.
Гарантувати українському громадянинові рівну відповідальність за свої дії — це крок, на який здатний лише сильний Президент.
У зв’язку з цим я на початку наступної сесії подам до Верховної Ради законопроект про внесення змін до Конституції України (щодо посилення відповідальності Президента України). Я звертаюсь до своїх колег — народних депутатів і до Президента України Петра Порошенка підтримати мою ініціативу.
Коли ми створювали батальйон «Азов», ми намагались брати до нього лише тих, хто усвідомлював свою відповідальність перед нацією, і саме тому боєць йшов захищати свою землю від загарбників та терористів. Так само необхідно, щоб відбувався добір і до всього чиновницького апарату Української держави.
На нас лежить відповідальність не тільки за власне майбутнє, а й за майбутнє наших дітей, отже, ми маємо навести порядок та створити нарешті Українську державу для самих себе. Державу, яка забезпечить спроможність нації виховати нове покоління українських громадян — покоління людей, здатних виграти світову конкурентну боротьбу. Державу, яка буде суб’єктом, а не об’єктом, як зараз, світової політики.
Принцип відповідальності має стати основою оновленої української Конституції, що стане потужним фундаментом могутньої Української держави. І я особисто зі своїми побратимами докладу всіх зусиль, щоб наступну річницю Незалежності України ми зустріли саме в такій державі.
Андрій БІЛЕЦЬКИЙ,
народний депутат України
(сайт «Українська правда»)
