ПРИКОЛИ

01.09.2016
У дитинстві здавалося, що немає нічого страшнішого, як учити уроки. Тепер починаю розуміти, що немає нічого страшнішого, як учити уроки зі своєю дитиною.
* * *
Іде директор школи коридором і бачить першокласницю, що присіла в куточку і плаче.
— Що сталося, маленька?
— Я щойно дізналася, що мені треба буде щодня ходити сюди аж до сімнадцяти років!
Директор зітхає:
— Щаслива. А мені сюди щодня треба буде ходити аж до шістдесяти.
* * *
— Мамо, я більше до школи не піду: знову Глушко ставитиме підніжки і гасатиме коридорами, Дубчак петардами стрілятиме, а Цибульський ще взимку так сніжкою в око заліпив!
— Треба, синку, треба. Ти ж директор.