У Ташкенті 29 серпня 2016 року на 79-му році життя помер президент Узбекистану Іслам Карімов, який безперервно правив країною більш як 26 останніх років, повідомляє найавторитетніша у справах Центральної Азії незалежна інформагенція «Фергана».
Смерть Іслама Карімова, за даними джерел цієї інформагенції, настала о 15.35 за ташкентським часом і була наслідком інсульту, який Карімов переніс вранці 27 серпня. Жодної інформації від офіційної влади Узбекистану про смерть глави держави не надходило.
За давньою радянською традицією, про смерть лідера країни не повідомляють, поки не визначаться з його наступником. З огляду на брак офіційного підтвердження смерті Карімова, світові інформагенції також утримуються від розповсюдження цієї новини.
Іслам Абдуганійович Карімов народився 30 січня 1938 року в Самарканді. Випускник Ташкентського інституту народного господарства за фахом інженер-механік-економіст зi ступенем кандидата економічних наук. Пройшов традиційний шлях радянського партійного функціонера. З червня 1989 року — перший секретар ЦК Компартії Узбекистану.
24 березня 1990 року на сесії Верховної Ради Узбецької РСР був обраний президентом Узбецької РСР. Був переобраний ще раз президентом на альтернативній основi 1991 року вже після розпаду СРСР. Швидко встановив в Узбекистані авторитарний режим та культ власної особи і 1995 року термін його президентських повноважень був продовжений до 2000 року. У 2000-му, 2007-му та 2015 роках він почергово переобирався главою держави. Карімов був одружений, у нього дві доньки — Гульнара та Лола і син Петро вiд першого шлюбу.
Як заведено в пострадянських тоталітарних режимах, Карімов хотів передати владу після своєї смерті комусь iз членів родини. Вибір упав на доньку Гульнару, як найбільш обдаровану та придатну для цієї ролі, на його думку.
«Кілька разів Карімов пробував представити своєму оточенню як наступницю свою дочку — Ґульнару Карімову. Але підтримки не було. Після цього з’явилися чутки, що Карімов почав готувати на своє місце іншу дочку — Лолу Карімову. Але це також тривало недовго. У результаті Карімов зрозумів, що нікому зі свого оточення не довіряє, а спроба висунути на своє місце одну з дочок не була успішною», — вважає Мухаммад Саліх, узбецький дисидент, лідер партії «ЕРК», який наразі проживає в Туреччині.
Заввідділом Середньої Азії та Казахстану Інституту країн СНД Андрій Грозін вважає, що при живому Карімові жодного наступника не могло бути. Просто тому, що Карімов намагався одноосібно тримати владу до того часу, доки був у стані робити це фізично. Тобто він мав піти з влади лише вперед ногами.
Грозін упевнений, що наступник буде «з людей, які тепер безпосередньо займають провідні позиції, з тих людей, які оточували президента як мінімум останні десять років». Таких людей небагато. Найчастіше лунають три прізвища.
Це, по-перше, багаторічний глава служби національної безпеки Рустам Іноятов. Це теперішній, також багаторічний прем’єр-міністр Узбекистану Шавкат Мірзалієв. І, нарешті, його перший заступник, віце-прем’єр та одночасно куратор усіх фінансових питань країни Рустам Азімов.
Експерти вважають, що будь-який наступник для збереження існуючої політичної системи і себе в ній збереже, і свої групи, свій бізнес, свій контроль, намагатиметься домовитися з іншими групами, щоб не доводити справу до серйозних внутрішніх конфліктів між існуючими в країні двома провідними владними кланами: ташкентським та самаркандським. Киргизький політик Фелікс Кулов вважає, що, «ймовірніше за все, політика Карімова буде жити ще довго.
Адже ця стратегія, як і сам Карімов, є гарантією стабільності в країні, і багато узбеків підтримують політичні погляди спочилого президента».
У 32-мільйонному Узбекистані однi сподіваються на «відлигу», як це було в СРСР після смерті Сталіна 1953 року. Інших лякає прихід до влади ісламських радикалів, для яких Карімов був перепоною на шляху до влади.
Прозахідний ухил нового покоління узбецької еліти також можливий, але різкі повороти у настроях не властиві політиці Ташкента. Тому це може бути лише справою майбутнього. В будь-якому випадку, схоже, Узбекистан відзначить свій день незалежності 1 вересня без національного лідера.
