Дивлячись на цю тендітну жінку, навіть не подумаєш, що вона — мати 12 дітей. А розмовляючи з цією веселою кокеткою, від якої просто заряджаєшся позитивною енергією, навіть не здогадаєшся, що вона хвора на найстрашнішу недугу...
Модель, а згодом — мати-героїня
В юності Ірині дуже пощастило. Вона здійснила мрію мільйонів дівчат — стала моделлю столичного будинку мод «Хрещатик». І хоча було це на початку 1990-х, коли наші дівчата ще не підкорювали масово зарубіжних подіумів, їй заздрили всі подруги, а сама вона так і світилася від щастя.
На цей вогник в очах, як нічні метелики, зліталися шанувальники її модельного таланту, серед яких був і досить багатий бізнесмен, котрий буквально засипав Ірину квітами та різними принадами.
Проте дівчина стійко витримувала таку настирливу «облогу»... Аж якось у вечірньому
Пасажі, де пила каву з подругами, вона очі в очі зустрілася з Ним! Блиcкавка пронизала все тіло, але познайомитись вона не наважилася, хоч і картала себе потім за це. Та доля все ж дала їй таку нагоду.
Через тиждень вона з подругами слухала концерт духового оркестру в Зеленому театрі Маріїнського парку. Зачарована звуками саксофона, на якому грав літній чоловік, вона підійшла ближче і знову побачила того самого юнака...
Виявилося, що це — син того музиканта, і сам вiн також грає на саксофоні в Президентському оркестрі. Він теж упізнав її, і знайомство відбулося. І хоча дівчині певний час довелося завойовувати саксофоніста, в якого було чимало шанувальниць, та все ж вона свого досягла.
Через три місяці прогулянок та поцілунків в останньому ряду кінозалу вони одружилися і зажили щасливо. Обоє дуже хотіли малюків, але лікар виніс вирок: «Дітей у вас не буде, тому що різні резус-фактори». І все ж молодята ризикнули, але через два місяці така очікувана вагітність перервалася.
Ненароджену дитину оплакували обоє. Друга спроба перервалася через п’ять місяців... Коли ж Ірина завагітніла втретє і прийшла стати на облік, лікар грубо заявив: «Головою не думаєш!» — і відмовив.
Проте цього разу Господь змилостився. На шостому місяці вагітності жінка ще виступала на показі в Ялті, де її начальник, не знаючи про її «цікаве» становище, зауважив, що їй треба сісти на дієту.
Коли ж прийшла ставати на облік, лікар схилив перед нею голову і сказав: «Я вам аплодую!». Так вона і народила свою «первісточку» Ілонку в Сьомому пологовому будинку Києва. Такого щасливого Стаса вона не бачила ні до того, ні протягом решти життя!..
Він буквально носив їх обох на руках, весь час допомагав Ірині, доглядаючи маленьку. Коли ж через кілька місяців Ірина вийшла на роботу вже в інше модельне агентство, то знов відчула свою вагітність. І знову було дежа вю.
Під час одного з виїздів директор сказав: «Або худни, або знайди собі коханця». Після народження Марійки вона також вийшла прямо на покази, оскільки мала ідеальну фігуру...
Потім дітки «посипалися», як із рога достатку: Ельвіра, Станіслав, Ростислав, Святослав. Коли ж утворився «баланс», вони з чоловіком вирішили, що дітлахів достатньо — треба їм давати раду.
Ірину перестали запрошувати на покази, тож жили на гроші Стаса в старій батьківській «двокімнатці». Проте були дружні й щасливі. Але незабаром Ірині захотілося маленької донечки. І, наче за щучим велінням, за її хотінням, на світ з’явилася Яночка.
А через два роки — Сюзанна, потім Симона, Річард, Лев. У сьомому пологовому будинку навіть жартували: «У вас тут уже робоче місце». Та прийшли скрутні часи, коли навіть у Президентському оркестрі чоловіку стали затримувати зарплату.
Стасу довелося підробляти охоронцем, сторожем, експедитором, продавцем сорочок... І хоч допомагали родичі та друзі, але сім’я ледве зводила кінці з кінцями. Але й тут, як кажуть, Господь послав допомогу в особі сусіда-бізнесмена, який запропонував їм «десятину» від свого доходу.
Проте виникла проблема з квартирою, коли в неї повернувся батько Ірини. Тож вона в 2004 році підтримала акцію багатодітних мам на Софіївській площі, і мер Києва Олександр Омельченко виділив їм трикімнатну.
А держава згодом почала виплачувати допомогу як малозабезпеченій сім’ї. Так вони й жили дружною родиною, радіючи життю. Та біда прийшла зовсім несподівано...
Сильніша від раку
Під час чергової мамографії у неї виявили якусь пляму в лівій груді і попросили через півроку зробити знімок повторно. Тоді вже сказали, що є пухлина, хоч і не злоякісна, але її потрібно видалити — це коштує 6 тисяч гривень. Ірина почала збирати гроші.
Потім їй зробили ще один знімок у районній поліклініці, але невдало — не зачепили саме те місце, де була пухлина. І сказали, що нічого немає. Згодом вона здала кров на онкомаркери, там теж утішили, що немає нічого страшного — просто треба побути під наглядом.
І тільки коли Ірина влітку минулого року відчула болі в грудях, їй таки діагностували рак молочної залози другої стадії. Навіть лікар Київського онкологічного центру, дізнавшись, що в Ірини 12 дітей, не стрималася: «Ой, яка ж біда! Але ви тримайтесь».
І направила до хіміотерапевта. А там — цілий конвеєр таких хворих, на яких дивляться не як на людей, а як на касовий ордер. Бо коли Ірина хотіла розпитати про хворобу, їй просто вручили роздрукований список ліків і сказали: «Купите — приходьте».
Після такого прийому жінка вирішила підстрахуватися з діагнозом в Інституті онкологiї, але й там його підтвердили. Хоча, дізнавшись про 12 дітей, направили до головного лікаря, який обіцяв допомогти з ліками...
Коли Ірина розповіла про свій діагноз Стасу, він міцно обійняв її за плечі, поцілував і сказав: «Ми ще багато всього не зробили. Нам потрібно ростити дітей. Ми сильні й разом переможемо».
Порадившись, вони вирішили про все розказати старшим дітям. Ті теж підтримували маму як могли. Навіть порадили пройти діагностику в сучасній клініці Спіженка, щоб точно встановити діагноз.
Але дива не сталося... Тоді сім’я зібралася повним складом, щоб пояснити й молодшим дітям, що трапилося з мамою. І вони всі разом вирішили не здаватися, а боротися за мамине здоров’я і життя.
Проте одного бажання сім’ї було замало — нині лікування раку коштує дуже дорого. Тож, звісно, самі вони не змогли б знайти стільки грошей на операцію та реабілітацію. Добре, що на виручку прийшли добрі люди з благодійного фонду «Квітна».
Вони розповсюдили інформацію про Ірину Арсентьєву в соцмережах та ЗМІ і таким чином, за підтримки небайдужих громадян, змогли зібрати потрібну на операцію суму.
«Коли ми дізналися про долю Ірини Арсентьєвої від одного з наших співробітників, то відразу ж вирішили їй допомогти, — каже директор благодійного фонду «Квітна» Григорій Колодач. — Це жінка незламної волі, сильної енергії, великої доброти, яка в наш нелегкий час разом із чоловіком ростить 12 дітей. Не буду називати точні суми, які нам удалося для неї зібрати на проведення двох операцій та реабілітації, скажу тільки, що це сотні тисяч гривень. Разом ми змогли зупинити страшну недугу, тепер потрібно зробити все для закріплення результату, тож дорога кожна копійка».
Зараз мамі 12 дітей потрібні кошти на реабілітацію, адже їй необхiдно завершити курс хіміотерапії, який триватиме до грудня, а також упродовж трьох місяців пройти 33 сеанси променевої терапії.
А ще вона не має права показувати, як їй боляче, або впадати в депресію, адже повинна виростити дюжину дітей...
А вони ж так люблять її і підтримують як тільки можуть. У цьому ми переконалися, навідавши вдома цю неординарну київську родину. Малюки навперебій розхвалювали, яка в них хороша мама — і казочки читає, і іграшки та смаколики купує. Навіть найменший трирічний Левик, сидячи у неї на колінах, по-дорослому розмірковував: «У мами є вава. І я її отак глазу, соб не боліла. Вона сколо видужає і ми поїдемо на моле. Тлеба тільки тлошки потерпіти».
Найстарша Ілонка розповіла, як вони по черзі з сестричками возять маму на процедури. При цьому зовсім не говорять про хворобу, а вдають, ніби їдуть у спа-салон. А ще вона сама купувала мамі найкращу перуку — доки в неї відросте волосся від хіміотерапії.
«Я вірю, що ми разом зможемо побороти хворобу, — сказала дівчина. — І вдячна людям, які допомагають нам це зробити».
— Вибачте, що довелося звертатися по допомогу до газети, — сором’язливо сказала при нашій зустрічі Ірина. — Просто ми з чоловіком, який зараз змушений узяти на себе всі клопоти сім’ї, не в змозі самі упоратися з цією бідою. А залишити сиротами 12 дітей, старшим із яких 19, 20 і 22 роки і вони ще не працюють, я просто не маю права. Вони в мене дуже хороші — слухняні, чуйні, працьовиті.
Ще в садочку вихователі говорили: «Якби всі діти були такі, як ваші, то ми ніяких клопотів не мали б». Хоча, звісно, у кожного свій характер, який вони іноді виявляють, — особливо молодші. Старші — Ілонка, Маруся та Ельвіра, як і ми з чоловіком, хочуть мати педагогічну освіту, тож сумлінно навчаються і живуть самостійно втрьох на старій нашій квартирі.
А от найменші — Симона, Річард і Лев — зовсім інші.
Вони більш вимогливі, сучасні.
— Пробачте за нескромність, а ви всіх їх годували грудьми?
— Перші п’ятеро були майже на штучному вигодовуванні, бо мені тоді навіть бабуся чомусь говорила, що в нашому роду жінки — «не годувальниці». А решту я всіх годувала материнським молоком.
— Ще одне некоректне запитання: як вам при скількох дітях і таких навантаженнях вдалося зберегти такий молодий вигляд?
— Цьому навіть лікарі дивуються. А от ендокринолог пояснила мені, що кожна вагітність стимулює всі процеси в організмі жінки, зокрема очищення й омолодження, тому я й «вічно молода», — посміхнулася мати-героїня. — Так що раджу всім жінкам замість виснажливих дієт народжувати малюків. А ще застерігаю: регулярно проходьте обстеження у мамолога, щоб у випадку захворювання не втратити дорогоцінний час. Бережіть себе і будьте щасливими мамами.
Просимо всіх небайдужих надсилати кошти на рахунок: №26002056215903 у столичній філії ПАТ КБ «ПриватБанк» в м. Києві. МФО 380269, ЄДРПОУ 40395596. Або на рахунок Ощадбанку: №26003301323754, МФО 322669, ЄДРПОУ 40395596 Благодійна організація «Благодійний фонд «Квітна».
