Музей тоталітаризму «Пермь-36» у Росії закрили

У Росії здійснено чергову наругу, цього разу над пам’яттю всіх, хто пройшов через ГУЛАГ, зокрема «Учреждение ВС 389/36», що діяло в 1980-1987 роках. У селі Кучино Чусовського району, що в Пермській області, нещодавно закрили Музей історії політичних репресій і тоталітаризму в СРСР — «Пермь-36», який у 1995-2013 роках відкривав очі відвідувачам на злочини тоталітарної системи. Музей займав приміщення бараків табору особливого, суворого (камерного) режиму.

 

На території цього спецзакладу діяв останній у СРСР політичний табір. За майже вісім років його функціонування через камери особливого режиму пройшло 56 в’язнів, 37 із них, за підрахунками історика й журналіста Вахтанга Кіпіані, — українці. «Ці бараки є частиною української історії. Тут доведені були до смертельного стану Олекса Тихий, Юрій Литвин, Валерій Марченко. Тут загинув Василь Стус, тут і я провів 6 років», — спеціально для «УМ» ділиться спогадами дисидент-шістдесятник Василь Овсієнко. 

 

«Нас, політв’язнів, Михайло Горбачов «помилував» у 1987-88 роках. Бараки залишилися на розкрадання місцевому населенню, поступово руйнувалися. Але в потрібний час і в потрібному місці знайшлися потрібні люди. Це пермський «Меморіал» (до якого входили викладачі вузів, журналісти, студенти) на чолі з Віктором Шмировим. Вони домоглися передачі цих бараків «Меморіалові», — каже пан Василь.

 

Тут побували сотні тисяч відвідувачів, щоліта проводили міжнародні наукові конференції з участю колишніх політв’язнів. На відбудові бараків працювали студенти-волонтери з пермських і німецьких університетів. Тут щороку відбувався мистецький фестиваль «Пилорама» (сцена була на місці колишньої зеківської пилорами). 

 

Але останніми роками здійнялася хвиля протестів проти існування музею. Колишні кадебісти й наглядачі поставили за мету знищити його. Головна їхня ідеологема: «Российское государство не должно содержать музей для отмывания бывших бЕндеровцев и прочих фашистов». Численні відверто брехливі публікації заполонили місцеву пресу. Пермська влада змінила керівництво музею, яке почало перетворювати музей політв’язнів на музей карателів — музей історії пенітенціарної служби.

 

«Ще 1996 року я написав був статтю «Музей у Кучино — совість Росії». Бо одна справа створити музей во славу своєї батьківщини, інша — показати світові ганьбу своєї батьківщини, щоб очистити її від комуністичної скверни. Ще раз підтвердилося, що Росія й демократія — поняття абсолютно несумісні. Тепер Росія залишається без совісті», — сумно резюмує екс-політв’язень Василь Овсієнко.