Історія про подвиг: Олімпіаду в Ріо українці завершили на 31 містці

Одразу після того, як на зимовій Олімпіаді-2014 у Сочі білоруска Дар’я Домрачева завоювала три олімпійські «золота», президент Білорусі Олександр Лукашенко нагородив імениту білоруску зіркою Героя.

 

Наші золоті медалісти Ріо-2016 не можуть похвалитися чемпіонськими «хет-триками» і навіть «дублями», проте здається, що і гімнаст Олег Верняєв, і каноїст Юрій Чебан, котрі виграли для України олімпійське «золото», гідні того, аби отримати від керівництва країни серйозні дер­жавні нагороди. Хоча, здається, значно важливішим для українських олімпійців буде відродження уваги до спорту на найвищому рівні.

 

Не секрет, що більшість своїх звитяг наші спортсмени здобувають не завдяки, а всупереч обставинам. Умови, в яких їм доводиться готуватися до міжнародних стартів, часом більше нагадують не «конвеєр iз підготовки чемпіонів», а «смугу перешкод, де виживає найсильніший».

 

Підготовка ж українських олімпійців до літніх Ігор-2016 узагалі проходила в умовах війни...

 

Не дивно, що за таких обставин нашу країну залишило чимало знаних спортсменів. І, без сумніву, якщо нічого не зміниться, відтік найкращих спортивних кадрів лише продовжиться. Для державних мужів просто має стати справою честi збереження тих, хто хоче й може прославляти Україну на міжнародній арені.

 

Останні дві Літні олімпіади чітко окреслили ті сфери спортивної діяльності, де українці здатні демонструвати високі результати. Це стрільба, бокс, боротьба, веслування, спортивна та художня гімнастика, сучасне п’ятиборство, легка атлетика та фехтування.

 

Здається, було б трохи більше уваги — й знову з’явилися б в України олімпійські медалі у водних видах спорту. Четверте місце в Ріо харківського дуету синхроністок — Лоліти Ананасової та Ганни Волошиної, а також п’ятий результат спринтера Андрія Говорова на 50 м вільним стилем — тому підтвердження.

 

Так склалося, що в минулі десятиріччя головним видом спорту, який найбільше цікавив керівну верхівку, був футбол. Грандіозні перемоги футболістів київського «Динамо» на рівні клубу та збірної СРСР, і справді, не могли не захоплювати.

 

Але останнім часом українським футболістам похвалитися нічим. Провал на французькому Євро-2016 навряд чи можна назвати випадковістю.

 

Українські ж олімпійці хоч і показали на Олімпіаді-2016 найгірший за всю історію незалежності країни результат, із порожніми руками, як футболісти, свій головний старт усе ж не завершили.

 

Загалом, у Ріо «синьо-жовті» здобули 11 нагород (двi золоті нагороди, 5 срібних, 4 «бронзи»), посівши в медальному протоколі 31-ше місце.

 

Відзначимо, що на п’яти попередніх літніх Олімпіадах українські спортсмени менше 20 медалей не вигравали.

 

Подібна статистика дала підстави голові Одеської обласної державної адміністрації Міхеїлу Саакашвілі закликати міністра спорту Ігоря Жданова подати у відставку.

 

«Подібний результат абсолютно не відображає величезний спортивний потенціал України, яку в медальному заліку випередили Азербайджан, Казахстан, Угорщина, Куба, Кенія, Ямайка. Навіть у Грузії, котра в десять разів менша, майже стільки ж нагород, як в України», — заявив грузинський політик.

 

Водночас його випад доволі швидко парирували опоненти. 

 

«Не пану Саакашвілі давати принизливі оцінки виступам збірної України на Олімпійських іграх. Він сьогодні тут, а завтра там. А ми країна, яка 2,5 року воює, і кожна медаль наших спортсменів у Ріо — це подвиг», — заявив радник міністра спорту Павло Булгак.

 

І справді, кожен iз наших олімпійців-призерів заслужив найвищих епітетів. Незалежно від проби здобутої олімпійської медалі, всі українські медалісти гідні чемпіонського визнання. Невипадково право нести синьо-жовтий стяг на церемонії закриття Олімпіади-2016 у Національному олімпійському комітеті віддали Ользі Харлан, котрій в Ріо так і не вдалося виграти «золото». 

 

Відзначимо, що на трьох поспіль олімпіадах миколаївська шаблістка виграла для України чотири медалі, одна з яких (у 2008 році) мала золотий відблиск. Тричі — у Пекіні, Лондоні та Ріо — піднімався на олімпійський п’єдестал і каноїст Чебан.

 

Натомість для срібного призера Ріо-2016, сучасного багатоборця Павла Тимощенка, бронзових медалістів бразильської Олімпіади — каноїстів-парників Тараса Міщука з Дмитром Янчуком i гімнастки Ганни Різатдінової, котрі принесли Україні нагороди в передостанній змагальний день, медальний успіх подібного рівня став першим у кар’єрі.

 

Бронзовий фініш каноїстів Міщука та Янчука на дистанції 1000 м для спортивної України став справжньою сенсацією, натомість успішні виступи Тимощенка та Різатдінової на минулорічних «мундіалях» не давали їм права на похибку. «Я розуміла, що від мене чекають нагороди», — заявила після завершення турніру грацій Ганна.

 

«Віддав усі сили, щоб показати максимум», — відзначив Павло. На ЧС-2015 київський багатоборець здобув титул чемпіона світу, проте повторити тріумфальний виступ у Ріо йому завадив Олександр Лєсун, котрий встановив олімпійський рекорд.

 

А Різатдіновій за місце під сонцем довелося «штовхатися» з росіянками Мамун та Кудрявцевою, котрі по черзі змінюють одна одну на найвищій сходинці п’єдесталу різних міжнародних змагань.