Зазвичай Путіна порівнюють із Гітлером, чим роблять першому невиправданий комплімент. Із двох покидьків кремлівський виглядає значно дрібнішим. Гітлер принаймні чітко знав, чого він хоче — підкорити світ. Путін не заходить так далеко навіть у найсміливіших мріях. Інакше серйознішого удару по Україні було б завдано ще у 2014-му, коли наша армія перебувала в зародковому стані.
Якщо Путіна й можна з кимось і порівнювати, то тільки з Путіним. А російсько-українську війну — з російсько-грузинською. Остання мала на меті демонстрацію сили, залякування та тиск. І хоча говорилося про ще одну приховану ціль — усунути від влади Саакашвілі, цього, однак, не сталося. Російська армія просунулася було вглиб Грузії, але до спроб окупувати Тбілісі не вдалася.
Чому? Військовою міццю Росія в рази переважувала Грузію, про жодні санкції тоді ще не йшлося, та й економіка РФ не була в такому жалюгідному стані, як зараз.
Ментально Росія не є переможцем і навіть не намагається ним бути. Зате роль постійного хворобливого подразника, занози в нозі підходить цій країні ідеально.
В Україні така заноза вже є — ОРДЛО. Будь-які намагання розширити обсяги цієї гангрени, приєднати (як твердять деякі аналітики) до окупованої зони ще й Херсонську та Запорізьку області, створять Путіну проблеми, які, зрештою, зламають йому хребет. А Путін ще дуже хоче жити, він не гратиме ва-банк, і в цьому його кардинальна відмінність від Гітлера. Але це все лірика, тож перейдемо до конкретики.
Припустимо, великий наступ розпочався. Як далеко планує зайти Путін? Хтось говорить — до адміністративних меж Донецької та Луганської областей. Хтось пророкує Херсонську та Запорізьку «народні республіки». Хтось бачить Путіна у Києві.
А найбільш безнадійні песимісти вже поховали під російським ярмом усю Україну — з Галичиною та Закарпаттям включно.
Прогнози — річ невдячна, та якби щось подібне почалося, короткотривалим протистоянням на кшталт грузинських подій справа не обмежилася б. І хоч народний депутат Надія Савченко радісно смакує свою персональну візію — про те, як Путін дійде до Дніпра — очевидно, що війна б стала ще кривавішою, ще масштабнішою, і просто й легко Київ Росії би ніхто не віддав. Ані Київ, ані Львів, ані Харків з Полтавою, ані Одесу з Черніговом.
Отож з боку Москви були б витрачені колосальні кошти, посилилася б циркуляція гробів між Бурятією та Україною і назад, але задля чого це все?... «НедоГітлер» з Кремля планує захопити й утримати якщо не всю Україну, то бодай добрий її шмат? Невже є ті (крім, звісно, нашої героїчної льотчиці і за сумісництвом Ванги), хто в це вірить?0
Як зазначив журналіст Віталій Портников, Путін, можливо, й дуже хоче бути подібним до Гітлера, але з погляду можливостей — він далеко не Гітлер.
На жаль, у відкритому доступі немає точних цифр щодо сьогоднішньої російської армії. Цифрами володіють спеціальні джерела, а медійна «попса» на кшталт «Вікіпедії» лише проголошує збройні сили РФ одними з найпотужніших у світі. Наряду з, наприклад, китайськім військом. Але китайці беруть чисельністю, а в чому потужність Росії?
Так, сепаратисти з ОРДЛО укомплектовані непогано. У «воєнторги» «ДНР» та «ЛНР» регулярно завозять і «Буки», і «Гради». Але самопроголошені республіки — невеличкі, як геморой у прямій кишці. Між тим ми говоримо про «велику» війну, про великий наступ. То чи не лусне ця сама кишка при спробі захопити всю Україну? Між іншим, довжина сухопутного кордону між Росією та Україною — 1974 км, це найбільша у Європі протяжність. А якщо вже наступати, то по всьому кордону.
І ще один нюанс. Поняття «священної війни» ще ніхто не скасовував. І хоч ввели його хрестоносці, саме вони вживали його не за призначенням — може, тому й програли мусульманам усі свої «вилазки». Священною була Перша чеченська війна.
Для чеченців, певна річ. Неймовірно, але факт: у лавах чеченців нараховували не більше 12 тисяч бійців, тоді як російських найманців (за різними даними) було від 200 до 400 тисяч. Як би екзальтовано не звучало це в нашому матеріальному світі, справа честі все ще має традицію перемагати. І війна з Росією, чи то пак оборона власних територій, якраз і є для українців справою честі.
А тепер знову до матеріального. Припустимо неймовірне: Путін почав свій великий наступ i навіть досягнув у цьому якогось проміжного успіху. Що чекає Росію далі? Скасування санкцій? Зміцнення рубля? Процвітання економіки? Чи, може, все це, тільки з точністю до навпаки?
Якою б ослабленою не була нині солідарна позиція Європи, як би не бездіяло НАТО, як би не відволікались на вибори Сполучені Штати, «велику» війну в Україні вони не проґавлять точно. Бо собі ж дорожче. А це означатиме нові санкції, зокрема й відключення Росії від Swift’у, і як наслідок — крах її банківської системи. Відтак — банкрутство російських державних компаній плюс, можливо, дефолт самої Росії.
Чи піде на це Путін? Якщо він цілком та повністю божевільний, то так. Але тут можливе втручання його найближчого оточення, тієї латентної опозиції, про існування котрої ми, можливо, навіть і не здогадуємося. І котра кинеться рятувати не Вову Путіна і не Російську Федерацію, а свої власні статки.
Бо коли на кону — куш у мільйони доларів, тут не до сентиментів, і навіть президент може поплатитися життям за посягання на нього.
Тому, скоріше за все, Путін, як і раніше, просто дестабілізуватиме обстановку в Україні. Плюс шантажуватиме новим витком війни Захід. Може, навіть виторгує собі якісь преференції. Це все, на що здатен цей псевдомакабричний персонаж. Що ж стосується «великої» війни, то її не буде. Це блеф.
А ТИМ ЧАСОМ...
Дехто з експертів та оглядачів усе ж вважає, що недавні провокації в Криму можуть бути використані Путіним як casus belli. А якщо і не як привід для війни, то принаймні як привід для створення Україні нових проблем.
Про це, зокрема, попереджає відомий російський політолог Андрій Піонтковський. Погрози на адресу Києва на кшталт «ми не залишимо загибель наших військовослужбовців без помсти» вже звучали, нагадує експерт. Піонтковський вважає, що провокації з боку РФ щодо України на зразок заяв про прорив ДРГ у Криму є тільки початком відповідної кампанії. Про це він сказав в інтерв’ю виданню «Обозреватель».
«Сюрпризи вже почалися. Вони триватимуть, як мінімум, весь місяць, до виборів у Росії (18 вересня 2016 року в Росії призначені вибори до Державної Думи. — Авт.)», — заявив Піонтковський.
На його думку, українцям слід бути готовими до «всіляких сюрпризів, мерзоти, провокацій», причому найближчим часом. Але, вважає Піонтковський, очікувати початку великомасштабних військових дій від Кремля не слід.
Нагадаємо, що розмови про «велику війну» почалися з того, що було оприлюднене нібито оперативне відео, зняте ФСБ при затриманні українських диверсантів у Криму. Пізніше це відео — за ознаками монтажу — було визнане фальшивкою.
