Художник, що мислить: в "Я Галереї" у Києві проходить виставка "Якутович і Карпати"

В «Я Галереї» у Києві відкрито виставку «Якутович і Карпати». Георгій Якутович (1930 — 2000) — графік. Послідовник школи Фаворського, він повернув українській гравюрі епічність, звернувся до народних мотивів. Прізвище Георгія Якутовича — одне з головних у списку створення надзвичайного фільму «Тіні забутих предків». Сергій Параджанов у команду не брав випадкових людей.

 

Перед тим Якутович двічі подорожував Карпатами (у 1952-му та 1958 роках); проілюстрував повість Михайла Коцюбинського Fata Morgana — таку мав аспірантську роботу, а у 1963 році почав працювати на оформленням книги «Тіні забутих предків». Намалювати встиг три гравюри — і його запросили у знімальну групу як художника-постановника. 

 

Художник одразу ж погодився на новий для себе вид діяльності. Згодом Параджанов так оцінював його внесок: «Він не просто художник, а художник, що мислить. Можна було б знайти, мабуть, талановитішого за нього, але вдумливішого — ні. Він привів нас у Карпати як гід. Вони йому знайомі. Він врятував нас від пейзанства, від фальші». 

 

Після виходу фільму Якутович продовжив оформлення книги Коцюбинського, в 1967-му побачило світ видання «Тіні забутих предків» з його ілюстраціями. У 1971 році працював з Іваном Миколайчуком у команді фільму «Захар Беркут» Леоніда Осики, що стало другою роботою Якутовича у кіновиробництві. 

 

«Коли арт-центр «Я Галерея» розпочав масштабне дослідження фільму Параджанова «Тіні забутих предків», постать художника-постановника Георгія Якутовича привернула до себе нашу увагу: фактична невивченість творчості українського графіка контрастує з його культурною значущістю, — констатує Поліна Лімі. — Роботи Якутовича займали важливе місце вже в експозиції музейного проекту «Тіні забутих предків. Виставка», який демонструвався двічі — навесні цього року в «Мистецькому арсеналі» в Києві та влітку у Львівському палаці мистецтв. Натомість окремий комплексний огляд творів художника стає наступним кроком як у розробці сучасного погляду на творчість Георгія Якутовича, так і в загальному вивченні української графіки 60—80-х років». 

 

«Георгій Якутович і Карпати — поняття нерозривні. Він любив ці гори, людей цих гір. Серед них він відчував себе собою. Бути художником — а значить, бути людиною — він міг тільки в просторі життя, в просторі свого буття, в просторі Карпат», — писав Сергій Якутович, син художника-постановника відомої стрічки Сергія Параджанова. 

 

У карпатському селі Дземброня Георгій Якутович сезонно почав працювати, нагадаємо, з 1952 року. Першими відомими роботами, які звертаються до теми Гуцульщини, є гравюри 1959 та 1960 років. 

«Після того як ми набиваємо руку спочатку в художній школі, потім, під час першої самостійної роботи, ми часто втрачаємо почуття безпосереднього сприйняття і виявляємося безпорадними перед натурою. Працюючи в кіно, я сподівався «очиститися» від здобутих навичок і віднайти здатність такої її правдивої художньої інтерпретації, коли лінія, пляма та форма одразу ж ведуться в єдиному ключі, який передає музику природи», — писав Георгій Якутович про зйомки фільму «Тіні забутих предків» в есе «Графіка і кіно».

 

«Проходить 15-20 років — і знову в Якутовича виникає потреба оновити свій стиль та «зруйнувати» застиглі впродовж років нашарування технічності, — розповідає Поліна Лімі. — Однак цього разу Георгій уже не використовує кінематограф як медіатор, а поринає у карпатську культуру безпосередньо.

 

Таким чином серія «Люди села Дземброня» є результатом роботи з культурою живою, динамічною — на противагу попередній обробці вже наданого, більш замкненого, матеріалу — книги. І знову ми спостерігаємо появу суттєво нового «дихання» у творчості художника. Звісно, такі два зрізи («Тіні забутих предків» і «Люди села Дземброня») лише привідчиняють двері до величезного обсягу напрямів, які розвивалися Георгієм Якутовичем роками.

 

Однак окремі тенденції творчості відокремлюються вже зараз, а в центрі розташовуються бурхливість і неоднорідність синтезу культури та природи Гуцульщини.

 

Гравюри візуально розкладаються на окремі різьблення, але все одно утворюють цілісну картинку — так само, як і розрізнені людські й природні образи врешті-решт постають у формі єдиної культури».

 

Виставка триватиме до 12 вересня.