Гра престолів-3: опоненти і захисники Київської православної канонічної церкви

Князь Костянтин Острозький (син литовського гетьмана Острозького), київський воєвода (діти якого перейшли на латинський обряд) мав великий вплив у Київській православній церкві (КПЦ) і переймався через її великий занепад. У розмовах князя і представників Папи Римського порушувалися питання про зближення УПЦ з Римом.

 

Пізніше єпископ Володимирської єпархії Іпатій Потій звернувся з унійною проблемою до Костянтина Острозького, який пообіцяв зайнятися нею за умови, що Рим зробить деякі реформи, подібні до протестантських, але головне, щоб східні патріархи прихилилися до згоди, Московський цар та волохи, що означало програти битву до її початку. 

 

Київський єпископат не міг погодитися з ними і продовжив самостійно унійний процес без участі князя. Це була одна з причин опозиції князя Острозького і одночасно з Берестейським собором організації в противагу йому свого зібрання («собору»).

 

Львівський (галицький) єпископ Геодон Балабан, який підписав заяву (1595 р.) від Київської митрополії про визнання Папи Римського Головою ЄВХАЦ, тепер виступив проти неї і вимагав усунення митрополита і єпископів КЦ від влади за відмову визнати Царгородський патріархат посередником між Києвом і Римом. 

 

Невдача князя Острозького з його прибічниками засвідчила, що селяни зі своїми священиками, кривдженими і зневаженими панством, пішли за своїми єпископами тому, що вони завжди захищали їхнi інтереси.

 

Водночас ми не можемо забувати заслуги князя Острозького на культурній ниві, зокрема заснування Острозької академії, а також захист православної Церкви від польського засилля. Усе ж таки наприкінці життя князь зрозумів месійне значення унiї, до якої на початку був причетний. 

 

Після смерті митрополита Михайла Рогози (1599 р.) його наступником стає визначна особа Іпатій Потій (до висвячення Адам), який здобував освіту в німецьких університетах, володів багатьма мовами. Церкви Київської єпархії за час антиунійної боротьби розграбували шляхтичі князя і новому митрополитові довелося все відновлювати за рахунок власної Володимирської єпархії.

 

Він був достойним захисником унiї. Неунійні православні, об’єднані разом iз протестантами, виступили в Соймі, щоб не обирали Іпатія Потія митрополитом.

 

Іпатій Потій поїхав до Варшави, виступив на Соймі зi змістовною доповіддю, в якій обґрунтував і доказав, що Українська унійна православна церква є канонічною помісною незалежною церквою з патріаршими правами, і вимагав повернення їй усіх церковних маєтків (земель), загарбаних шляхтою.

 

Противники унiї зробили на нього замах у місті Вільно 1609 року. Із Божої ласки він залишився живим, але з відрубаними пальцями на руці. Для зміцнення унiї він заснував семінарію для виховання кліру і монахів, відданих Українській унійній православній церкві. Помер 1613 року.

Наступником Іпатія Потія стає дуже яскрава, освічена і гідна особистість Йосиф Рутський, який здобував європейську освіту в Празі і Римі. У 1611 році був іменований єпископом Галича (Львівська єпархія). Там правили противники унiї, тому Йосиф Рутський перебував у Києві й одночасно виконував функції помічника митрополита, який перебував у Вільно. 

 

Молодий митрополит почав свою роботу з реорганізації Церкви. Він підпорядкував усі монастирі протоархимандриту, який звітував київському митрополиту.

 

Для світських священиків заснував семінарії, щоб зробити їх освіченими пастирями, здатними допомогти своїм парафіянам. У 1626 році на соборі в Кобрині вимагав, щоб в єпархіях були засновані духовні семінарії, уніфікував Богослужіння, а також засудив купівлю духовних посад (гідностей), щоб очистити духовенство від випадкових і недостойних людей. 

 

Для укріплення духовної дисципліни Рутський поставив у єпархіях освічених, гідних iз руського (українського ) роду єпископів. У Перемишльській єпархії значна частина духовенства і селян повертаються до унiї, у зв’язку з чим КМ призначає до Перемишля єпископа-уніата Атанасія Крупецького (1621 р.). Отже, в Перемишлі є два єпископи унійної і неунійної православної церкви.

 

Несприятливі умови залишилися для унiї ще у Львові та Києві. 

Здавалося, що повна перемога Унійної православної церкви близька і незаперечна.

 

Зовнішні недоброзичливці унiї, зазнавши поразки (одні втратили матеріальну данину від Київської митрополії, інші підпорядкували її в майбутньому собі) об’єдналися з внутрішніми (ворогами) та почали далекоглядний наступ на Київ, щоб відновити свої позиції, поки не пізно і є сили, на які можна спиратися…

 

Основна їх мета — не дати можливості закріпитися Українській унійній незалежній помісній православній церкві з патріаршими правами — духовній і національній фортеці українського народу.

 

Опоненти унiї добре розуміють, що історія не визнає запізнілих дій та каяття і не рахується із втраченими нагодами. Ця проблема актуальна і сьогодні.

 

Продовження теми читайте у наступних номерах.