«Мистецтво на службі радянської пропаганди»: а ви обідали з Леніним?

Чайні сервізи з зображенням Володимира Ілліча Леніна, скляні вази з портретами Йосипа Сталіна або ж тарілки з малюнками серпа і молота — перелік зображення на посуді, м’яко кажучи, дивує. Нині це експонати, які представлені у Національному музеї історії України. Проте ще 30 років тому такі речі — посуд масового використання — були рушійною силою радянської пропаганди, яка проникала навіть на дно тарілки «гвинтиків» системи. 

 

Коли піднімаєшся на третій поверх музею, із кожним кроком усе гучніше чуєш слова з радянської пісні: «Что тебе снится, крейсер «Аврора»,// В час, когда утро встаёт над Невой?» Свідомо обертаюсь і перевіряю, чи все гаразд і чи туди я потрапила. На вході бачу ошатно одягнуту жіночку і запитую: «Виставка «Мистецтво на службі радянської пропаганди» тут?». «Так, проходьте направо».

 

Зайшовши до зали, перед собою бачу написи «Больше металла — больше оружия» і вже лейтмотивом продовження славнозвісної пісні «Крейсер Аврора»: «Может, ты снова в тучах мохнатых // Вспышки орудий видишь вдали? // Или, как прежде в чёрных бушлатах //Грозно шагают твои патрули?». 

 

Тарілки, вази, чашки, бокали, таці, підставки, статуетки, скульптурні композиції, плакати і навіть фонтан для шампанського — усе з радянськими написами і зображеннями вождів СРСР. Крокуєш виставкою і чуєш відлуння радянської мелодики, читаєш плакати з радянськими закликами — і нереально сховатися від очей всюдисущих Леніна і Сталіна.

 

До реальності рохи повертає лиш вид Києва і Дніпра з вікна музею на третьому поверсі. Усе інше на 30 хвилин повертає у Радянський Союз. 

 

Виставка, присвячена проявам радянської пропаганди у побутових речах, складається з декоративно-ужиткових речей, які за радянських часів були у масовому вжитку.

 

Уявіть тільки, п’єте ви чай iз бабусею на кухні, а на вас iз чашки дивиться Ленін; ставите квіти у вазу, а він нагадує, що «мы строим социализм»; або ж хочете з’їсти супчику, постукуючи по дну ложкою, а на дні тарілки на вас Сталін чекає. «Виставка не присвячена радянському посуду, вона присвячена політичній пропаганді та радянському тоталітаризму, які реалізовувались саме завдяки побутово-ужитковим речам», — розповідає «УМ» автор виставки, старший науковий співробітник НМІУ Володимир Іванченко. 

 

Врешті, треба погодитись, що хочете ви чи ні, але коли повсюди на вас дивляться вожді й промовляють «комунізм, економіка, завод і народ», то ви, немов папуга, самі почнете повторювати гасла з плакатів. «Якщо людина купує сервіз із написом «60 років із дня Жовтневої революції» і він стоїть у неї вдома, хоче вона чи ні, але десь на підсвідомому рівні ставиться така «зарубка», що ця країна вже існує 60 років й існуватиме ще більше, і що немає такої сили, яка може її подолати», — розповідає Олена Якубець, старший науковий співробітник відділу історії України ХХ століття НМІУ.

 

На виставці представлені скляні, керамічні та дерев’яні вироби, виготовлені протягом радянського періоду, починаючи з 20-х років і закінчуючи розпадом СРСР. Переважно ж представлені порцелянові сервізи та вироби зі скла. «Працюючи над виставкою, головним завданням для нас було показати, як радянська пропаганда, завдяки чому потрапляла у життя пересічних громадян», — коментує Володимир Іванченко. 

Розглядаючи виставку, неможливо не помітити найбільший експонат — двометровий фонтан.

 

Але, на відміну від більшості фонтанів, з яких ллється звичайна вода, з радянського розливалося… шампанське. «Цей фонтан був виготовлений суто для того, щоб у 1958 році показати на всесвітній виставці у Брюсселі те, що в СРСР усе добре і всі живуть у злагоді та достатку», — з іронією розповідає Володимир Іванченко. Фонтан зробили з рубіну і ввечері він підсвічувався, що надавало йому ще розкішнiшого вигляду.

 

До речі, уже після виставки, коли доправляли фонтан у Київ, з верхівки цього шедевру пропали рубінова зірка і голуб миру. Куди вони поділись, і по сьогодні невідомо. 

 

А ось сервізи з позолотою із зображенням Леніна. І статуетка до 300-річчя Переяславської ради. Цікаво те, що у роботі автор трохи «переплутав» вік підписантів угоди — Богдана Хмельницького та росіянина Василя Бутурліна.

 

У композиції перший представлений як молодий козак, хоча на момент підписання угоди гетьману було 58 років; а Бутурлін — як сивий, досвідчений політик-дипломат. «Очевидно, що в ідею композиції була закладена підсвідома мета того, що Хмельницький має відігравати роль «молодшого брата». У результаті, дивлячись на статуетку, ми це і бачимо.

 

Наприкінці перегляду виставки мій погляд зупинився на плакаті з написом «Ленин жил, Ленин жив, Ленин будет жить»... І згадалися слова Вацлава Гавела: «Якщо людина живе в оточенні тоталітарної пропаганди і не помічає її, це означає, що пропаганда досягла своєї мети». 

 

Виставка триватиме до кінця вересня.