Багато галасу даремно,

Ось крокує хресна хода за мир зі Святогірського монастиря на Донбасі і з Почаївської лаври на Тернопільщині. Начебто і непогано відстоювати мир, вирішувати спірні питання шляхом мирних переговорів — це діло благородне. Тільки чому православна церква Московського патріархату вибрала для цього Україну — невідомо. Адже ніхто з громадян України, українців, не хоче війни. Мир і тільки мир. І сьогодні агітувати українців за мир — все одно що робити масло масляним. А якщо українці на сході захищають свою країну від окупанта й агресора, то це також Боже діло. Варто згадати слова Леніна про те, що війни бувають справедливі і несправедливі. Так от, Україна веде справедливу, визвольну війну. То чи не доцільніше було б учасникам хресної ходи пройти вулицями Донецька та Луганська, перед вікнами держадміністрацій Олександра Захарченка та Ігоря Плотницького, аби вони задумались, за що і чому воюють проти України?

Або ще краще: спрямувати свій по­ступ у Росію, у Кремль, і переконати Володимира Путіна вивести російські війська з Донбасу, перестати підтримувати бойовиків фінансово, зброєю, політично. Оце була б боротьба за мир. А так це — порожній звук: галас іде, а толку ніякого.

Православна церква Московського патріархату так захищає мир, що відмовляється правити заупокійні молебні по загиблих воїнах, цим вони нібито протестують проти війни. І в той самий час священики Московського патріархату благословляють, освячують проросійських бойовиків, аби вони вбивали українців. Досить дивне у них розуміння й обстоювання миру.