"Як я йшов на війну, то загублений паспорт мені зробили за добу" - вояк Анатолій Скригонюк

Ця історія, яку «привіз», відвідуючи Черкащину, більш ніж упевнений, не є унікальною, а скоріше — типовою для нашого забюрократизованого суспільства. 

 

Анатолій Скригонюк, житель села Княжа Криниця Монастирищенського району, лише весною цього року повернувся «звідти»: воював у 93-й гвардійській бригаді (певний час служив у розвідвзводі) — його бiльше десятка разів «кидали» по усій Донецькій області: Тоненьке, Водяне, Опитне, Жабине, Мангуш, Сартана, Широкине, Піски, Маріуполь тощо.

 

«Коли призивали, — згадує 48-річний Анатолій, — то загублений раніше паспорт мені зробили за добу: зранку віддав документи, а на другий день уже дзвонять і кажуть, аби забирав документ!»

 

Проте не так оперативно почали діяти чиновники, коли вояку, що повернувся з війни, держава повинна була віддавати «борги», задекларовані у законах. Адже українське законодавство містить чимало актів, якими в різній мірі передбачено пільги для учасників бойових дій.

 

Центральне місце серед нормативних актів у цій сфері займає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

 

Серед іншого, згідно зі статтею 12 (пункт 14) цього закону, УБД-шникам надаються: першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва та городництва.

 

Зокрема, для ведення особистого селянського господарства — не більше 2,0 га; для ведення садівництва — не більше 0,12 га; для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше 0,25 га; для індивідуального дачного будівництва — не більше 0,10 гектара.

 

Восени 2015-го, коли сержант Скригонюк із 20 жовтня по 10 листопада був у відпустці вдома, на район прийшло підтвердження з області, що йому треба виділити 2 га землі. Адже, ще коли був на передовій, вислав рідним необхідні документи, й сестра завчасно почала займатися земельним питанням брата. Але віз і нині там: за 9 місяців справа майже не зрушила з місця. 

 

І в першу чергу «завдяки» місцевим чиновникам. По повній «відзначився» Монастирищенський підрозділ Держ­земагенства, яке очолює пан Володимир Хінціцький (до слова, начальником відділу Держгеокадастру є його дружина Оксана Хінціцька: такий собі «сімейний земельний підряд» у районі).

 

Чиновники цієї структури примудрилися відіслати в Черкаси пакет документів нашого героя без підписів і печаток!.. І, як на мене, це або повна профне­придатність працівників відомства, або якийсь злий умисел! (До речі, застати «земельників» на робочих місцях, як стверджують люди, досить проблематично).

 

Як розповіла сестра Анатолія: «Із Черкас прийшов офіційний лист, що проект не готовий, бо по-перше, в проекті немає підписів та печаток. А по-друге — в районі виділеної ділянки є водойма, й на неї треба документи, що виділена ділянка не буде заважати господарю водойми. Якісь вимоги природоохоронців згідно з законом».

 

Тобто через недолугість місцевих чиновників обласні — вимагають переробити проект. А я ж уже заплатила за попередній проект 180 гривень і близько 2 тисяч — за «справу». 

 

То невже ще декілька місяців тому, коли район виділяв 2 га для ведення особистого селянського господарства (бо ж у сільрад таке право нещодавно законодавчо відібрали), районні земельні бонзи не бачили, що поряд є водо­йма, й не знали, що треба відповідне оформлення документів?! 

 

І їхні недолугі пояснення, про які розповідала постраждала сторона, що, мовляв, «...ви ж знаєте, це у нашій державі таке робиться», — є лише перекидання проблеми із хворої голови на напівздорову.

 

Тож «оновлений», виправлений пакет документів АТОшника знову з району треба везти в область, і видається, що цьому процесу «узаконення» землі кінця не буде. А Анатолій, прийшовши з війни, гіпотетично мав усі шанси весною засіяти свої законні 2 га, а восени — отримати урожай... 

Дивно стосовно бійця проявила себе й Княжекриницька сільрада, яка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд виділяє 0,25 га з наділу в 0,4 га, які десятки років належать... батькам Анатолія Скригонюка!