У середу зранку вже звикла до смертей та втрат країна здригнулася від жахливої звістки. Просто в центрі Києва на людному перехресті злетіла в повітря машина, якою їхав відомий журналіст Павло Шеремет. Це сталося близько 8-ї — Шеремету дали проїхати кілька метрів, а відтак привели в дію за допомогою дистанційного управління вибуховий пристрій, що розташовувався під місцем водія.
Автівка належала редакторові «Української правди» Олені Притулі, тож паралелі зі справою Гонгадзе виникли мимоволі. Здавалося, що через 16 років жах повернувся, лише ще з більшою зухвалістю, адже Павла не викрадали, як покійного Георгія, — теракт здійснили серед білого дня, просто на очах у перехожих на інших водіїв. Випадкові свідки трагедії кинулися до палаючої машини, з якої їм пощастило витягти ще живого Павла. На ньому тлів одяг, а одна нога — за словами очевидців — була майже відірвана.
На місце злочину викликали «швидку», пожежників, правоохоронців. Тим часом машина вибухнула ще двічі — її уламки розлетілися та всіяли територію діаметром 15 метрів. А Павла врятувати не вдалося: дорогою до лікарні він помер в кареті «швидкої»: від великої крововтрати та сильного больового шоку.
Розгублена, схвильована та шокована Хатія Деканоїдзе, очільниця Національної поліції України, прибувши на місце злочину, обіцяла зробити все можливе, аби вбивці Павла Шеремета були встановлені. Відтак посипалися й інші обіцянки та присягання — від політиків та чиновників.
А соціум забурлив імовірними версіями щодо того, хто стоїть за цим убивством. От тільки Павла Шеремета вже нічого не поверне — навіть покарання його вбивць, якщо до цього акту справедливості справа взагалі коли-небудь дійде.
Той, хто грає зі смертю
...Вперше про Шеремета я почула ще в 1997-му — тоді він був кинутий білоруською владою за ґрати після репортажу про погану організацію охорони білорусько-литовського кордону. Павло Шеремет відсидів близько трьох місяців і вийшов із СІЗО, отримавши умовний термін — формально йому інкримінували «порушення державного кордону».
Треба визнати, Бацька обійшовся з неугодним журналістом досить милостиво — адже цілком міг посадити не умовно, а реально і надовго. Міг Шеремет і просто згинути десь у партизанських лісах і болотах Білорусі, як згинуло чимало інших неугодних, у тому числі колега Шеремета оператор Завадський, який зник по дорозі в Мінський аеропорт, де він збирався зустріти Шеремета. Завадського, як з’ясувало слідство, викрали і забили лопатою мінські офіцери МВС. Це сталося влітку 2000 р., незадовго до того, як в Україні був викрадений і вбитий київським міліцейським генералом журналіст Георгій Гонгадзе.
На той момент Павло Шеремет уже працював у Росії, яка в 2000 році в порівнянні з Білоруссю виглядала значно гуманнішою та вільнішою. Поступово, щоправда, РФ ставала все менш вільною і все більш канібальською. Павло Шеремет міг розділити долю Анни Політковської — але і тут смерть обійшла його стороною. Щоб наздогнати через роки в серці України...
В Україні ім’я Шеремета знову прозвучало в ті скандальні дні правління Януковича, коли єдиний опозиційний канал TVi змінив структуру власності і втратив як глядацьку аудиторію, так і всю журналістську команду. Першим на вихід пішов якраз Павло Шеремет — новопризначений гендиректор Артем Шевченко оголосив його «провокатором» і звільнив. Мустафа Найєм та інші пішли слідом.
Є один епізод у біографії Шеремета, який не можуть йому пробачити українські патріоти — це робота ведучим на радіо «Вести». Не так давно аналогічну пропозицію отримав журналіст Павло Казарін, але відмовився: мовляв, «ворожі» видання дають свободу слова популярним журналістам, відводячи їм роль «іміджевого тарану, за спиною якого вже йдуть маршові батальйони чужого порядку денного».
З Казаріним складно не погодитися, але й позиція Шеремета по-своєму виправдана. Бо якщо є майданчик, з якого можна говорити потрібну суспільству правду, то ним слід скористатися. Тому не варто шукати «зраду» там, де її немає, а є просто різні підходи до журналістської етики воєнного часу.
Так хто ж винен?
...Сьогодні живим і здоровим є Олександр Григорович Лукашенко, який вижив Шеремета з Білорусі. Живий і Владімір Путін, який довго і наполегливо перетворював Росію з перспективної демократичної країни в заповідник мракобісся, брехні та агресії. Гучні розслідування Шеремета про корупцію в Росії не змогли вберегти її від настання темряви путінізму.
Живий і Артем Шевченко, котрий вигнав Шеремета з TVі і оголосив його «провокатором» — сьогодні він від імені МВС називає загиблого «відомим популярним журналістом» і співчуває рідним та близьким покійного. Добре себе почуває і Княжицький — він під час скандалу з TVi оголосив Шеремета «агентом ФСБ».
Буквально напередодні Шеремет знову нагадав в ефірі про роль Княжицького в розвалі TVi — і тепер Княжицький не знайшов навіть доброго слова на адресу загиблого, обмежившись констатацією, що, мовляв, нікого не можна вбивати в центрі мирного міста. Відмінно себе почувають олігархи та їхні маріонетки, чиї корупційні схеми викривав Шеремет на своїх ефірах.
Затяті любителі розганяти «зраду» вже твердять, що вбивство Шеремета — це справа рук української влади й особисто Петра Порошенка. Версія має право на існування, ось тільки вона спочатку повинна бути доведена, адже теза про те, що Порошенко винен у всьому просто тому, що він Порошенко, критики не витримує.
Інші кивають на добробати — останнім часом Шеремет приділяв чимало уваги, наприклад, полку «Азов» і, можливо, копнув глибше, ніж йому могли дозволити. Треті — і серед них чимало високопоставлених персон — звичним жестом кивають у бік північно-східного сусіда. Мовляв, рука Кремля винна, і справа з кінцем.
Винних у вбивстві і його замовників нехай шукають слідчі — заява Петра Порошенка про залучення до розслідування ФБР США звучить одночасно ганьбою і надією: мовляв, самостійно Україна розслідувати це вбивство неспроможна, тож нехай хоч заморські фахівці допоможуть.
Безперечно, найближчі дні привнесуть у теперішні розклади, версії, припущення та відверті фантазії свіжі нюанси. Ще якийсь час пристрасті кипітимуть. Високопосадовці проводитимуть брифінги, створюватимуть комісії з розслідувань тощо. А експерти, медійники та політики ходитимуть на ток-шоу і писатимуть блоги та «аналізи». А потім усе закінчиться. Все вляжеться і справу Шеремета потроху забудуть. Чи, може, цього разу все буде інакше?...
Офіційні версії
Українські силовики створили оперативну групу для розслідування вбивства Шеремета. Над версією дестабілізації ситуації в Україні працюватиме СБУ, передають українські інформагентства.
Керівники силових відомств провели нараду в Президента Петра Порошенка й озвучили перші версії того, що сталося.
Версій дві: професійна діяльність журналіста і спроба розхитати ситуацію, повідомив Генеральний прокурор Юрій Луценко. «Крім версії вбивства через професійну діяльність, ми розглядаємо можливість версії дестабілізації ситуації в центрі столиці», — зазначив він.
Далі слово взяв голова СБУ Василь Грицак, який запевнив, що силові структури на даний час проводять скоординовані слідчі дії.
А голова Національної поліції України Хатія Деканоїдзе тим часом очікує прибуття іноземних фахівців найближчими днями. «Я дуже сподіваюся, що завтра або післязавтра наші іноземні колеги приїдуть для того, щоб допомогти нам у розслідуванні», — сказала вона. Ідеться про агентів ФБР, спеціально запрошених для участі в розслідуванні особисто главою держави.
За словами Петра Порошенка, ефбеерівці вже дали згоду на прибуття в Україну.
Висловився з приводу вбивства Шеремета і міністр юстиції Павло Петренко. Він поділяє точку зору СБУ та Генпрокуратури. «Я все ж таки думаю, що це одна зі спроб дестабілізації ситуації в країні, тому що, я переконаний, в Україні журналістика є вільною», — зазначив учора Петренко.
А от заступник Генерального прокурора України, керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назар Холодницький назвав загибель українського журналіста Павла Шеремета замахом на свободу слова в Україні.
У МВС же злочин щодо Павла Шеремета кваліфіковано за статтею «Умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб». Про реакцію міжнародної спільноти на вбивство Шеремета говорити ще зарано — втім, на тлі інших подій і, зокрема, чисельних терактів, від яких потерпає світ, навряд чи можна очікувати, що вона буде значною. Зрештою, представник ОБСЄ з питань свободи слова Дуня Міятович уже закликала покарати винних у вбивстві журналіста Павла Шеремета.
ДОСЬЄ «УМ»
Павло Шеремет народився у Мінську, до середини 1990-х працював на білоруському телебаченні. Журналіст спеціалізувався на аналітиці та економічних темах. У 1996 році його призначили завідувачем білоруським бюро Громадського російського телебачення ОРТ (нині - Перший канал) і власкором ОРТ в Білорусі. Шеремет займав позицію противника режиму Лукашенка, що скоро позначилося для нього неприємними наслідками.
У 1997 році Шеремет був засуджений до двох років позбавлення волі умовно і до одного року випробувального строку, провівши у в’язниці в цілому три місяці. На думку самого журналіста, справа проти нього була ініційована президентом Лукашенком.
Судячи з його біографії, із 1998 року Шеремет у Білорусі постійно не проживав, а лише інколи приїжджав. Працював спецкором програм «Время» та «Новости», а в січні 1999 зайняв пост шеф-редактора російської та зарубіжної кореспондентської мережі дирекції інформаційних програм ОРТ. Був ведучим щотижневої аналітичної програми «Время».
Пішовши з новинної журналістики, Шеремет продовжив роботу на Першому каналі автором документальних фільмів і спецпроектів. Остаточно він покинув працювати на цьому каналі аж у 2008 році.
Паралельно з роботою на Першому каналі Шеремет у 2005 році створює опозиційне видання «Білоруський партизан». Пізніше воно згадувалося у ЗМІ як таке, що містить різку критику білоруської влади. Не забував Шеремет і про громадську діяльність у Росії, де у 2006 році разом з Людмилою Алексєєвою, Микитою Бєлих, Володимиром Кара-Мурза та іншими заснував організацію «Російський антифашистський фронт».
У 2010 році стало відомо, що журналіста позбавили громадянства Білорусі з офіційною причиною «через отримання громадянства РФ», хоча білоруські закони дозволяли мати два паспорти. Після Першого каналу в Росії Шеремет ще пропрацював кілька років на РЕН-ТВ.
Із 2013 до 2014 року працює на Громадському телебаченні Росії, після чого починає більш активну співпрацю з виданням «Українська правда», а пізніше стає її виконавчим директором.
Улітку 2015 журналіст почав працювали на «24» телеканалі, але згодом перейшов на радіо «Вєсті».
Одним із останніх публічних заходів, де Шеремет виступав як журналіст, була прес-конфереція Президента Порошенка. Там він звернувся до Президента з питанням про можливість призначення Бойка і Ахметова губернаторами адміністрацій на Донбасі. Останнім дописом на «Українській правді» Павла Шеремета був блог «Азов», ответственность и добробаты», який він опублікував 17 липня.
