Рада чи не Рада — дострокових виборів не уникнути

20.07.2016
Рада чи не Рада — дострокових виборів не уникнути

Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.

Спікер Верховної Ради Андрій Парубій вважає, що дострокові вибори до Верховної Ради необхідні Кремлю. «Я можу говорити про це відповідально, бо маю доступ у тому числі до закритих даних, які я отримую з часів, як був іще секретарем РНБО. Я можу твердо сказати, що тема дестабілізації України є однією з ключових тем для Кремля у його тактиці гібридної війни», — сказав він в ефірі ток-шоу «Право на владу». За словами Парубія, плани Кремля щодо України складаються з двох частин: активізація дій на сході України і дестабілізація усередині країни за допомогою дочасних виборів до Ради. 
Голова ВР зазначив: російська влада вважає, що у найближчі чотири місяці Україна буде дуже вразливою, оскільки у ключового партнера України — у США — йде кампанія з виборів президента і американська еліта зайнята цим питанням. Тому, на думку Парубія, Росія буде нарощувати активізацію бойових дій на сході та водночас домагатиметься дострокових виборів в український парламент. Парубієві вторить і Генеральний прокурор України Юрій Луценко, який іще раніше заявляв, що дострокові президентсько-парламентські вибори в Україні призведуть до катастрофи. «Країна стоїть на дуже небезпечному рубежі», — не втомлюється повторювати він. Проте чи дійсно все саме так і є? І чи, бува, не перебільшують панове голова та прокурор?
 

Шукай, кому вигідно

Війна та «рука Кремля» — ось два архетипи, дві базові понятійні складові нашої дійсності, на які списують те, що треба і не треба, і якими прикривають та вмотивовують наші численні негаразди та складнощі. Чому в нас немає адекватної медицини та освіти, немає соціального захисту та порядку в комунальній сфері? Бо в країні — війна, яка поглинає останній гріш. Чому нам не можна проводити дострокові вибори? Бо це — підігравання Росії. Насправді ж Росії підіграє зажерта та здеградована політична еліта України, яка представлена у законодавчій та виконавчій владі, але аж ніяк не спроби її (цю саму еліту) змінити. 
 
Додамо до цього ще й практично нульовий КПД чинного парламенту. Кожен «продуктивний» день його роботи, а також оплачувана відпустка парламентаріїв дорого коштують для платників податків. Зарплати і «відпускні» у слуг народу чималі. Тому, можливо, дійсно краще розпустити такий парламент і обрати новий? Втім до такого сценарію є чимало зауважень. Крім того, не факт, що в наступному скликанні не опиняться ті самі депутати, що й зараз. За словами політичного експерта Віктора Небоженка, на 60-70% наступна Верховна Рада складатиметься з народних депутатів, що сидять там уже по кілька скликань.
 
Однак iдеться зараз навіть не про це. А про те, наскільки заяви про необхідність (чи, навпаки, шкідливість) iмовірних виборів корелюють із останніми рейтингами політичних сил. У липні соціологи підрахували, що якби переобрання Ради сталося найближчого тижня, то до парламенту було б обрано п’ять партій (і, до речі, рідного Парубію «Народного фронту» в цьому переліку нема). Пораховано, що 14% українців проголосували б за «Батьківщину», 14% за Опозиційний блок, 11% за Блок Петра Порошенка, 9% — за «Самопоміч», 8% — за Радикальну партію. Ось вони — гіпотетичні переможці гіпотетичних виборів. 
 
Якщо «танцювати» саме звідси, стає зрозумілою мета Опо­блоку, чий лідер Юрій Бойко заявив, що його фракція готова скласти мандати для оголошення дострокових виборів. У ОБ досить непогані шанси на підсилення своїх позицій у складі майбутнього парламенту. Цілком зрозуміло, що колишні соратники Януковича геть не проти взяти реванш. Ще один приємний бонус для них — у разі проведення до Ради потужної фракції «опозиціонери» отримують i більше доступу до держбюджету.
Однак на проведенні ви­борів наполягає не лише Опоблок. В унісон iз Бойком виступає і Юлія Тимошенко. Лідер ВО «Батьківщина» заявила, що дострокові вибори Верховної Ради є «єдиним мирним шляхом» уникнення масових протестів. «Ситуація в країні катастрофічна, непосильні тарифи вбивають життєздатність родин, люди доведені до зубожіння. Нам потрібно з цього замкнутого кола виходити. Є один мирний шлях — це дострокові парламентські вибори», — заявила вона. Що й казати, Юлія Володимирівна нині у вкрай вигідному становищі: все, що вона говорить про стан речей в Україні, є цілковитою правдою. От тільки Тимошенко, як і Гройсману з Луценком, вірити не можна. 

«За» і «проти»

Тим часом Опоблок так по­спішає призвести ситуацію до дострокових виборів, що готовий узяти на озброєння сценарій своїх опонентів, який ті «провернули» у 2007 році. Тоді, як ми пам’ятаємо, «Наша Україна» та «Батьківщина» змусили своїх депутатів здати мандати й обнулили виборчі списки. При цьому склад парламенту «схуд» на третину, а отже, Верховна Рада втратила свою легітимність. 
 
У 2007-му в Тимошенко була конкретна мета — збільшити свою фракцію, щоб отримати крісло Прем’єра. І їй це вдалося. Тому немає жодного сумніву, що, прикриваючись потребою у зниженні тарифів, Юлія Тимошенко хоче як мінімум стати главою уряду з прицілом на подальші президентські вибори. Згідно iз соцопитуваннями, вона є лідером симпатій українців. Її президентський рейтинг становить 21%.
 
Нині, однак, алгоритм 2007 року пройти не вдасться. Опо­блок погано вчить «матчастину» і ще гірше орієнтується в законодавстві. Проблема в тому, що зараз законодавча база не дозволяє обнуляти списки, й у разі складення повноважень народним депутатом мають бути висунуті інші кандидати в депутати, які йдуть за списком. Треба додати, що цю правку щодо неможливості обнуління виборчих списків внесла свого часу саме «Батьківщина». Юлія Тимошенко таким чином хотіла запобігти повторенню сценарію з достроковими виборами вже після того, як стала Прем’єр-міністром України.
 
До того ж указ про розпуск парламенту і дострокову кампанію підписує Президент. Петро Порошенко, схоже, не дуже зацікавлений у виборах. Хоча тут думки експертів мають якраз діаметрально протилежне спрямування. Частина з них вважає, що перше, з чим зiткнеться депутатський корпус після таких перевиборів, це буде проблема утворення нової коаліції. БПП дуже сильно втратить у своєму представництві, а «Народний фронт», судячи з останніх тенденцій, до парламенту не потрапить узагалі. 
 
Об’єднання ж БПП з Тимошенко та Опоблоком теоретично можливе, але воно несе граничні репутаційні ризики для чинного глави держави. Такий протиприродний альянс призведе до втрати Порошенком легітимності в очах свого електорату. Його виборець не пробачить йому об’єднання з Опоблоком, так само, як не пробачив соціалістам спілку з Партією регіонів, на яку Олександр Мороз пішов у 2006-му. 
 
У випадку Петра Порошенка такий нерозважливий крок може коштувати йому завершення президентської кар’єри. Тож ні про який «другий термін» вже не йтиметься. Тому, можливо, Порошенко буде відтягувати проведення виборів і зберiгати нинішній формат коаліції. Незручний Яценюк iз його «Народним фронтом» йому більш комфортний, ніж Тимошенко з Опоблоком, підкреслює політолог Микола Давидюк.
 
Утім є й інша точка зору, яка перевертає все з ніг на голову. Навпаки, перевибори не так потрібні опозиції — Радикальній партії, Опоблоку, Об’єднанню «Самопоміч» і «Батьківщині», скільки вони потрібні правлячій силі. Чому? Все дуже просто. Такі вибори будуть покликані відiграти роль димової завіси. Адже у провладної партії постійно падає рейтинг. А відсутність перевиборів ситуацію для неї тільки погіршить. 
 
«Швидше за все, адміністрація Президента сама піде на дострокові вибори. Кожен переслідує свої цілі. В адміністрації Президента зібралися недурні люди. Те, як вони блискуче маніпулюють два роки українською суспільною свідомістю, говорить про те, що вони прекрасно розбираються і в соціології. Не знаю, як можна з людини зробити Президента, якщо його рейтинг менш як 5%. Тому їм треба поспішати більше, ніж опозиції», — говорить політолог Віктор Небоженко. 
 
Що ж стосується пересічних українців, то половина з них ідеї дострокових виборів не підтримує. Та, в кожному разі, це питання належить до розряду тих, де останнє слово залишиться не за Парубієм і не за Луценком. Власне кажучи, саме їхнє правління та кермування державою тими політичними силами, до яких належать ці політики, й призвело до того, що таке питання взагалі постало на порядку ден­ному.