Результати довиборів у Раду: що відбувалося на семи «вакантних» округах

19.07.2016

Результати довиборів у Раду: що відбувалося на семи «вакантних» округах

На цьогорічних довиборах до Верховної Ради тільки по 114-му округу балотувалося 107 кандидатів...

Останні два роки в нашій державі щедрі на вибори: вибори президентські та парламентські, вибори місцеві... В неділю в Україні відбулися довибори по 7 вакантних округах, які звільнилися здебільшого після переходу їхніх представників у виконавчу владу. Порівняно з іншими роками, все минулося відносно спокійно. Ймовірно, далася взнаки вкрай низька явка виборців, котра ледь перевищила 30%. Якщо казати про правопорушення, то, як повідомив речник Нацполіції Ярослав Тракало, мали місце 6 інцидентів, що вилилися у кримінальні справи. Зокрема, «віізначилася» Херсонщина: відразу з 13 дільниць надійшли повідомлення про замінування. Коли цей номер «УМ» готували до друку, результати перегонів були встановлені ще не скрізь, тож ми, окрім попередніх даних голосування, аналізуємо процеси, які відбувалися упродовж останніх двох місяців у кожній iз «гарячих точок».

23-й: перемагає Костанкевич

Після загибелі народного депутата Єремєєва округ №23 довгий час залишався незайнятим. А в ЦВК навіть якось забували занести документальні підтвердження припинення повноважень Єремєєва в зв’язку зі смертю, що давало підстави не приступати до підготовки нових виборів. І знаючі люди встигли використати цю перерву для того, щоб підготувати виборців до правильного голосування.

Але це не стосується групи «Континіум», інтереси якої представляв у Раді покійний Єремєєв. Партнери загиблого так і не змогли визначитися з кандидатурою (а можливо, і з бюджетом, і з «дозволом» Банкової) на довибори і в гонці участі не взяли. Це створило дуже сприятливі умови для їхнього основного конкурента — Ігоря Палиці, який, з огляду на близькість до Ігоря Коломойського, очолив місцеву організацію партії «УКРОП» і загнав у неї підконтрольних місцевих депутатів. Сам Палиця, правда, балотуватися не став — очолювати обласну раду для нього значно цікавіше, ніж просиджувати штани в Раді. Тому кандидатом від «УКРОПу» на цих виборах стала заступник голови підконтрольного Палиці благодійного фонду «Тільки разом!» Ірина Костанкевич.

Завідуюча кафедрою української літератури в Східноєвропейському національному університеті встигла після Майдану побувати депутатом спочатку Луцької міської, а потім і Волинської обласної ради — в обох випадках у команді Палиці. Фонд «Тільки разом!» добре попрацював на окрузі, поки в Києві вирішували, призначати чи не призначати вибори, і якщо призначати, то коли. Наприклад, за підтримки фонду в окрузі були відремонтовані місцеві стадіони. Сама Костанкевич поєднувала для наочної агітації символіку партії «УКРОП» та свого фонду.

Минулого разу Костанкевич поступилася парламентським мандатом бійцю «Айдара» Ігорю Лапіну — той переміг iз перевагою в 28 голосів. Цього разу їй теж протистоїть чоловік у формі — правда, не від «Народного фронту», як Лапін, а від БПП, який висунув у депутати учасника АТО Юрія Кулачека. Правда, партія свого висуванця не особливо просувала, а власний ресурс Кулачека не такий високий, щоб побудувати виборчу кампанію на рівні, співставному з рівнем «УКРОПу».

Значно активніше працювали на окрузі висуванці «Батьківщини» Людмила Кирда та «Свободи» Олександр Пирожик. Обох в окрузі непогано знають, але з будівельниками стадіонів, здатними і соратників Єремєєва на повороті обійти, і з партією влади питання про конкуренцію повирішувати, цим двом змагатися було хоч і можливо, але складно. А у підсумку сталося те, що не складно було спрогнозувати: за даними 87,3% опрацьованих протоколів, на цьому окрузі перемагає Ірина Костанкевич iз результатом 55,6% голосів.

27-й: Ричкова майже 100% лідер

По округу №27 колода кандидатів у депутати тасувалася вельми вигадливо. Ставлениця Коломойського, адвокат Геннадія Корбана, кандидат від ПП «УКРОП» Оксана Томчук була одним із трьох фаворитів гонки по округу, який є вотчиною її однопартійця і мера Дніпра Бориса Філатова. Взагалі, фаворитів на 27-му окрузі обчислити простіше простого — у кожного з них мінімум три клони, тобто по три технічних кандидати-тезки.

У Оксани Томчук якраз троє клонів і було — три Оксани Томчук із різними «по батькові». Рівно стільки ж клонів і у її конкурентки — самовисуванки Тетяни Ричкової. Офіцер Міністерства оборони, Ричкова тільки формально самовисуванка, насправді її підтримує Блок Петра Порошенка, який заради такої справи навіть не доніс до окружної комісії документи свого кандидата Риженка. На Ричкову ж поставив і Коломойський, його люди працювали у штабі Ричкової і навіть писали її програму. А передвиборча агітація ставлениці БПП виконана в стилістиці, дуже схожiй на стилістику партії «УКРОП».

У протистоянні Томчук та Ричкової перевага врешті-решт залишилася за останньою — фаворитка округу «укропівка» Оксана Томчук була змушена зняти свою кандидатуру. Кажуть, Коломойський вирішив віддати округ команді Порошенка в обмін на припинення кримінального переслідування командира неформального силового блоку групи «Приват» Михайла Кошляка, якого звинувачують у вбивстві співробітника СБУ на Донбасі, але перевірити цю інформацію, як читач розуміє, досить важко.

Отже, Оксана Томчук вибула з перегонів, зробивши наостанок хорошу міну: в iнтернеті вона заявила, що йде для того, щоб не допустити розпорошення голосів демократично налаштованих виборців і не дозволити перемогти на окрузі ставленику Опозиційного блоку Загіду Краснову. До речі, у Загіда Краснова, як ви вже здогадуєтеся, теж є три клони Краснови, з них два Загіди і один В’ячеслав. Двоє з цих клонів «працювали» на минулих виборах Дарта Вейдера.

«Автентичний» же кандидат Загід Краснов — людина, відома в Дніпропетровську, з хорошим матеріальним і організаційним ресурсом і з залізною хваткою. Йому приписують присутність у кримінальних колах Дніпропетровська. Тож не дивно, що на нинішніх виборах він отримав підтримку Олександра Вілкула та Опозиційного блоку. На минулих виборах він iшов зі ставлеником БПП Максимом Курячим ніздря в ніздрю, поступившись йому в підсумку якоюсь півсотнею голосів. У 2016-му Краснов вирішив узяти реванш.

Йому в цьому допомагала «Батьківщина», яка висунула відверто непрохідного кандидата. Недарма програми багатьох технічних кандидатів, у тому числі й деяких клонів Ричкової та Томчук, були написані на комп’ютері однієї людини — заступника голови Окружної виборчої комісії від «Батьківщини» Андрія Баска. Результатом інтриг по 27-му округу стала впевнена перемога Тетяни Ричкової — підрахунок тут iшов найшвидше, і на 12.00 18 липня ЦВК мала на руках дані з 95,34% протоколів. Із них 44,83% забезпечували перемогу Ричкової.

85-й: на перше місце претендує Шевченко

Основна інтрига виборів по окургу №85 на Івано-Франківщині полягала в тому, чому найбільш рейтингова в цих місцях «Свобода» відмовилася від боротьби за депутатське крісло. Ні, звичайно, партія висунула свого кандидата — голову районної організації партії Оксану Тебешевську, заступницю голови місцевої «Просвіти». Тобто кандидата явно непрохідного. Відомі «свободовці» — та хоч той же Олег Тягнибок, врешті-решт! — цілком могли б поборотися за округ, і з більш гідним результатом.

А так — боротьбу за крісло депутата вели БПП і «УКРОП», а точніше — молодші брати міністра енергетики Ігоря Насалика та народного депутата Олександра Шевченка — Сергій Насалик і Віктор Шевченко. Насалики — політико-чиновницька династія. Ігор був мером Калуша і неодноразово обирався до Верховної Ради, періодично змінюючи фракції. Сергій — мер Рогатина. У депутати його висунув Блок Петра Порошенка, однак сам Насалик-молодший вважав за краще йти самовисуванцем: нормальна як на теперішній час ситуація, коли офіційна приналежність до партії влади здатна швидше нашкодити кандидату.

Зі свого боку, Віктор Шевченко йшов у депутати від партії «УКРОП». Його брат-нардеп — хазяїн знаменитого комплексу «Буковель» у Карпатах. Технічним кандидатом команди Шевченка йшов член Європейської партії України Валерій Шаповалов, тоді як ймовірним технічним кандидатом для Насалика стала представниця Радикальної партії Анжела Яровата — вона пов’язана з Насаликом через свого шефа по ГО «Голос».

У першій половині понеділка стало відомо, що, за даними 66,26% протоколів, iз результатом 21,74% голосів до фінішу рветься Віктор Шевченко.

114-й: Шахов має більше голосів

Основна маса виборців на Луганщині — це виборці умовної Партії регіонів. Тому не дивно, що б’ються за цього виборця знову-таки умовні «регіонали» — якщо не по партійності, то по суті. Причому «б’ються» — аж ніяк не фігура мови. 4 липня був жорстоко побитий голова окружкому №114 Євген Байрамов. Стверджують, що в результаті насильства він позбувся ока. Байрамов — ставленик Опозиційного блоку, близький до колишнього «регіонала» Бориса Лебедєва і чинного нардепа Дунаєва. У побитті Опоблок звинувачує основного конкурента Лебедєва, представника партії «Наш край», колишнього «регіонала» Сергія Шахова.

Проте хто всі ці люди? Лебедєв у дореволюційні часи очолював Новопсковську райдержадміністрацію, а також був депутатом Луганської облради і голосував за введення російських військ для боротьби з «київською хунтою». Що не заважає йому тепер обіймати виборні посади в країні, де перемогла «хунта».

Його конкурент, депутат Сiверськодонецької міськради Сергій Шахов свого часу був помічником депутата-«регіонала» Віктора Бондаренка. Втім щось там вони не поділили, і Шахов ще за часів Януковича став фігурантом низки кримінальних справ і навіть був оголошений у розшук. Пасеться він на тому ж електоральному полі (по суті, на Луганщині інших електоральних полів і немає зовсім — так, галявини дрібні), хіба що з трохи більш патріотичною риторикою. Не гребує дрібним підкупом виборців (продуктові набори, «соціальні картки» тощо).

Партія «Наш край», від якої балотувався Шахов, — проект дуже цікавий. По суті, це мобілізація частини екс-«регіоналів» для потреб адміністрації Президента і БПП. Що, втім, не заважає представникам даної партії на окремих майданчиках грати свою гру. Всього на окрузі №114 балотувалося 107 кандидатів. За різними оцінками, з них від 30 до 70 осіб — це технічні кандидати, висунуті партією «Наш край» і особисто Сергієм Шаховим. Вони дозволили сформувати потрібний склад виборчих комісій, і в світлі цього зовсім не дивує жорсткий конфлікт між главою окружкому Байрамовим і Шаховим.

Але, власне, друга за рейтингом політична сила на окрузі — це не «Наш край», а БПП. Однак рейтинг Дениса Денищенка, якого висунула пропрезидентська сила, зовсім не дорівнює рейтингу самої партії, і розглядати його як реального претендента на місце в Раді навряд чи варто.

Тому реальну конкуренцію Шахову і Лебедєву складав хіба що київський забудовник, господар корпорації «Група компаній «Планета» Валерій Мошенський. У його бекграунді — депутатство в Київраді і ВР України в команді Володимира Литвина, причому й обирався, й депутатствував він досить агресивно. На рахунку Мошенського — недобросовісна агітація, підкуп виборців, кнопкодавство і решта інших порушень. Але потужний фінансовий ресурс — індульгенція й не до таких «косяків».

А тепер кілька слів про кумедні персонажі, яким на окрузі №114 не світило нічого, але про які варто згадати з огляду на їхні політичні історії. Отож на окрузі балотувався колишній депутат від партії «Свобода» та аграрний міністр Ігор Швайка, якого звинувачують у приховуванні доходів і отриманні хабарів. А також — колишній «регіонал» і екс-мер Олександрівська Микола Греков, що погорів на хабарі ще в 2012-му. Пізніше Греков несподівано «сплив» у батальйоні «Айдар» та навіть балотувався в депутати від Радикальної партії Олега Ляшка, а на нинішні вибори пішов самовисуванцем.

Ще був такий собі Тарас Костянчук, який називає себе бійцем батальйону «Донбас», проте інтернет-публікації не горять — натомість вони свідчать, що Костянчук тісно пов’язаний iз «регіоналами» Юрієм Бойком і Анатолієм Присяжнюком, а також iз відомим одіозним політиком Юрієм Кармазіним, чиїми послугами не користувався тільки ледачий.

Тут-таки варто згадати і киянина Олександра Бондарчука — багаторічного народного депутата ВР від Компартії України і за сумісництвом лідера Всеукраїнського союзу робітників. Пізніше він заснував Робочу партію України (марксистсько-ленінську), а після початку війни примудрився потрапити в СІЗО за звинуваченням у сепаратизмі за публікацію текстів на підтримку «народних республік». Вийшовши на свободу, включився в передвиборну боротьбу на Луганщині.

Що стосується підрахунку голосів, то на Луганщині він iшов найповільнiше. Дані 8,27% протоколів засвідчили прорив Сергія Шахова (40,49%), але неврахованими лишалися ще понад 90% протоколів.

151-й: можливе «золото» — у Богдана

Округ №151 — це вотчина народного депутата від БПП Тараса Кутового, який нещодавно пішов на підвищення, очоливши Міністерство аграрної політики. Без Кутового тут навіть вода не освятиться — що вже казати про вибори! На цих виборах БПП не висувала тут свого кандидата, хоча за всіма ознаками таким повинен був стати полтавський віце-«губернатор» Роман Товстий. Мав, але не став — через дрібні недоліки в оформленні поданої в окружком автобіографії. Навіть пояснювати не треба, що такі проблеми стають проблемами, лише якщо це потрібно всім сторонам процесу.

Зате повною підтримкою агроміністра Кутового (а також і державним адмінресурсом) користувався самовисуванець, член Соціалістичної партії України, мер Пирятина Олексій Рябоконь. Те, що Соцпартія давно втратила свій ідеологічний пафос і стала просто технічною партійною оболонкою для ряду бізнесменів і чиновників, доводити необхідності немає. Рябоконь якраз один iз таких соцчиновникiв. Про це свідчить, зокрема, процедура його висування — на депутатство його благословляв адміністративний актив усіх районів округу. Відповідно, для обрання Рябоконя були мобілізовані бюджетники. Сам Кутовий агітував за Рябоконя і в своїх інтерв’ю, і з численних білбордів, де його портрети розміщені поруч iз портретами Рябоконя.

Традиційно сильною на Полтавщині завжди була партія «Батьківщина». Відтак обласна організація «Батьківщини» заявила про намір позмагатися з адмінресурсом партії влади. Кандидат від «Батьківщини» Руслан Богдан — депутат iз великим стажем. Проти нього говорить кримінальний бекграунд молодості, коли він під своїм першим прізвищем — Мусієнко — опинявся замішаним у різного роду кримінальних діяннях на кшталт крадіжок і рекету.

Залишився без юридичних наслідків, але наробив багато шуму і скандал iз розбещенням малолітніх у таборі «Артек» — у цій справі Богдан фігурував як один зі спокусників. Зрештою, Богдана виключили з фракції БЮТ, але не за педофілію, а за підтримку ініціатив «регіоналів» про продовження терміну повноважень парламенту і Президента Януковича. Правда, потім у «Батьківщині» все забули і пробачили, ба, навіть вирішили підтримати Богдана на виборах.

Усі ці неприємні речі, пов’язані з Богданом, не завадили недавній кремлівській полонянці, а нині — депутату ВР від «Батьківщини» Надії Савченко — взяти участь у турі по селах Полтавщини на підтримку Руслана Богдана. Однак чи клюнув виборець на підмочену дивними заявами репутацію Наді, ще велике питання.

Тепер — про третього фаворита полтавських виборів. Унікальність Полтавщини полягає в тому, що тут зуміла пробитися і завоювати популярність Партія простих людей Сергія Капліна. Від цієї партії в Раду балотується помічник-консультант депутата Капліна Сергій Мамоян — господар міжнародної м’ясоторговельної компанії «МАЛДС груп».

«М’ясник» уже встиг стати депутатом Полтавської облради (чомусь від Радикальної партії Олега Ляшка) й очолити комісію з питань паливно-енергетичного комплексу та використання надр, а це в багатій на нафту Полтавщині — дуже серйозна посада. Родичі Мамояна теж не в тiм’я битi — батько успішно виграє тендери на будівництво доріг на Київщині, за що дарує «своїм» прокурорам квартири в Києві, а брат і сам «будує» прокурорську кар’єру — незважаючи на низький ранг і молоді роки, він уже встиг стати заступником прокурора Обухівського району.

Хай там як, а більшість голосів (21,2%) дісталися Руслану Богдану. Це, щоправда, після обробки 45,37% бюлетенів, тож картина ще може змінитися.

183-й: попереду — Одарченко

Із тридцяти кандидатів округу №183 гідними уваги були хіба що четверо, причому тільки трьох із них можна розглядати як скільки-небудь реальних кандидатів, а четвертого можна просто роздивлятися як дивину, тому що це — Ілля Ківа. Ківу можна було б назвати просто смішним, якби він не був наділений державними повноваженнями, а значить — не був небезпечний. Улюбленець Авакова, він зумів шокувати Україну печерними заявами про наркозлочинність, про жінок і про геїв. Власне, слова «Ківа» і «скандал» стали в Україні майже синонімами. На щастя, з Нацполіції він звільнений, але це не заважає йому займатися самореалізацією в інших сферах.

У ході передвиборчої кампанії Ківа теж устиг «накосячити» — оголосив себе бійцем батальйону Нацгвардії ім. Кульчицького, хоча насправді в Нацгвардії він не перебуває. Не все в порядку і з його судимістю. Зате все гаразд у Ківи з довіреними особами — це, як правило, помічники народних депутатів від БПП. Руслан Білоруський, наприклад, помічник нардепа Вадатурського, а подружжя Васильєвих — кандидати в місцеві депутати від партії «Наш край» і за сумісництвом помічники нардепа Винника. Взагалі, «Наш край» загадковим чином став на минулих виборах однією з партій-фаворитів, однак на нинішніх довиборах ніяк себе не проявляє — якщо не брати до уваги явної співпраці з БПП.

Тобто, судячи з усього, при всій бравадi та агресії Ківи, він на цих виборах був не більше ніж технічним кандидатом від БПП, і єдина мета його на цих виборах — допомогти перемогти основному кандидату від БПП Андрію Путілову. Путілов має давній досвід боротьби за владу в Херсоні. Був депутатом Ради від «УДАРу», очолював Херсонську облдержадміністрацію, а тепер, в умовах повного домінування БПП в області, знову націлився на парламентське крісло. Йому висувають претензії щодо використання адмінресурсу, підкупу виборців (продуктові набори і безкоштовні обіди) і зазіхання на ефірний час місцевої ТРК. Однак це за теперішніх часів такі дрібниці, що навіть не має сенсу про це говорити.

Його опонент і основний конкурент — кандидат від «Батьківщини» Юрій Одарченко. Він очолює обласну організацію партії, тричі обирався до парламенту і, як і Путілов, устиг побувати «губернатором» Херсонщини. У рамках передвиборчої агітації вивісив білборди з закликом до Путілова на дебати. Путілов, кажуть, сильно образився — не за дебати, а за свою фотографію на білборді, яка вийшла аж надто непривабливою. Про значимість кандидатури Юрія Одарченка свідчило хоча б те, що йому сфабрикували клона-тезку, який, правда, зняв свою кандидатуру, а також те, що по місту розклеюють фальшиві листівки з символікою «Батьківщини» і з закликом голосувати за одного з технічних кандидатів Володимира Ніколаєнка.

У потилицю Одарченку і Путилову дихав «регіонал» Михайло Опанащенко, який, правда, отаборився не в Опоблоці, а в партії «Відродження». Втім Опоблок не став висувати прохідну кандидатуру, а значить, був розрахунок на те, що левова частка електорату колишньої Партії регіонів віддасть голоси Опанащенку. Екс-«регіонал» не став винаходити велосипед, а просто апелював до мас із формулою «раніше було краще», але маси, як правило, добре ведуться на такі аргументи. У свого опонента Одарченка Михайло Опанащенко запозичив ідею виклику конкурентів на дебати, причому розмінюватися на дрібниці не став — викликав і Путилова, і Одарченка, і Юлію Тимошенко заразом. Зрозуміло, що до Опанащенка ніхто не прийшов.

Проміжні результати виборів на цьому окрузі є такими: за даними 65,15% протоколів, у лідери вийшов Юрій Одарченко — в нього 25,4% голосів.

206-й: «домовичок»

Микитась як заздалегідь визначений лідер перегонів

Мало де все було настільки визначеним наперед, як на окрузі №206, який охоплює частину Чернігова та області. Столичному забудовнику, господареві корпорації «Укрбуд» Максиму Микитасю вже не вистачає ділянок під забудову в Києві, і він вирішив прикупити цілий округ на Чернігівщині. БПП подумала й сказала: а чому б i ні? Схема тут проста і відпрацьована ще в дореволюційні часи: є округ, який тримає місцевий діяч — представник партії влади, у якого «все схоплено», є впливовий і заможний пан, який хоче потрапити в депутати. Партія влади не хоче офіційно бруднитися через репутацію заможного пана, а пан, у свою чергу, не хоче формально пов’язувати себе ні організаційно, ні репутаційно з партією влади, чий рейтинг за останній час злегка підупав. Тому і партія влади, і вищезазначений пан вдають, ніби один одного не знають.

Так, формально від БПП йшов керівник комунального підприємства «Паркування та ринок» Сергій Гарус, який влаштувався на тепле місце не без протекції нинішнього мера Чернігова Владислава Атрошенка. Тепер Гарус відпрацьовує послугу, старанно зображуючи кандидата від БПП і одночасно не роблячи різких рухів, щоб, не дай Бог, про його кандидування не дізналися виборці.

У свою чергу, мер Чернігова Владислав Атрошенко найактивнішим чином просував у депутати столичного гостя — самовисуванця Максима Микитася. Це той самий Атрошенко, який і звільнив округ для виборів, перестрибнувши з депутатського крісла в мерське. Той самий, який благополучно переметнувся від «регіоналів» у БПП. Той самий, який у Раді голосував за диктаторські закони 16 січня 2014 року. Той самий, який подарував свого часу Януковичу знаменитий «золотий батон».

Атрошенко контролює на окрузі все. Ієрархія працівників електорального жанру від «десятників» і «сотників» на місцях до керівництва окружного виборчкому — повністю в руках Атрошенка. Окружкомом рулить досвідчений фахівець iз доведення виборів до заданого результату Євген Артеменко. Концерти «Лісапетного батальйону» і буклети з тотемом виборчої кампанії столичного забудовника — «домовичком» Микитасем, розважальні заходи для дітей та дорослих — усе було пущено в хід, аби забезпечити необхідний результат.

Кандидатів iз таким потужним та універсальним ресурсом на окрузі більше не було. Юлія Тимошенко приїжджала агітувати за свого ставленика Юрія Власенка і навіть роззулась перед селянами для більшої переконливості і драматизму, але чи допомогло це маловідомому в цих краях кандидату від «Батьківщини»?

Тим часом заступник голови партії «ДемАльянс» Ігор Андрійченко, безумовно, міг би претендувати на голоси демократично і проєвропейськи налаштованих виборців, але в патріархальному Чернігові, а тим більше в області, таких меншість. Тож напередодні дня голосування із великою часткою впевненості можна було говорити про те, що й iз Черніговом справу вирішено також. Що, власне, й сталося: «домовичок» Микитась показав результат у 32,79% голосів за даними 58,04% протоколів.

Друкована версія