Учасникам гурту Ot Vinta заборонили в’їзд у Польщу, назвавши музикантів бандерівцями. «Апостроф» поспілкувався з лідером колективу Юрієм Журавлем, який розповів про ситуацію на польському кордоні, про розпалювання Росією конфлікту між українцями і поляками, а також поділився думкою про майбутнє країни.
— Як сьогодні йдуть справи із забороною на в’їзд до Польщі учасникам групи Ot Vinta? Є новини, якими ви могли б поділитися?
— Не знаю. Справа в тому, що зараз ми перебуваємо під Полтавою на «Купальських вечорах». Приїдемо додому і напишемо офіційний лист-звернення до українського консулату, до Дещиці, щоб нам гарантували нормальний в’їзд до Варшави, оскільки на 16 липня запланований концерт у Дубичах Церковних.
— Розкажіть вашу версію того, що сталося на польському кордоні.
— Коли ми приїхали, то дуже швидко пройшли український кордон. А от коли стали перевіряти наші документи і відбитки пальців, нас затримали прикордонники з польської сторони і провели в невеликий кабінет, де вже було сім або вісім чоловік. Там протягом дев’яти годин ми поволі заповнювали документи, нас по одному викликали на якісь бесіди, ставили запитання. Через дві-три години сказали, що нас можуть депортувати і анулювати візи. Але потім вони якось пом’якшилися і просто поставили нам безстрокову заборону на в’їзд у країну. Згідно з наказом МВС Польщі, перетинання кордону і присутність гурту Ot Vinta може спровокувати масові заворушення.
— Як зазначили польські націоналісти, «група дуже вписується в бандерівський образ». Як вважаєте, на основі чого вони могли дійти такого висновку?
— Можливо, вони десь побачили мою фотографію біля Степана Бандери, на площі Бандери, яких, як ви знаєте, в Україні сьогодні дуже багато. Слава Богу, їх стає ще більше. Є фото, де я стою біля червоно-чорного прапора. Не пам’ятаю, це був прапор УПА чи «Правого сектору», який зараз б’ється на сході України. А може, це був прапор одного з батальйонів, який подарували наші друзі-військові: зараз дуже багато червоно-чорних прапорів. Знову-таки, є фото з концерту, де ми підтримували наш футбольний клуб «Верес», там теж є червоно-чорні прапори, це дуже патріотично і класно. Є фото, де на тлі такого ж червоно-чорного прапора я співаю гімн, тому що я українець і я вважаю, що я і бандерівець. До цього я не був фанатом або піарником Бандери, тепер я хочу ним стати.
— Після всіх цих подій ви зіткнулися з цілою хвилею зловтіхи з боку російських ЗМІ. Водночас вас підтримали в мережі українці, ваші прихильники, серед них і брати Капранови. Хто ще відреагував на ситуацію?
— Звичайно, інтелігентна громада нас підтримала. Але от чомусь не підтримують музиканти, а шкода. Сашко Лірник, Сергій Шишкін, Капранови і дуже приємно, що сам Євген Нищук, міністр культури, підтримали нас. Незабаром у нього буде зустріч у Польщі, і він порушить це питання. Хтось із депутатів висловився на підтримку, не згадаю зараз, хто саме, обіцяли також обговорити це питання у Верховній Раді. Дуже добре, що ЗМІ активно відреагували. Колеги-музиканти мовчать. Не знаю, чому. А українське МЗС теж анічичирк. У них, видно, голова і правда дуже глибоко в піску.
— Так, дійсно, Євген Нищук має намір зустрічатися з послом Польщі. Як вважаєте, чи є ймовірність консенсусу, перегляду заборони на в’їзд?
— Усе залежить від поляків. Справа в тому, що спочатку був скасований наш концерт у Перемишлі. Товариство солідарності з українцями запросило нас у центр Варшави, там із кожним разом друзів стає все більше. Ми швидко пройшли український кордон, були впевнені, що пройдемо і польський, але вийшла ось така ситуація. Гарантій зараз я дати не можу, оскільки їх не дають і нам. Що зараз думають поляки і хто для них більше друзі: українці-патріоти чи москалі, які їх фінансують останнім часом... Що ж тут поробиш... Або газ, або друзі. Напевно, так.
— У Польщі Ot Vinta відіграли десятки концертів, втім, як і в Росії. Не виникало раніше схожих ситуацій на базі націоналістичного підґрунтя?
— Це вперше. Звичайно, в Росії ми більше не виступимо. Хіба що після перемоги, на Арбаті, коли наші війська проходитимуть біля Кремля. А в Польщі у нас ніколи не було проблем, кілька років тому ми представляли там Україну на міжнародному фестивалі. Це був День незалежності, і на прес-конференції ми співали гімн України. Змусили все європейське суспільство піднятися. З другого разу навіть вдалося підняти цю с*чку МакЅім (мається на увазі російська співачка Марина Абросімова. — «Апостроф»). Вибачте за матюки, просто по-іншому і не скажеш.
— У яких країнах ви гастролюєте?
— Зараз нас знову чекають у Гамбурзі. Минулого року ми відіграли там на фестивалі й у госпіталі, де лікуються наші тяжко поранені хлопці. У цьому році, якщо поляки не анулюють Шенген, я сподіваюся, ми знову приїдемо до наших друзів і також пограємо для наших військових, підтримаємо їх. Минулого року грали на великому фестивалі Loveland у Нідерландах. Голландці, до речі, дуже добре знають (посміхається) і розуміють, хто збив їхній літак. І разом з нами вони охоче кричали «f**king Russia».
— Подейкують, що Росія підливає олії у вогонь і що саме росіяни могли підштовхнути поляків до протестів з приводу в’їзду Ot Vinta в Польщу. Напевно, їм прикро за такі пісні, як «давно не гуляла сокира по вулицях міста Москва».
— Звісно, полякам просто варто відкрити очі. У них дуже коротка пам’ять. У першу чергу, до речі, їм треба нагадати про наші спільні перемоги, народи завжди були поруч. Починаючи з Грюнвальда, де українці, литовці та поляки разом мочили тевтонців. В Орші мочили москалів. Знову-таки, Конотопська битва, похід Сагайдачного: цих воєн було дуже багато, хай це згадують. Нехай також згадають, хто винищив у Катині десятки тисяч їхніх військових. Хто там же знищив весь президентський апарат і самого президента Леха Качинського, і нехай роблять висновки, хто їм друзі. Нехай подумають, хто, як і сімдесят років тому, зацікавлений у розпалюванні конфлікту між українцями і поляками. Кому вигідно, щоб ця територія була неблагополучною перед війною.
— У вашій книзі, збірці малюнків «Карикатурка», є фраза «побачимося після перемоги». Як активний учасник подій на Майдані, як вважаєте, на якому етапі цього шляху до перемоги сьогодні перебуває Україна?
— Зараз ми на жахливому етапі. Справа в тому, що останнім часом мені взагалі здається, що ми крокуємо у зворотний бік. Учора я був із донькою в кафе, звернув увагу на кліпи Тіматі. Сьогодні мені приятелі розповідали про кліпи Анни Семенович. Тобто ці відео постійно крутяться на українському ТБ, і коли дивлюся телевізор, таке відчуття, ніби я живу в Росії. Звичайно, дивлюся його рідко, щоб зайвий раз не дратуватися ще більше. Працюю в соціальних мережах і, хай там що, це своє середовище, у мене є своє коло друзів, шанувальників. А так, буває, виїжджаємо, як ми зараз, під Полтаву, проходимо вже третій заклад, у жодному немає меню українською мовою. Знову-таки, той же закон про квоти на радіо. Закон прийняли, а української музики більше не стало. Два радіо оголошують конкурси на українську інструментальну музику. Хочеться запитати, кого ви збираєтеся дурити? Інструментальну беріть російську, а от пісні — українські. Російськими інструментальними можете забити хоч усі 90%, а от українські повинні бути зі словами.
— Чи згодні ви з думкою, що українська влада просто зрадила Майдан?
— Вона зрадила ще на самому початку. Ситуація в Україні складна, такі люди, як Президент і міністри, всі сидять і крадуть гроші. А потім просто зникають. Яценюк — ось де він зараз? Його потрібно прибити до стіни і відібрати все, що він накрав у людей. Підвищуються тарифи, вони хочуть іще один Майдан? Наступний Майдан уже буде судити їх на колах.
— Чи варто Україні боротися за Крим?
— Звичайно. І не тільки Крим, потрібно повернути і Кубань. Потрібно повернути Бессарабію, я маю на увазі Придністров’я, там багато ще таких територій. Узагалі, мені здається, що Україна повинна стати на шлях Америки, яка завоювала весь світ Міккі Маусом, рок-музикою, секс-індустрією і серіалами.
— Яким бачите майбутнє України?
— Я люблю Україну, я — патріот. Мої хлопці не дадуть збрехати, ми любимо ту Україну, якою ми її зробимо. А над цим ми працюємо кожен день, кожну годину. У нас було дуже багато, скажімо так, «спокусливих пропозицій», але у кожної людини повинна бути якась принципова позиція. Якщо ти вже став на цей шлях, то повинен іти до кінця. Зараз ми розуміємо, що ані МЗС, ані МВС, ані ЗМІ не допоможуть нам. Кожен з нас, як Людовік XIV говорив, «держава — це я», кожен українець повинен говорити собі це. Розуміти, що держава — це він. І не говорити: «Ось що вона дала мені за двадцять п’ять років?». Держава — це ти, роби сам. За тебе цього ніхто не зробить. Ні Президент, ні Прем’єр, жоден депутат. Якщо будеш жити, як у «совку», і щораз говорити: «Ось, я прийшов на вибори, я проголосував, а він знову не зробив», вибори — це тільки частина... Ти вибрав чергового дебіла, якщо він не виконує — треба його знімати. Треба стежити за ними і звикнути, що вони — наші слуги. Вони жеруть наші гроші.
