На саміті НАТО у Варшаві Україна отримала більше, ніж сподівалася

Україна торує свій шлях. Ми прагнемо покінчити з бідністю і корупцією, перетворитись на заможну, демократичну, розвинуту країну та стати частиною європейського співтовариства.

 

Півроку тому під час візиту до України віце-президента Сполучених Штатів Джо Байдена ми почули дошкульну критику: недостатній прогрес у реформах, боротьба з корупцією ведеться слабо. І ця критика подіяла на владу як холодний душ! Почав повноцінно працювати новий антикорупційний орган — НАБУ, до роботи приступив новий уряд, відбулася зміна керівництва Генеральної прокуратури, нарешті запущено одну з найголовніших реформ судової системи.

 

7 липня до України знову приїздить представник Сполучених Штатів, цього разу державний секретар Джон Керрі. І усі вже приготувались отримати нову порцію критики. Аж ні. Пан Керрі схвалив ті зміни, які відбулися за останній час. Він наголосив, що офіційний Вашингтон бачить перші ознаки зростання української економіки. Вони бачать прогрес у реформуванні країни та боротьбі з корупцією.

 

І дійсно, кількість високих чинів, проти яких порушені провадження за хабарництво, збільшується. Між прокуратурою та антикорупційним бюро навіть наростає конкуренція, хто більше корупціонерів викриє. Але, як ми знаємо, оголошення обвинувального вироку це справа суду, і хочеться сподіватися, що нові реформовані суди, які незабаром з’являться, не підведуть. Слід зазначити, що чиновницька корупція в Україні дрібнішає. Ми не бачимо проваджень по мільярдних оборудках. Може, через те, що таких оборудок уже й немає? Хтозна, побачимо.

 

Поступово оговтується й українська економіка. Макроекономічні показники покращуються, біржові ціни на український експорт стабільні, довгоочікувані прямі інвестиції нарешті почали надходити. В нас вірять.

 

На зовнішньому напрямі найголовнішою подією усього півріччя стало продовження економічних санкцій Європейського Союзу проти Російської Федерації. Мільйонні вливання Кремля у пропаганду не спрацювали. Керівництво ЄС вистояло і залишилось солідарним з Україною. Цього не могло статися без копіткої дипломатичної роботи українського МЗС та особисто Президента. Можна сказати навіть так: Путін у Європі продовжує програвати Порошенку.

 

Збереження санкцій проти агресора — це, безперечно, наша перемога. Як би не намагалась російська влада приховати негативний вплив санкцій на економіку, все ж вони діють і виснажують їхню країну. В іншому випадку Кремль не витрачав би стільки часу та ресурсів, щоб зупинити санкції. Тож поки що такі бюджетоутворюючі російські компанії, як «Газпром» та «Роснєфть», недораховуються прибутків, а державний бюджет — надходжень. «Дєнєг нєт, но ви тут дєржитєсь!» — слова російського прем’єра Мєдвєдєва, які він сказав, спілкуючись із кримчанами, коротко та ясно характеризують стан бюджету РФ.

 

Ще одна важлива подія — саміт НАТО у Варшаві. Співпраця України з цією безпековою організацією сягнула безпрецедентного масштабу. Такого рівня не було навіть у 2008 році, коли ми ось-ось мали отримати ПДЧ (план дій щодо членства). У рамках саміту у Варшаві відбулося засідання комісії Україна—НАТО. Конкретні результати для нас: новий етап у стосунках та новий пакет допомоги, зокрема і наповнення трастових фондів, які фінансуватимуть модернізацію озброєння Української армії.

 

Такий рівень співпраці України з НАТО, безумовно, непокоїть Росію. У соцмережах її громадяни, за винятком найманих кремлівських дописувачів, уже почали адекватно оцінювати можливості армій РФ та НАТО на користь Альянсу. 

 

Якщо проаналізувати висвітлення російською пресою саміту у Варшаві, то можна помітити, що головний акцент вони зробили на тому, що Київ не взяли до НАТО. Втім питання так не стояло. Але Україна отримала від Альянсу набагато більше, аніж очікувала. І це не могли не помітити у Кремлі. Зокрема, не могли залишитися непоміченими дві зустрічі Петра Порошенка з президентом США, який є ключовим гравцем в Альянсі, Бараком Обамою.

 

Тісне співробітництво з НАТО та нові спроможності Українських збройних сил для нас є вагомим аргументом, який зрештою змусить Росію виконати Мінські угоди.

 

Водночас «найрадикальніші» та «найкрасивіші» опозиціонери і опозиціонерки продовжують хулити все, що відбувається. Маємо дисонанс. Наші міжнародні партнери бачать з-за океану прогрес, а внутрішня опозиція чомусь каже про одне лиш погіршення. Я не хочу ні на що нарікати, але відсутність єдності в українському політикумі відверто дивує закордонних партнерів. У країні війна, Захід запроваджує санкції, а політики, втрачаючи власний рейтинг, б’ються за Україну.

 

Зомбування на негатив, чим постійно займається опозиція, дійсно заважає українцям оцінити реальні позитивні зміни. Потрібен іще час, і все буде оцінено. І час грає на користь України. Бо ми на вірному шляху. 

Володимир МАНЬКО, політичний експерт