Поки в столиці політики чубляться, водять до парламенту корів, Аграрна партія тихою сапою завойовує серця людей. Партія відновила свою політичну активність, добротно застовпила свої позиції на останніх місцевих виборах і навіть має амбіції сформувати наступний уряд. І не думайте, що аграрії варяться тільки в своїй темі, вони мають бачення всіх проблем сьогодення. Лідер партії Віталій Скоцик, хоч і народився в селі і «виріс» на стайні, встиг попрацювати в США і Великій Британії, повернувся на рідну землю і прагне побудувати сильну державу.
— Віталію Євстафійовичу, суспільство йде за новими політичними проектами. На що розраховує Аграрна партія, якій уже 20 років?
— Чомусь на рівні Києва політичний бомонд сприймає новостворені партії з великим ентузіазмом. Мовляв, ось з’явилися яскраві проекти, чергові нові обличчя, і вони щось будуть змінювати... Але як тільки від’їжджаєш від Києва хоч би на кілометрів 20, про них ніхто не говорить, а почувши, тільки запитують: а хто це? Є партії інтернет-середовища («Фейсбука»), а є партії реального життя. На рівні столиці є незрозуміла для мене законсервована модель українського політикуму, і я, проїжджаючи повз Верховну Раду, дивлюся на цю будівлю і думаю: щось «пороблено» з тим місцем (усміхається. — Ред. ) .
Мене от запитують: чому ви не виходите й не підтримуєте тих, хто сьогодні страйкує біля Верховної Ради? А ми не йдемо тому, що збираємо урожай. Нам треба нагодувати країну. Ми — партія тих людей, які тримають на своїх плечах державу.
— Ви як лідер, якими сенсами будете наповнювати партію?
— Партія захищає село, селян, дрібних і середніх власників. Ми шукаємо відповіді на питання економіки села, соціальної моделі села, працюємо над тарифною політикою, програмою децентралізації, інституційною реформою. Партія має поширити свій вплив на місто і захистити городян від неякісних продуктів, забрудненої екології, запропонувати жителям міст відповіді на їхні проблеми. Партія формує свою модель держави, працює над проектом Конституції, програмою розвитку економіки. Партія працює над кадровим забезпеченням підготовки і реалізації проектів і програм. Ми розуміємо, що в питанні судової реформи зроблено недостатньо, а деякі кроки помилкові. Будемо пропонувати корекцію зовнішньої політики і наше бачення системи регіональної і континентальної безпеки. Ми будемо пропонувати наші шляхи повернення Криму і деокупації Донбасу. Пропонуємо своє бачення в питаннях спорту, освіти і культури. Держава потребує фахівців в усіх галузях життя.
— Активно поширюються чутки, що Аграрна партія — це проект Банкової. Коли ви бачилися з Президентом?
— З чинним Президентом не бачився ніколи. За винятком Януковича-втікача, спілкуюся з усіма попередніми президентами. Мені цікаво обмінюватися думками з Леонідом Макаровичем, з Леонідом Даниловичем, Віктором Андрійовичем. Але, як не дивно це звучить, з Петром Олексійовичем я ніколи не зустрічався. Жодного разу за час його правління не був в адміністрації Президента. І ніколи в житті не був у приміщенні Верховної Ради, хоч побував у парламентах багатьох зарубіжних країн.
— Як тоді зрозуміти, що депутати-аграрії перебувають і в парламенті, і в регіонах у фракціях БПП?
— Наша партія не брала участі у парламентських виборах, не було й окремих кандидатів-партійців по мажоритарних округах. Наші однопартійці перебувають у фракції БПП — як крок довіри на певному етапі до Президента, підтриманого Майданом. Партійці уже зараз вимагають або виключення цих людей із партії, або виходу з фракції. Але це рішення має ухвалити з’їзд.
— Аграрна партія — альтернатива владі? Ви здатні запропонувати суспільству альтернативний уряд?
— На членах партії велика місія — забезпечити продовольчу безпеку держави і народу. Ми не сприймаємо і не приймаємо запропоновану податкову, економічну і соціальну політику. І тому запропонуємо альтернативне бачення, будемо вимагати його реалізації. Ми готуємо повний склад комітетів Верховної Ради і менеджерську команду, яка може реалізувати стратегію, яку напрацює Аграрна партія. Це, власне, і є альтернативний уряд. Коли йтимемо на парламентські вибори, ми не будемо метушитися. Якщо виникне потреба створювати з кимось коаліцію, а, швидше за все, так і станеться, буде відомо, хто у нас кандидат на посаду аграрного міністра, керівника паливно-енергетичного комплексу, міністра спорту чи будь-якої іншої галузі з чітким баченням стратегії того, що в цьому напрямі маємо зробити. І якщо на тому етапі коаліційна угода сприйме наше бачення розвитку держави і склад уряду, який ми делегуємо у виконавчу владу, це й стане інструментами, які можуть бути узгоджені з іншими політичними силами.
— Ви знайомі з міністром Кутовим? Яка ваша оцінка діяльності уряду в аграрній сфері?
— Так. Із Тарасом Вікторовичем ми знайомі давно. Ми обидва працювали в аграрному бізнесі і спілкувалися. Але жодного разу не контактували з того моменту, відколи його призначили міністром. Співпрацювали, коли Кутовий був головою парламентського комітету. Для мене не стоїть питання імені чи особистості міністра. Дуже важливо, щоб держава мала стратегію на 5, 10, 35 років. Міністр — менеджер, якого наймає держава, щоб він реалізував цю стратегію. Тому вважаю хибним акцентувати й оцінювати людину, яка прийшла на посаду.
— Чому аграрії погрожують всеукраїнським страйком?
— 30 червня минув рівно рік від початку першого з семи великих страйків аграріїв. П’ять із них стосувалися відстоювання податкової системи, два — продовження мораторію на продаж землі. Продовжено було мораторій до 1 січня 2017 року, також ми частково відстояли елементи податкової системи. Але зараз держава починає формувати бюджет наступного року, і є високий ризик у питаннях по землі, ризик повного переведення податкової системи аграріїв на загальні умови. Аграрії до цього не готові. Раніше в них акумулювалося сто відсотків від продажу на спеціальному рахунку ПДВ. А зараз їм у цьому самому періоді протягом місяця треба державі віддати одразу 85% акумульованого ПДВ. Для них це шок. Це велика проблема, але у владі цього не чують. У Кабінеті Міністрів відбулося засідання з аграрних питань, де були присутні члени страйкового комітету і члени всеукраїнського аграрного форуму. Ухвалили рішення до 1 липня напрацювати пропозиції до майбутнього податкового кодексу, який має лягти в основу бюджету 2017 року. Проте ця група жодного разу не збиралася. Аграрії добросовісно відпрацювали свої ідеї щодо податкового законодавства, де йде нарахування з гектара землі в обробітку, відпрацювали проект, який уряд проігнорував. Типова ситуація. Прийшли конструктивно налаштовані люди, а з ними не вважають за доцільне говорити. До 15 вересня уряд має підготувати проект бюджету. З нами ніхто не радиться. Тому іншого інструменту, крім страйку, в нас немає.
— Минулого тижня зафіксовано рекорд з експорту зернових. Чому ж ми такі бідні?
— Знаєте, яка сьогодні ціна на ячмінь? 2600-2800 гривень. Це приблизно 120 доларів за тонну. Два роки тому ціна на ячмінь у порту була 241 долар. Тобто ціна впала удвічі. Специфіка сьогоднішнього світового ринку така, що економіки, які дбають, щоб заробляти, роблять ставку на реалізацію не сировинного, а готового для споживання продукту, мінімум — напівфабрикату. І це стосується не тільки зернових, а й нафти, газу, багатьох інших продуктів. Ми ж, коли сировинні ринки обвалилися, лишилися на тій самій позиції торгівлі. Тому, з одного боку, 40 мільйонів тонн експортного зерна — наче й непогано, але ж ми вторгували майже на 4 мільярди менше, ніж торік. Проблема тут очевидна: ми повинні знайти спосіб стимулювати переробку всередині країни і продавати кінцевий продукт, інакше сьогодні не проживеш.
— Зараз селяни жнивують і їм не до платіжок. Але восени їх чекає шок. Яка позиція партії по тарифах?
— Ну чому ж не до платіжок? Хибно вважати, що українці не володіють об’єктивною інформацією. Сьогодні у нас люди освічені і шукають інформацію з різних джерел, аналізують. Навіть ті підвищення, які відбулися до 1 липня, для багатьох непідйомні. Ми логічного пояснення підняттю тарифів не бачимо. Люди, з одного боку, чують Прем’єра, який не відрізняється від попередніх, стверджуючи, що це — ринково обґрунтовані ціни. Паралельно маємо розслідування у Верховній Раді і відкриті кримінальні справи щодо групи держслужбовців на чолі з депутатом Верховної Ради, який украв тільки за останній період 3 чи 4 мільярди, купуючи український газ по дві тисячі гривень за кубометр, а продаючи по сім. Якщо Україна добуває газ за 2 тисячі, нехай навіть з усіма накладними витратами він коштуватиме 4 тисячі гривень, — після цього пояснювати людям, що вартість газу, електроенергії, водо- чи теплопостачання повинна обчислюватися за цінами світового ринку — невдячна справа. Собівартість газу українського виробництва в закладеній для населення ціні сьогодні 10-11 відсотків. Ціна газу, який ми купуємо з Європи, теж упала у два з половиною рази за останні роки. В електроенергетиці ми взагалі серед найбагатших країн. У нашої держави сьогодні потенціал потужностей на 55 тисяч мегават. Із тим, як у нас упала економіка, використовуємо ці потужності від сили на 25 тисяч мегават. Ми можемо продавати електроенергію в Західну Європу, у нас побудовано три енергомости, які сьогодні стоять без діла. За всіма правилами споживання електроенергії, нічний тариф узагалі повинен бути нульовий. І це напрацювала якраз профільна рада Аграрної партії. Тому важко пояснити, чому й далі повинні підвищуватися тарифи і чому в нинішній ситуації, не маючи можливості платити, ми повинні це робити. Бізнесу теж важко пояснювати, чому в минулому році платили субсидії майже п’яти мільйонам сімей, а в наступному платитимемо семи з половиною чи восьми мільйонам сімей. Ці гроші з неба не падають, вони беруться з тих, хто ще працює. І субсидія не дається людині, яка оплачує послуги, а оплачується напряму компанії, яка продає тепло, гарячу воду... А це приватні компанії-монополісти. Продовжується те, що було при всіх попередніх урядах, і здорового пояснення цьому немає.
— Один зі страхів українців — це голод. Годує і рятує клаптик землі. Ви за чи проти продажу землі?
— Ми дуже здивувалися, побачивши соціологічне дослідження, яке замовляли для власного розуміння, що відбувається в країні. Серед чотирьох основних страхів дійсно з’явився голод. Уперше. Соціологи кажуть, що такого за 25 років незалежності держави не було. Потім читаю аналітику ООН: дають прогноз Україні, що півтора мільйона населення до кінця року переходить із межі бідності за межу голоду. Тобто, ми — багата країна і можемо нагодувати півмільярда людей, і експорт у нас сорок мільйонів тонн зерна, а маємо таку величезну кількість співгромадян, які перетинають межу голоду. В такі роки кожен, хто має такий клаптик, повертається до цієї землі. Вирощують картоплю, огірки, помідори, яблука, груші — хто що може, і навіть хто забув, як консервувати, починає згадувати. Мої колеги кажуть, що консервацію поки в батьків візьмуть... Моя сім’я має під Києвом три сотки городу, сад, теплицю, годуємося зі свого городу не через страх голоду, а знаючи, що це якісні продукти, вирощені своїми руками. А для більшості, українців забутий город і дача сьогодні стає елементом виживання.
Земля для українця — річ сакральна. І ми не можемо допустити, щоб землю хтось поцупив в українського народу. В цій ситуації нам дуже важливо зберегти українську землю, не дати її вкрасти нікому.
— Ви вмієте керувати комбайном? Самі колись жнивували?
— Чому ж колись? Учора сідав на комбайна. У мене «Массей Фергюсон». Щороку жнивую у своєму селі Симонів, останнім часом — із сином Данилом, якому виповнилося одинадцять, для нього це стимул заробляти гроші перед школою. Вчора я оглядав поле, комбайн. Знаю, багато людей після інтенсивного року охоче відпочивали б на курорті, а для мене нива — велика розрада. Вранці як сів за штурвал — до кінця дня, скільки погода дозволяє, жнивуємо.
— Ви вважаєте, що у нас війна чи АТО?
— Це територія, де йдуть бойові дії. Для людей це — вибухи, смерті, чужинці зі зброєю... І як би влада не називала ці події, для українців це — страшна війна.
— Ви чимало років пропрацювали в США і Великобританії. Як сприймають Україну прості люди за кордоном?
— Україна для світу — незрозуміла держава. Дуже важко пояснити її логіку націям, які не мали жодних економічних ресурсів і створили потужні держави. Коли я, працюючи у Великобританії, вирощував на камені з піском 110 центнерів пшениці з гектара, а потім повертався додому і на наших чорноземах бачив по 20 центнерів з гектара, межі здивування не було. Тому сприйняття України і українців у світі різне. Хороше сприйняття людей як миролюбної, роботящої, розумної нації. Але з нерозумінням ставляться до держави з її корупцією, хабарництвом, невизначеністю.
— Чи правда, що ви «виросли» на сільській стайні?
— Так, із наймолодшого віку й до закінчення школи я працював на стайні, три останні роки — повноцінним конюхом, доглядав 64 коней. Стайня була у моєму житті з ранку до вечора. Ну, ще була школа посередині (сміється. — Ред.).