До школи у Флориді син вступав стрімко. Прийшов дізнатися «на потім» умови зарахування до ВНЗ США, з’ясував, що для випускників іноземних шкіл діє правило дворічного підготовчого відділення, але можна зекономити час, навчаючись в 11-12 класах американської школи, і вирішив пройти тести до кількох, які ще не закрили набір на наступний рік. Кінцевий термін подачі документів спливав через два тижні, на тести та співбесіду по скайпу лишалося ще близько тижня...
Оцінки мають значення
«Мамо, для тебе важливі мої оцінки чи мої знання?!» — патетично запитувало розбишакувате чадо, коли треба було підписувати табель успішності наприкінці навчальних семестрів. Епітет «талановите ледащо» син зазвичай сприймав, як додаток до власного імені, особливо не заморочуючись. Вчив те, що було цікаво. На уроках математики завдання на кмітливість і вміння знайти нестандартне рішення лускав, як горішки, а в елементарних задачках допускав смішні помилки, які щоразу псували підсумкову оцінку. Сноуборд, скейт, футбол і комп’ютерні ігри займали на порядки більше часу, ніж шкільна програма. А бурхлива діяльність з поліпшення підсумкового балу починалася напередодні видачі табелю: бралися підвищені зобов’язання на наступний рік і... благополучно забувалися наступного дня до чергового дедлайну.
Але ті кілька тижнів, які лишилися для підготовки до «американських» онлайн-тестів, виявили небачену працелюбність: щоденні заняття з англійської, математики, фізики, як з репетиторами, так і самостійні, продовжувалися до повної знемоги, без жодної скарги на гірке школярське життя. Омріяний MIT з наступною кар’єрою програміста Силіконової долини мобілізували в Михайла такі внутрішні резерви, про які, здається, і він сам не підозрював. Забігаючи наперед, повідомлю: спеціалізацію, заявлену в першому мотиваційному листі, протягом навчання в американській школі син вирішив змінити.
Не через неуспішність, він продовжує показувати високі результати з програмування. Просто в якийсь момент зрозумів, що робота з людьми для нього органічніша, ніж з інформаційними технологіями. Тому вирішив подавати документи на спеціальність «економіка», де так само враховується рівень успішності з точних наук. Але азарт, пробуджений першою підлітковою метою, дав хороші плоди: рівень кількох тестових програм та особисті скайп-співбесіди з представниками шкіл дозволили йому обирати будь-який з шести можливих навчальних закладів. Підозрюю, що North Broward Preparatory School син обрав не тільки через найвищий рейтинг (там, до речі, на той момент лишалося одне-єдине вільне місце), а й через близькість до узбережжя Атлантичного океану. Втім зайнятися серфінгом за весь перший рік навчання в одинадцятому класі йому так і не вдалося. Часу на це просто не знайшлося. Пріоритет високих оцінок він цього разу обрав для себе сам.
Американська англійська
Попри цілком пристойний мовленнєвий рівень, навчання англійською у школі спочатку давалося важкувато. У першу чергу — через швидкий робочий темп викладання предметів. Навіть попри те, що після ще одного внутрішнього тестування перед початком навчального року він потрапив у групу з іноземцями, як і сам. Причин було кілька. Почнемо з психологічного бар’єру: одна справа — мати змогу в будь-який момент перепитати рідною мовою значення незрозумілого слова, і зовсім інша — розуміти, що заповнювати «білі плями»у лексичному запасі ти можеш тільки сам. Китайські, бразильські, іспанські, італійські чи мексиканські однокласники тобі точно не зможуть допомогти з англійською. Можливість попрактикуватися у Великобританії теж не отримала очікуваного прикладного ефекту: американська англійська на слух виявилася інакшою, ніж британська. А вчитель математики мексиканського походження на деякий час ускладнив ще й засвоєння точних наук. Загалом, початок навчання після ейфорійного «я це зміг!» на деякий час передислокував у панічне «мабуть, я переоцінив свої можливості...»
Але раціонально-доброзичлива атмосфера на заняттях, розумний розпорядок дня і закритий простір школи, позбавлений звичних «мирських» спокус, невдовзі почали давати позитивний ефект. Американська англійська щодалі ставала зрозумілішою, навіть у поширеному серед місцевого населення сленгово-метафоричному варіанті.
Предмети і системи
Школа у США розрахована на дванадцять років навчання. Щоправда, у старших класах вона передбачає індивідуальну спеціалізацію, залежно від професійного напряму, який учень обирає сам. Скажімо, озвучене Михайлом програмування сформувало насиченість його шкільного розкладу точними науками: математика, фізика, програмування. Звісно, світова історія, мова та література — універсальні для всіх предмети, безвідносно до спеціалізації. Учень обов’язково відвідує обрані спортивні секції. Вибір якнайширший. Це може бути і плавання, і теніс (корти чи пінг-понг), і волейбол чи баскетбол, сокер... Найпрестижніше — потрапити до складу команди з американського футболу чи (дівчаткам) до групи підтримки — черлідингу. Ті, кому це вдається, користуються багатьма преференціями, у тім числі і фінансовими знижками на навчання (до 50 відсотків). Михайло на відбіркових тренуваннях потрапив до складу запасних, один із небагатьох новачків. Але після кількох тижнів тренувань зрозумів, що переплюнути американських школярів, які тренуються з раннього дитинства, йому за кілька років навряд чи вдасться, і вирішив сконцентруватися на тенісі й плаванні. Тобто, грати в любительських командах у вільний час він продовжує, а от щоденними чотиригодинними тренуваннями у складі шкільних «профі» пожертвував, щоб приділяти більше часу власне наукам.
Окрім математики, одним з улюблених предметів у сина стала історія. Програма вибудувана так, що учні послідовно занурюються в контексти різних епох кожної країни, акцентуючи не стільки на датах, скільки на особливостях культурно-економічної еволюції. Урок завжди передбачає можливість діалогів і дискусій, у яких, окрім стандартних знань, дуже цінується індивідуальне бачення учня. Тут вроджена Мишкова «опозиційність» знайшла для себе конструктивне русло і розквітла пишним цвітом. Особисто для мене стали приємним сюрпризом наші з ним «скайп-діалоги» за підсумками таких уроків. Син почав обговорювати зі мною своє бачення найнесподіваніших суспільних тем, навіть радитися, чого раніше не було ніколи.
Цікаво, що кожен навчальний предмет у школі він вивчає в іншій групі, склад якої час від часу змінюється, щоб і учні, і вчитель перебували у спільній понятійній площині. Якщо вчитель бачить, що хтось у групі «забігає вперед», він рекомендує для учня переведення в іншу, з вищими вимогами й обсягом завдань. При цьому оцінка знань кожного відома тільки самому учню і вчителю після регулярного тестування. Власний рівень за поточними тестами і контрольними можна перевірити в онлайн-режимі і за необхідності скоригувати, не чекаючи остаточних триместрових підсумків. Тобто ніхто нікого не підштовхує і не соромить: хочеш мати вищий бал — більше приділяєш уваги предмету і отримуєш. Влаштовує тебе твій рівень — ніхто ніяких претензій не пред’являтиме. Учні теж оцінюють роботу вчителів. Є можливість переходити в групу до іншого викладача, чи то задля експерименту, чи то для кращого психологічного контакту. Зазвичай у класі з обов’язкових дисциплін навчається до 20 учнів. Але можна взяти додатковий предмет, який цікавить, — скажімо, гру на гітарі чи трудове навчання. У такій довільній групі найчастіше навчається по 5-10 дітей.
Самостійність у супроводі
Іноземні школярі зазвичай живуть у дормі — шкільному гуртожитку, розділеному на хлоп’ячий і дівчачий корпуси. В кожному з них постійно чергує кілька дорм-перентів («шкільних батьків»). Окрім контролю за порядком у кімнатах і дотримання розпорядку дня, їхня головна робота полягає у дружньому і дорадчому спілкуванні з місцевими мешканцями, котрі, хоч би якими самостійними вони були, частенько потребують звичайної людської уваги. Дорм-перенти, за відгуками сина, товариські й діяльні. Часто грають з учнями у різні рухливі ігри, завжди відкриті для спілкування і порад. Той, хто має грін-карту, живе сам, особливо американці. Проживання в дормі занадто дороге. Машини як мешканців дорму, так і учнів, які приїздять на уроки щодня (права водія тут отримують із 16 років), заповнюють просторі парковки шкільної території. До речі, несподіваний нюанс: на електричних «Теслах» тут їздять школярки, тут вони вважаються «дівчачим» авто. Навчається у North Broward Preparatory School і чимало американських дітей з інших штатів, які теж оселяються у дормі. Учні, які живуть у дормах, не можуть мати машин.
Звісно, для школярів передбачено (як іноземних, так і місцевих) чимало спортивно-культурних програм та подорожей. Класичні — літаком до Нью-Йорка та Вашингтона, автобусні — до парку розваг у Орландо чи до національних природних заповідників. Цікаве навчання розбавляється цікавим відпочинком. І в таких умовах питання про пріоритетність знань і оцінок якось само собою втрачає всякий зміст.
