Цю фотовиставку, яку назвали «Свавільно засудженим — волю! 2033 а — законопроект останньої надії», офіційно презентували в Українському домі. Ще раніше вона почала експонуватися у Верховній Раді України. Привертається увага на фотовиставці до 8 доль конкретних людей, засуджених за особливо тяжкі злочини, яких вони не скоювали. У Харківській правозахисній групі (ХПГ), що стала одним із головних ініціаторів такого законопроекту, в цьому запевняють на підставі висновків своїх юристів.
У всеукраїнському вимірі таких доль незрівнянно більше. У тій же ХПГ заявляють навіть про те, що тільки серед засуджених до довічного позбавлення волі вироки щонайменше 10 відсоткам з них спонукають до їх перегляду справедливим і професійним судом.
І хоч перше читання довгоочікуваного багатьма законопроекту відбулося вже давно, до другого весь час у парламентаріїв руки не доходять. У Харківській правозахисній групі заявляють про спротив прокурорсько-суддівського лобі — рудименту старої системи правосуддя, яка дотепер тримається за своє. Адже часто-густо єдиним доказом для найсуворіших вироків ставали «щиросердні зізнання» самих засуджених, вибиті зрозуміло яким чином, чи свідчення інших осіб, часто у цьому заінтересованих.
Отож сам перегляд справедливим і професійним судом сфальшованих справ неминуче спонукатиме і до відкриття кримінальних проваджень стосовно їх творців — прокурорів і суддів. Хоча навіть у найпоказовіших випадках цього, особливо щодо останніх, не сталося. Наприклад, під час пам’ятних євромайданівських мітингів у тоді ще Дніпропетровську неодноразово згадувалося зовсім не у райдужних тонах прізвище багаторічного голови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду Олександра Мартиненка, який своїм вироком у статусі ще судді обласного суду наприкінці 90-х відправив на розстріл (тоді це було найвищою мірою покарання) павлоградця Ігоря Рижкова. До такої необхідності цей служитель Феміди прийшов на підставі свідчень навіть не очевидців численних злочинів, що молодому чоловікові інкримінувалися, а ... співкамерників у слідчому ізоляторі, яким засуджений про всі свої діяння нібито щиросердно «розповідав». Нині за ці злочини вже засуджено сумновідомого пологівського маніяка Сергія Ткача. Але й після цього Олександр Мартиненко тримався на своїй посаді, немов нічого й не сталося, і тільки щойно заявив про свій намір піти у відставку.
По інших же справах, представлених на фотовиставці, фігуранти — судді у багатьох випадках працюють дотепер. Хоча на сьогодні у натхненників законопроекту з’явився і ще один доволі переконливий козир. Це озвучений Президентом України Петром Порошенком намір уже до кінця нинішнього року повністю замінити весь склад Верховного Суду України. Не вдосконалити, не реформувати чи переформатувати, а саме замінити повністю і безкомпромісно. Отож де-факто сам глава нашої держави визнав очевидне. А саме те, що судова система у нас не погана, а її як такої практично не існувало. Зламати її, звісно, спроможні тільки люди нові. Тобто ті, що з системою, яка формувалася протягом десятиліть, жодним чином не пов’язані.
Тому підтримка Верховною Радою довгоочікуваного законопроекту № 2033а стане доволі серйозним свідченням солідарності з вищезазначеною позицією Президента. Але навіть за його схвалення доведеться робити й інші серйозні кроки. Адже пропонується покласти перегляд неправосудних вироків на апеляційні суди в областях, де також ще доволі міцно тримається старе і віджиле, яке так само доведеться викорінювати рішуче і безкомпромісно.
«Ми можемо побачити кожного разу боротьбу старих рудиментарних практик радянського штибу і намагання змінити їх. Намагання піти від тієї радянської держави, змінити ситуацію, щоб держава стала більш гуманною, більш спрямованою на права людини і на її інтереси. Щоб вона не так жорстоко карала, а коли це відбувається, ще й у випадках, коли немає доказів вини, то це просто особливо потворно, і з цим ніяк не можна миритися», — заявляє очільник Харківської правозахисної групи Євген Захаров.
Отож фотовиставка, присвячена восьми конкретним людським долям, є справді останнім аргументом у виснажливій боротьбі за право на життя одного окремо взятого законопроекту.
