Чи може чужий патріарх вказувати нам, за кого молитися?

Як і багатьом народам світу, українцям випала нелегка доля, чималі труднощі на шляху здобуття своєї незалежності, дер­жавного суверенітету. Як засвідчує понад 300-літня історія, на цьому нелегкому шляху нам завжди перешкоджала сусідка Росія, правителі якої ніяк не хотіли залишити нас у спокої, дати змогу жити своїм вибором. Їхня опіка, відомо, дорого коштує нам. Це і революція, і братовбивчі війни, Голодомор, сталінські репресії, колгоспне кріпацтво, які призвели до непоправних втрат. На жаль, ця жахлива опіка і досі не полишає хитромудрих голів російських правителів. Що з цього виходить, ми бачимо на прикладі окупованого Криму і війни на сході України. Путін узяв за виправдальний аргумент слов’янське братерство і потребу «старшого брата» допомогти «молодшому».

У результаті Донбас перетворився на руїни, загинули тисячі, а ще більше людей, як військових, так і мирних, залишилися каліками. Аби відволікти нашу увагу від слов’янства, керівник Росії взявся вербувати і посилати на війну добровольців, окрім росіян, різних національностей — чеченців, удмуртів, бурятів тощо.

Символічним видався у Славуті День пам’яті героїв Крут: з ініціативи міської влади започатковано акцію «Свічка пам’яті», коли біля всіх пам’ятних знаків та меморіальних дощок, установлених на честь загиблих славутчан, засвітилися лампадки. Не поминули і ЗОШ №1, де на подвір’ї схилили голови містяни, а над ними полинули сумні мелодії. Небагато часу минуло відтоді, як встановили тут меморіальну дошку Андрію Повстюку — колишньому учневі школи, першому серед славутчан, хто загинув у зоні АТО. І от вмонтовано поряд ще одну пам’ять у граніті: невблаганна війна забрала життя Миколи Гончарука, який також навчався у цій школі.

Другого лютого місто Славута прощалося зі своїм земляком-героєм Володимиром Дроздом, старшим сином працівниці обласного ліцею-інтернату Марії Сергіївни Дрозд, який загинув на війні за Батьківщину 30 січня цього року, не доживши до свого 25-річчя.

Чорні задуми Путіна щодо України підтримує і московський патріарх, горезвісний Кирил. Переконався у цьому особисто, коли їздив у гості до своїх кумів у приміське село Улашанівка. У розмові з кумою спитав, чи ходить вона до церкви, чим завжди пишалася. І почув: «Не ходжу і ходити не буду відтоді, як наш батюшка сказав прихожанам, що московський патріарх Кирил заборонив настоятелям храмів УПЦ МП правити молебні за спасіння душ загиблих у Києві євромайданівців, мовляв, за бандитів не варто молитися. Я просто не розумію, як так можна. Ми вважаємо загиблих на Майдані своїми героями, а Кирил — бандитами. Немає в нього Бога!»

Кривава бійня на сході України триває. Москва час від часу посилає на Донбас свої фальшиві «гумконвої» без нашого дозволу, крадькома. «Старші брати» везуть у своїх фургонах «гарячі подарунки», щоб назавтра скинути їх на голови «молодших братів» і тим самим поставити їх на коліна. Не вийде! Бо, як сказав нам патріарх Філарет, правда і Бог на нашому боці. Тож і перемога буде за нами!