Нова політична сила, про яку багато говорили останні півроку, так і не відбулася, хоча проект під умовною назвою «партія Саакашвілі» поки що ніхто не згортав. Щоправда, частина потенційних однопартійців від голови Одеської ОДА вже пішла, заявивши, що розпочне все із чистого аркуша. Тим часом на політичному обрії замаячили нові політутворення — як правого, так і лівого спрямування. Пожвавлення чинних та майбутніх партійців означає наближення дострокових парламентських виборів, які, можливо, відбудуться восени. «Україна молода» вирішила, одначе, не чекати осені, а порахувати політичних «курчат» зараз. Принаймні тих iз них, що з’явилися на світ божий недавно (або навіть тільки планують з’явитися) і які підуть на ймовірні вибори вперше.
Не зійшлися характерами
Колись давно, іще на початку поточного року, «Україна молода» попереджала екс-президента Грузії та нинішнього голову Одеської облдержадміністрації: антикорупційні форуми не варто «перетримувати», не варто «залипати» на одному й тому самому форматі комунікації з соціумом. Інакше все зійде на пси, що, власне, й сталося. Рух «За очищення», громадська ініціатива Саакашвілі, знадобилася, зрозуміло, для «каналізації» протестних настроїв. Тій же меті на місцевих виборах-2015 слугували «Наш край», «Народний контроль» та «Партія простих людей». Це старий та ефективний прийом — направити суспільне незадоволення в кероване русло. Хоча на відміну від невиразного «Нашого краю» рух «За очищення» і почався красиво (iз залученням великої кількості людей), і лідера отримав теж красивого. В усякому разі, харизматичного та популістського, тобто саме такого, якого треба для реалізації поставленої мети.
Але з реалізацією мети якраз i не склалося. Вже в лютому 2016-го заплановані раніше антикорупційні форуми були несподівано згорнуті. Відразу в декількох містах їх скасували, а сам голова Одеської області у березні, під час вирішальної стадії «прем’єріади», випав з інформаційного простору. Невдовзі по тому близький соратник Саакашвілі (і екс-заступник голови ГПУ) Давід Сакварелідзе пояснив це так: «Рух за очищення» свою справу зробив. Змінено Прем’єр-міністра, міняється Генпрокурор. Тобто рух свою справу вже завершив». Трактування подій у викладі Сакварелідзе є, м’яко кажучи, некоректним перебільшенням. Ані зміна Прем’єра, ані зміна Генпрокурора жодною мірою не були зумовлені публічними виступами Саакашвілі та його прибічників. Тим паче, що посилення президентської вертикалі складно вважати очищенням влади.
Альтернативна версія того, чому «Рух за очищення» згорнув діяльність, пояснює цей факт відсутністю єдності та згоди у різномастому середовищі його учасників. Замість творити партію, заанонсовану як наступний етап розвитку «Руху за очищення», основні гравці зав’язли у взаємних претензіях. Навесні соратник Саакашвілі Давід Сакварелідзе оголосив, що процес створення партії розпочався. «Міхеїл Саакашвілі буде з нами, звичайно. І він буде одним з ідеологів і драйверів цієї нової партії», — зазначав Сакварелідзе. Він же додавав, що ведуться активні консультації з народними депутатами Сергієм Лещенком і Мустафою Найємом. Але останні вказали на низку неузгоджених моментів, на неприпустимість авторитарного лідера, а також на необхідність впровадження тiльки горизонтальних відносин.
Відтак у нествореній партії Міхеїла Саакашвілі відбувся розкол. Стало відомо, що учасники переговорів щодо створення партії реформаторського типу розійшлися в думках про її майбутній устрій й розділилися на дві групи. В одну увійшли, зокрема, народний депутат Віктор Чумак (позафракційний), екс-заступники Генерального прокурора Давід Сакварелідзе та Віталій Касько. Одеського губернатора, який незримо присутній у процесі, але поки що виступає в ролі спостерігача, також слід зарахувати до цієї групи. В іншому таборі — члени партії «Демократичний альянс» і громадської організації «Нова країна», а також народні депутати-єврооптимісти Сергій Лещенко і Мустафа Найєм (обидва поки що є членами Блоку Петра Порошенка). Зараз згадані персони самостійно вирішують питання власного політичного майбутнього. А от те, чи вийде в них єдина партія — покаже час.
Самостійне плавання
Поки що Лещенко та Найєм отримують від колишніх союзників звинувачення в негнучкості та впертості. Мустафа Найєм визнає наявність розбіжностей між різними групами учасників переговорів «щодо структури управління партією». Однак хоч як це дивно, перемовини щодо спільної партії все ще тривають. «Результат переговорів у тому, що ми спілкуємося. Є розуміння один одного, питань, які нам потрібно обговорити», — заявляє нардеп пресі. А за словами джерел у групі Чумака-Сакварелідзе, вони також не мають наміру переривати спілкування. Більше того, в групі впевнені: коли стане зрозуміло, що партію таки створено, до них приєднаються і ДемАльянс iз Лещенка та Найємом.
Тим часом найбільш інтригуючим питанням є те, як будуватиме кожен iз двох таборів стосунки з Президентом Петром Порошенком. Якщо говорити про групу Чумака-Сакварелідзе, то тут у оглядачів немає єдиної думки. Частина експертів вважає, що з цієї групи постане опозиція до Порошенка, яка буде тяжіти до його потенційних конкурентів (наприклад до мера Львова Садового, якого час від часу політичні чутки пов’язують iз Саакашвілі). Інші говорять про те, що цей проект буде в тій чи іншій мірі контрольований Президентом або, як мінімум, буде лояльний до нього і деяких персон iз його оточення. У числі останніх у різний час називали імена бізнесмена Костянтина Григоришина та Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана. Між Гройсманом та Саакашвілі, до речі, останнім часом намітився певний альянс. Глава уряду виділяє одеському «губернаторові» гроші, наприклад на ремонт дороги Одеса—Рені, а Саакашвілі його політично підтримує.
Що стосується Сергія Лещенка та його групи, то тут заявлена претензія на повну автономність та незалежність від будь-яких політичних впливів. «Трохи більше про те, яку партію ми плануємо створити. Випереджаючи питання фінансування. Тотальна прозорість є ключовим стандартом для нас. Фінансування буде проходити повністю відповідно до Закону «Про запобігання політичній корупції», який був прийнятий нашими зусиллями. Всі донори будуть озвучені на сайті онлайн — саме так, як зараз робить «ДемАльянс». Розмір внесків не перевищуватиме встановлені ліміти», — зазначив Лещенко на своїй сторінці у «Фейсбуці». Він повідомив, що після виборів партія претендуватиме на отримання фінансування з бюджету — саме так, як це прописано в законі.
Інші гравці
Хоча і Лещенко, і Саакашвілі — досить помітні постаті на політичному небосхилі, не забуваймо й про інших охочих отримати трохи законодавчої влади. До пошукачів парламентських мандатів варто зарахувати й корпус «Азов» — оглядачі відзначають, що перетворення його на партію — лише питання часу. За задумом лідерів, це буде права сила, заснована на державній ідеології. За роки війни структура помітно трансформувалася, змінилися не тільки її риторика та ідеологія, а й контингент членів. Серед активістів організації тепер чимало ветеранів-добровольців, які раніше не мали відношення до політики, представники інтелігенції, середнього і малого бізнесу.
Стиль дії «Азова» — рішучий, видовищний та провокативний. Згадаймо хоча б акцію під стінами Верховної Ради — у день, коли планувалося голосування за зміни до Конституції. Ще один плюс до іміджу «Азова» — відсутність зв’язків (принаймні явних) з олігархатом та владою. Наскільки серйозні шанси «Азова» як партії, прогнозувати поки складно. Напівмілітарна структура, котра дещо нагадує призабуту УНА-УНСО, може як досягти успіху, так i скотитися на маргінес. Все залежатиме як від тактики й стратегії самих «азовців», так і від попиту на інших учасників перегонів.
Наприклад, на «Вільних людей» нардепа Андрія Левуса. Видання «Український тиждень» зазначає, що «цю ініціативу, як кажуть, серйозно розглядають у «Народному фронті» як запасний варіант на випадок, якщо НФ зовсім утратить рейтинг. Вперше про них почули ще перед Революцією гідності, коли активісти мережі почали кампанію «Євронаступ», спрямовану на захист євроінтеграційних прагнень України. Соціальна база організації — це активісти патріотичних і націоналістичних структур. У «вільних» немає одного лідера, структурою керує, як у них жартують, «меджліс», група координаторів, що визначає основні напрями діяльності, планує і реалізовує проекти. Зараз активісти мережі активно зосереджені на боротьбі з російським окупаційним бізнесом, покаранні представників колишньої злочинної влади і деокупації країни, а ще вони протидіють сепаратистським проектам Медведчука».
До національно-патріотичного сегмента слід зарахувати й партію Дмитра Яроша «ДІЯ». Колишній лідер «Правого сектору» планує проведення установчого з’їзду та презентацію нової структури на осінь 2016 року. Народження політичного дітища Яроша очікується так само довго, як приблизно й створення своєї партії Міхеїлом Саакашвілі. Однак, на відміну від грузинського реформатора, у Яроша, судячи з усього, справи йдуть краще. Принаймні без помітних ексцесів. Очікується, що першими, хто отримає партійні квитки від «ДІЇ», будуть колишні представники «Правого сектору» — з числа тих, хто пішов слідом за Ярошем.
І — увага! — несподіванка. Чи не вперше за останні роки відбувається пожвавлення на лівому фланзі української політики. Здавалося б, після співпраці Олександра Мороза з Партією регіонів у далекому 2006-му, після ганебного вильоту СПУ, а також і КПУ з числа парламентських фракцій, «лівим» не залишилось шансу на оговтання. Однак нещодавно соціалісти, про існування котрих усі добряче забули, нагадали про себе обранням нового лідера. Нове об’єднання «Соціалісти», створене на базі колишньої СПУ, обрало собі керманичем Леоніда Кожару — екс-міністра закордонних справ в уряді Азарова.
На лівому фланзі цьому достойнику протистоятиме «політв’язень Януковича» Василь Волга, який зараз так само активно намагається застовпити за собою вакантне місце «лівого вождя» зі своїм проектом «Союз лівих сил». Ще одним політичним проектом, який можна віднести до умовно лівого флангу, є так звана партія «Успішна країна», провідником і головним фінансовим джерелом якої є не хто інший, як член «Сім’ї» Олександр Клименко. Головним інтелектуальним і медійним центром обслуговування «Успішної країни» є холдинг «Вєстi», який теж належить Клименку.
Таким на сьогодні є приблизний перелік тих новостворених політичних сил, які готові включитися у боротьбу за місця у парламенті наступного скликання. Але, враховуючи, що партії в Україні народжуються швидше, ніж проводяться реформи, ближче до осені ми матимемо значно більше пошукачів депутатських мандатів та значно вищий «конкурс» в їхньому середовищі.
