Відразу зауважимо: ні до кого з перерахованих у цій статті персонажів «Україна молода» не має осібного пієтету. Ми не стаємо ні на чий бік, а лише викладаємо факти, які базуються на подіях останнього часу. І які змушують замислитися над тим, що тематично ці події певним чином пов’язані. Адже їхні діючі особи — це політики першого ешелону, ті самі, котрі разом із Петром Порошенком складають четвірку найбільш успішних претендентів на президентську посаду.
Ляшко: помилилися дверима
Один iз таких політиків — Олег Ляшко. По ньому «пройшлися», мабуть, найбільш боляче. «Помилковий» обшук слідчих ГПУ, можливо, мав на меті приборкати не в міру активного «радикала», котрий уже не раз вступав у словесні баталії з Петром Порошенком. Але якщо «орли Луценка» дійсно помилилися адресою, шукаючи помешкання Андрія Клюєва, котрий давно-давно перебуває за кордоном, то це — великий мінус відомству Луценка.
Але навряд чи йдеться про помилку. Радше за все, тут потрібно говорити про відверту демонстрацію — як службового завзяття, так і того, що Ляшко — на контролі у Президента та його людей. Чи то пак на мушці — так точніше. Але річ у тім, що за свої «гріхи» Ляшко відповідатиме сам, а от ті, хто за два останні роки назавжди втік з України, навряд чи відповідатимуть колись перед її судом чи перед слідчими органами. І Луценко знає це не гірше за інших.
Якщо речники Ляшка підійдуть до цього інциденту творчо, ми незабаром станемо свідками значної кількості сюжетів, де буде розказано та показано, як влада розправляється з неугодним їй політиком.
Тимошенко: пом’янути старе
Не солодко велося минулого тижня і Юлії Тимошенко. Чи не вперше з часів Революції гідності про неї досить різко відгукнувся представник президентського табору — Прем’єр-міністр Володимир Гройсман. Точніше, Гройсман лише натякнув на осіб, які отримали дивіденди від Путіна під час укладання з Росією кабального для України газового контракту 2009 року. Ключове слово тут — «натякнув», бо конкретних імен очільник уряду не називав. Це, до речі, вже дало змогу адвокатам Тимошенко заговорити про спростування даної інформації, яку першою поширила «Українська правда», проінтерпретувавши її як звинувачення на адресу ЮВТ.
Гройсману й справді не завадило б висловитися чіткіше. «У нас хтось собі придумав, що може з росіянами підписати контракт на 450 доларів за тисячу кубів — це ніякий ринок не визначав, а просто підпис однієї людини визначив, що це буде 450 доларів. Хоча на момент підписання ціна газу була 235 доларів максимум. Я думаю, це зробили не безкоштовно. Експертне середовище знає, що це зробили не безкоштовно. З кожної тисячі кубів газу з 2009 року кожен, хто мав стосунок до підписання (угод), мав звідти дивіденди. Але ці дивіденди були поза межею України», — заявив він.
Із цієї заяви дечиї вуха (а точніше, коса) стирчать надто явно, проте Юлія Володимирівна воліє себе не впізнавати. А Володимир Гройсман воліє не називати речі своїми іменами. У чомусь ситуація Тимошенко схожа із ситуацією Ляшка: обидва «опоненти» Президента виявилися «постраждалими», однак Тимошенко перейматися нічим: у тюрму, як у часи Януковича, вона вдруге не сяде.
Джерела «УМ» засвідчують, що врешті-решт між Порошенком та Тимошенко вийде перемир’я: надто вже вони один одному потрібні. А зв’язує їх усе той-таки Віктор Медведчук, котрому висловлюють подяки деякі визволені українські полонені і який, судячи з усього, понад усе прагне повернутися у велику політику. Медведчук відіграє певну роль у негласних перемовинах iз Росією, і саме в цій якості він потрібен як Порошенку, так і Тимошенко, котра весь цей час не втрачала контакт iз путінським кумом.
Як складатимуться стосунки цього тріо надалі? Медведчук, як і раніше, залишатиметься в тіні (принаймні до пори — до часу). А між першим та другим претендентом на перемогу в наступних президентських перегонах (згідно з рейтингами КМІСУ, Тимошенко випереджає Порошенка за рівнем електоральної підтримки) триватиме словесна пікіровка.
Юлія обвинувачуватиме Петра у тіньовому зговорі з МВФ, а той її — у «звабленні» Путіним. Порошенко вустами своїх спікерів підкреслюватиме зв’язок лідерки «Батьківщини» зі справою Онищенка, а та — алаверди — наполягатиме на розслідуванні офшорного скандалу.
І так триватиме доти, доки комусь із гравців не набридне це змагання (що малоймовірно), або доти, доки не відбудуться та не завершаться президентські вибори (рано чи пізно це все ж має статися).
Садовий: заштовхати у сміття
Про останнього рейтингового кандидата — Андрія Садового — «Україна молода» нещодавно писала окремо і доволі детально. Відбилася трагедія у Грибовичах на рейтингу львівського мера чи ні, ми дізнаємося вже після наступних соціологічних замірів. Поки що очевидним є лише бажання однієї сторони підкреслити масштаб промахів, яких припустився Садовий, та намагання іншої сторони обернути мінус на плюс, закцентувавши на замовному характері пожежі на сміттєзвалищі.
Утім, наразі львівські проблеми починають забуватися. Тим паче, що київський сміттєспалювальний завод «Енергія» надумав підставити плече галицьким побратимам та перебрати частину сміття на себе. Таким чином, офіційний лист Садового до центральної влади з проханням про допомогу був взятий до уваги, а інцидент почав вичерпуватися.
Однак масована атака (подекуди й цілковито штучно створена) на Садового, Тимошенко та Ляшка змушує ретельно проаналізувати склад політичного повітря: а чи не пахне, бува, в ньому виборами. Відповідь на поверхні: пахне, й дуже сильно. Цей специфічний аромат ні з чим не переплутаєш — у ньому нота компромату сусідить з післясмаком втрачених надій.
Усі на вибори?
Однак коли можуть відбутися парламентські вибори? Ймовірно, восени. Коли політикум всмак навідпочивається на «закордонних округах» — хтось на «Монакщині», а хтось (більш бюджетно) — на «Єгипетщині», та й повернеться додому — заробляти собі на наступний релакс. Тоді ж, вочевидь, постане й питання зняття з посади Валерії Гонтаревої, а також питання внесення змін до Конституції, а ще — подальшого існування штучно створеної у ВР коаліції — словом, парламентські пристрасті закиплять з новою силою.
Пригасити їх можна буде тільки достроковими виборами, які, втім, слугуватимуть ще одній меті. Цілком імовірно, що одночасно з виборами до Верховної Ради влада таки проведе вибори й на окупованих територіях Донецької та Луганської областей. І хоча зараз усе (а передусім — здоровий глузд) говорить проти проведення таких виборів (через відсутність контролю за українським кордоном, неможливість убезпечення перебування в ОРДЛО представників виборчих комісій, не уточнені списки виборців тощо), є велика підозра, що операція з проведення таких виборів таки буде реалізована.
А їхнє синхронне з оновленням ВР проведення надасть таким виборам ваги та легітимності. Водночас парламентська виборча кампанія перетягне увагу на себе — так буде менше протестних виступів з боку тих, для кого вибори в ОРДЛО є справою неприйнятною. Це лише одна з можливих версій розвитку подій, яка, з усього, має право на існування.
