Тенденція інтенсивного «вимивання» продуктивної молоді за кордон вражає: майже 1,4 мільйона українців шукають притулок за межами Батьківщини. Згідно із заявою Управління верховного комісара ООН, саме стільки, в основному молодих, українців намагаються законно перебувати в близькому й далекому зарубіжжі.
Із них у Росії перебуває 1 млн. 92 тис. 212 українців, у Білорусі — 139 тис. 143 , у Молдові — 261 тис., у Румунії — 79 тис., в Угорщині — 71 тис., у Словаччині — 26 тис. Станом на 10 червня п’ятьма основними країнами Європейського Союзу, які дають притулок українцям, було прийнято 26 305 заяв щодо міжнародного захисту: 7 967 заяв у Німеччині, 7 267 — в Італії, 5 153 — у Польщі, 3 176 — у Франції та 2 742 — у Швеції.
А скільки наших співвітчизників неофіційно працюють за кордоном — ніхто достеменно й не знає. Чому так? Загальну причину можна знайти у розповіді двох молодих людей.
Киянка Софія Розуменко нещодавно повернулася зі США, де провела декілька місяців. Їй доводилося часто спілкуватися з українцями, як iз тими, хто там живе вже багато років і має американське громадянство, так і з тими, хто прилетів лише декілька місяців тому. Причини різні — хтось здійснює свою мрію жити й працювати в Голлівуді, хтось любить подорожувати й довго не засиджується на одному місці. Але більшість причин — економічні та соціальні.
«Там не все так просто й однозначно, як нам здається з-за океану, але якщо ти працюєш, то отримуєш за це достойну платню й досягаєш успіхів. На відміну від української системи, коли вчитель, лікар отримують заробітну плату, яка не співставна ні з витраченим часом, ні зі здоров’ям. Також бажання жити за кордоном підсилює навколишня «картинка», оскільки дуже швидко звикаєш до чистих вулиць, ідеально рівних доріг, усміхнених продавців, сусідів, перехожих. І, повернувшись до Києва, розумієш, що нам доведеться ще багато робити для того, щоб молоді люди після подорожей за кордоном із радістю поверталися до своєї Батьківщини», — розмірковує Софія.
Зазвичай виїжджають на Захід молоді енергійні люди, в основному з вищою освітою, які могли б принести користь Україні. Але, живучи у здоровому суспільному кліматі, в гарних соціальних умовах, можна принести набагато більше користі тут, ніж коли знаходишся там фізично й у стресі від нескінченного пошуку роботи або в намаганні прожити на мінімальну зарплату молодого спеціаліста.
Вофка Соловей із Херсонщини виїхав до США в дев’яностих роках 18-річним юнаком. «Там» він став відомим фотографом і режисером. Його документальний фільм «Міна» про буремні події на сході України нещодавно демонстрували в Західній Європі, США, Канаді та Україні. «Коли живеш в умовах, де немає тієї корупції та бюрократії, яка не дає розвиватися — почуваєшся вільною людиною, яка має всі шанси на втілення всіх задумів і мрій», — розповідає Вофка. За роки еміграції він дуже часто бував в Україні. «Спостерігаю багато позитивних змін, якими можна пишатися. Вірю, що скоро Україна у своєму розвитку наздожене країни, які вирвались із Радянського Союзу не лише офіційно, а й економічно та ментально. Але поки на високих державних посадах будуть вихідці з комуністичного минулого, на кардинальні зміни доведеться чекати довго. Радянська ментальність передається з покоління в покоління й живе у свідомості людей», — резюмує Соловей. n
