На що міняють Леніна і Маркса?

У селищі Гребінки, що за шістдесят кілометрів від Києва, нещодавно «повеселішали» назви вулиць: Озерна, Свято-Покровська, Гайова... А до того були, як скрізь: Карла Маркса, Леніна, Блюхера...

 

Із моменту проголошення незалежності місцеві активісти не раз агітували односельців, аби перейменувати назви вулиць із комуністичним «душком». Проте було марно: люди зазвичай відповідали, що не надто вдумуються в смисл тих комуністичних найменувань, звикли до них, що є, мовляв, у житті речі важливіші... Був серед громадських активістів і Микола Степенко, колишній учитель англійської мови місцевої середньої школи. Він багато розмовляв із людьми, намагаючись переконати, що старі назви гальмують розвиток свідомості, а, отже, й життя в цілому, оскільки є символами старої епохи. Проте мало хто з односельців бажав дослухатися до його слів. 

 

Тоді Микола Пилипович зрозумів, що нескоро дочекається, коли прозріє громада. Тому самостійно перейменував вулицю Радянську, на якій живе, на вулицю Василя Стуса. Він замовив у майстра металеву табличку, на якій той вигравіював нову назву «вулиця Василя Стуса, 87». Ту його дію в селищі сприйняли як дивацтво, проте ніхто з представників місцевої влади не робив йому ніяких зауважень. Навпаки, місцева голова Наталя Збаращенко говорить, що була приємно вражена тим сміливим кроком літнього чоловіка. (До речі, два роки тому пані Наталя разом із Миколою Пилиповичем піднялася на Тарасову гору в Каневі).

 

Хто знає, може, оце бажання йти назустріч новому, не погоджуватись із віджилим і додає сил для життя місцевому довгожителю. Нині йому йде 98-й рік. Він дивом уцілів у роки війни. Військова частина, в якій служив, перебувала на Далекому Сході... Після демобілізації повернувся в Україну, на батьківщину дружини, родичі якої жили у сусідньому з Гребінками селі Пинчуки. Тридцять років Микола Пилипович викладав англійську мову у місцевій середній школі. Діти його любили за доброту і віру в кожного з них: ті, за ким закріплювався ярлик невдахи, у Миколи Пилиповича отримували найвищі оцінки. 

 

На своє здоров’я Микола Пилипович не скаржиться. Ні в зрілі роки, ні тепер у нього навіть медичної карточки немає, бо давно сам собі лікар. Виявляється, все своє життя він активно займався бігом, наслідуючи античне гасло: «Хочеш бути здоровим — бігай! Хочеш бути розумним — бігай! Хочеш бути красивим — бігай!». Бігати перестав лише два роки тому. Тепер замість бігу активно ходить уздовж паркана, що на подвір’ї.

 

«Завдяки тому, що я все своє свідоме життя бігав, у мене не такий безобразний вигляд, як буває у дуже старих людей, — не без гумору зауважує про себе Микола Степенко. — Усім українцям я порадив би бігати. Це могло б зробити нас здоровою і сильною нацією, як свого часу було в давній Греції».

 

І дочок своїх, Наталю і Ольгу, коли ті були малі, він привчив до бігу. Особливо вподобала татову науку молодша донька, тепер 63-річна Ольга. У восьмирічному віці вона серйозно захворіла, і тато замість того, щоб шукати порятунку у лікарів, взяв її на стадіон. Із того часу вона і бігає. Щоразу приїжджаючи до батька у село, Ольга Миколаївна йде на місцевий стадіон, аби побігати.

Пані Ольга називає декілька секретів батькового довголіття, як-от: здоровий спосіб життя, 40-річне ігнорування в раціоні м’яса, спокійне ставлення до життєвих випробувань, що зазвичай називають оптимізмом. 

 

Микола Степенко наголошує, що віку йому додає повернення до народних традицій та звичаїв: «Коли дванадцять років тому я почув од свого земляка Володимира Мартинюка, що без наших давніх традицій та звичаїв не може бути справжньої України, то дуже зрадів, — розповідає Микола Пилипович. — Із того часу жити мені стало дуже цікаво. Я почав разом із громадою святкувати Купайла, Калиту, Різдво... Якщо в Україні шануватимуть наші давні звичаї, то ми можемо стати сильною й самодостатньою нацією, перестанемо скаржитись на свою гірку долю... Чому я такий впевнений? Та тому, що в основі народних звичаїв і традицій лежать такі поняття, як совість і краса. Без сумніву, на них все тримається...»