Говорячи про наслідки, які матиме для мера Львова Андрія Садового сміттєвий інцидент, частина оглядачів одностайна в тому, що традегією в Грибовичах Садовий обнулив свої мерські та президентські перспективи. Таке твердження є надто поверховим і не підкріпленим аргументацією, воно базується тільки на тому умоглядному висновку, що будь-який скандал у будь-якому разі має нашкодити репутації політика. Насправді ж це не зовсім так, особливо в українських реаліях.
Відсотки на звалищі
Власне, найкраще за все перспективи Садового відображають останні соцопитування КМІСу, проведені (що важливо!) вже після сміттєвого армагедону. Вони відводять львівському градоначальнику третє місце в президентському рейтингу — після Тимошенко (24,3% підтримки) та Порошенка (14,0%). Сам же Садовий має 12,9% популярності, що зовсім непогано для діяча, котрий не займається самопрезентацією у промислових масштабах — так, як це робить Тимошенко. Отож навіть після пожежі на сміттєзвалищі Садовий залишається бронзовим призером в президентських перегонах. Звісно, до роботи українських соціологів можна (і треба) ставитися зі значною часткою скепсису, але все ж приймемо на віру їхні останні заміри.
На користь Андрія Садового грає позитивний образ Львова як гостинно-туристичного, по-європейськи толерантного, сучасного міста. І хоча ця матриця галицької столиці була сформована задовго до приходу до влади нинішнього градоначальника, вона все ж значною мірою визначає й імідж Андрія Садового також. Безумовно, Садовий є проукраїнськи налаштованим мером, котрий стоїть на правильних, чи то пак демократичних, засадах. Однак за парадним фасадом відкривається доволі непривабливий «тил». Справедливості заради слід зазначити, що цим грішить не тільки Львів. Купа невирішених проблем є й у Харкові, і в Одесі, й у Дніпрі, і, звісно ж, у Києві, де одним із найбільших лих, котре загрожує екологічною катастрофою, є станція аерації у Бортничах. Остання рано чи пізно перетвориться на київський аналог Грибовичів, якщо тільки столична влада не візьметься за розв’язання цього питання.
Прорахунки Садового
Загалом ситуацію з Грибовичами можна розглядати як із практичної, так і з політичної точки зору. Об’єктивно кажучи, трагічний фінал цього сміттєвого полігону є цілковито закономірним. Господарювання Андрія Садового залишає чимало відкритих питань. У бекґраунді львівського мера — скандальна історія зі старими трамваями, закупленими в Німеччині за грубі гроші. Історія сягає 2007-2008 років, коли львівським посадовцям закидали розбазарювання 2 мільйонів гривень. Тоді ж було порушено кримінальну справу за фактом привласнення бюджетних коштів, однак у 2009 році провадження було закрито.
Іще однією обставиною, котра заплямувала репутацію львівської влади, стало будівництво 17-поверхового будинку на вулиці Лукаша. Понад три роки тривало в суді оскарження дозвільних документів, виданих забудовнику, однак Феміда пристала на бік власника цієї нерухомості, і дім таки добудували. Не допомогло й те, що мешканці вулиці виступали категорично проти багатоповерхового «монстра» — їхню точку зору до уваги ніхто не взяв.
У випадках, коли йдеться про незаконну забудову, мер Андрій Садовий воліє говорити про підроблені підписи — зокрема, директора департаменту будівництва львівської міської ради Андрія Павліва. «Ми маємо багато випадків, коли були підроблені підписи пана Павліва і ніхто не покараний», — зауважає міський голова. «Озвучуючи такі твердження, Андрій Садовий мав би назвати, про які документи та земельні ділянки йдеться, підтвердити це зверненнями до прокуратури», — коментує львівська громадська діячка Олеся Дацко. І наводить далеко не повний перелік адрес, де мало місце сумнівне будівництво: Личаківська, 257; Шевченка, 307; Шевченка, 72; Рудницького, 11; Коциловського, 13; Франка, 129; Франка, 146.
Таким чином, руйнування історико-архітектурного середовища Львова триває. В результаті мало не щотижня у ЗМІ з’являються повідомлення про нову незаконну забудову та нищення пам’яток архітектури. В львівському Арсеналі облаштовано ресторан, а в палаці Любомирських — копальню кави. Резонансною стала свого часу й новина про облаштування розкішного готелю в приміщенні львівської цитаделі. Під час Другої світової війни там був розміщений нацистський концтабір, і ще досі навколо цитаделі покояться десятки тисяч людських останків. Ще один промовистий факт охорони культурних пам’яток — ситуація з вулицею Лесі Українки, де залишки оборонних мурів міста просто закатали в бетон.
Іншою проблемою Львова є сморід на вулицях міста. Проблема ця складається з кількох складових: несанкціонованих викидів із підприємств, за котрими не наглядає Державна санстанція та екологічна інспекція; з відсутності гідрозатворів на декількох тисячах дощоприймачів, які облаштовані у місті; з украй застарілих очисних споруд, встановлених іще у 1963 році; з використання мешканцями відкритих потічків, адже на сьогодні далеко не всі будинки Львова каналізовані.
Є й питання щодо раціонального використання бюджетних коштів. У 2012-му меру Садовому закидали недолугість рішення будувати з нуля новий стадіон до тодішнього футбольного чемпіонату. Експерти не раз зазначали, що подібне використання бюджетних коштів призвело до того, що у місті, яке має одну футбольну команду (після фактичної ліквідації ФК «Львів»), є аж два стадіони, і один із них так чи інакше простоюватиме. У той час, коли в будівництво «Арени Львів» були вкладені сотні мільйонів, без фінансування залишилися інші важливі статті видатків.
Кому вигідна відставка мера?
І все ж, попри певні менеджерські прорахунки та недоліки в роботі Садового, на трагедію в Грибовичах нині нашаровують іще й суто політичні зиски та розрахунки. Як третій за чергою претендент на президентське крісло, Садовий не може не викликати певне занепокоєння у перших двох кандидатів. Але Юлія Володимирівна тримає нейтралітет — вона ніяк не коментує сміттєвий скандал. Передусім тому, що перше місце в президентському рейтингу убезпечує її від потреби воювати з тим, хто посідає третю сходинку.
Крім того, Садовий потрібен Тимошенко для спільної боротьби у парламенті з де-факто створеною більшістю у складі БПП, «Народного фронту», Опоблоку та олігархічних фракцій «Відродження» і «Воля народу». Натомість більше побоювань постать Садового має викликати у чинного Президента Петра Порошенка. І хоча до президентських виборів іще далеченько, а електоральні симпатії можуть хитнутися як в один, так і в інший бік, главі державі було б надзвичайно вигідно, аби Андрій Садовий позбувся рейтингу, а в ідеалі — і мерської посади.
Сам Президент закликає не політизувати ситуацію з Садовим і не шукати змови там, де її нема. «Сміття треба прибирати, а не робити на ньому велику політику», — різко коментує Порошенко. Однак навряд чи він сам утримається від спокуси «зробити політику». В будь-якому разі, політтехнологи обох таборів — пропрезидентського та промерського — обмінюються нині викидами компромату чи припущеннями, здатними остаточно «втопити» опонента.
У Садового не виключають підпалу Грибовицького сміттєзвалища, який, мовляв, знадобився задля того, аби загубити політичну кар’єру градоначальника, а у колах Порошенка акцентують на іншій обставині: мер говорить неправду, коли стверджує, що жоден інвестор не пропонував йому вирішити проблему Грибовицького сміттєзвалища. Насправді інвестори були, зазначає, зокрема, голова Львівської ОДА Олег Синютка. Про те саме каже і Ніколас ван Доеверен, нідерландський юрист та управлінець, котрий засвідчує, що одна з іноземних компаній у 2014 році пропонувала меру Львова збудувати сучасний сміттєпереробний завод, який вирішить проблему з відходами, але в міській раді цю пропозицію проігнорували.
Як це часто буває, «крайніми» у великій грі великів тузів залишаються прості люди. Приміром, ті, що постраждали від трагедії у Грибовичах. Втім ставлення респондентів, опитаних соціологами, до мера Львова поки що не зазнало корекції. Дуже важливо виокремити з усієї цієї каламуті міру його власної відповідальності, і вже тоді давати справедливу оцінку діям Андрія Садового. Чи почуємо ми таку оцінку найближчим часом — з’ясується вже незабаром. Поки що мер Садовий пішов у глуху оборону, доводячи, що його вини в тому, що сталося, немає. Це не надто прагматичний, але дієвий хід. Українці — народ жалісний, образ жертви може й спрацювати.
ДО РЕЧІ
160 тисяч гектарів української землі завалено нині сміттям і відходами. І це — лише офіційні полігони, до яких щороку додаються близько 12 тисяч незаконних звалищ, які тільки погіршують екологічний стан України. Екологи давно борються за дотримання норм та апелюють до здорового глузду уряду. Однак досі в цьому напрямі нічого суттєвого зроблено не було.
Фахівці попереджають: якщо жодних заходів ужито не буде, «сміттєва» проблема буквально затопить усю Україну. Тим паче що велика частина полігонів перебуває в критичному стані, який є навіть більше вибухонебезпечним, аніж Грибовицьке сміттєзвалище. Природно, що на 100% безпечних полігонів не існує, однак країні давно слід замислитися та впровадити у себе передові технології переробки та утилізації відходів.
Що заважає почати хоча б з елементарного поділу сміття за складом та терміном розкладання? Якщо на офіційно дозволених територіях регулярно діє 7-8 ступенів очистки газів, а також контролюється кількість викидів в атмосферу, то нелегальні звалища цього не мають. Таким чином, крім промислових викидів, Україні загрожують іще й отруйні випаровування від розкладання сміття.
Для довідки: в Україні як вторинні ресурси використовують лише близько 5% твердих побутових відходів, решту вивозять на полігони. Для порівняння, в Швеції переробляють чи не 100% усіх відходів.
