Коаліції «Європейська Україна», створення якої у 2014-му задекларували всі демократичні фракції, вже давно не існує де-факто. Але оскільки парламент усе ж голосує (до того ж ухвалює рішення з ключових питань), стає зрозумілим, що у стінах ВР утворилася нова парламентська більшість.
Хто проти кого дружить
Її склад є очевидним. Це — тандем Блоку Порошенка та «Народного фронту», помножений на участь у найбільш важливих голосуваннях Опоблоку, групи «Відродження» та групи «Воля народу». Так, зокрема, призначення Володимира Гройсмана Прем’єр-міністром підтримала група «Відродження».
Вона ж — спільно з «Волею народу» — забезпечила голоси, потрібні для того, аби віддати портфель Генерального прокурора в руки Юрія Луценка. Наступний бенефіс нової більшості — затвердження судової реформи: цього разу до голосування долучається Опозиційний блок, де проти голосує лише Євген Мураєв, котрий згодом оголошує про свій вихід зі складу Опоблоку.
В усіх трьох згаданих вище випадках три колишні співзасновники «Європейської України» — «Батьківщина», «Самопоміч», Радикальна партія Ляшка — або самоусуваються від голосування, або голосують проти. «Маленькі фракції» Верховної Ради почуваються ображеними: на них не звертають уваги при затвердженні «великих» питань, їх обходять стороною і при роздачі нагород за лояльність.
А прикладів того, як нові члени більшості отримують преференції, не бракує. Депутат Валентин Ничипоренко, котрий представляє «Відродження», отримує посаду голови першого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, скоєних працівниками органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю.
Тим часом КСУ працює над тим, аби скасувати закон про люстрацію — в інтересах колишніх посадовців з кола Януковича, а також — в інтересах нинішнього складу Опоблоку.
Ще одна «роздача слонів» відбувається при формуванні списку кандидатів у члени ЦВК. Окрім єдиного кандидата від «Самопомочі», решта пошукачів місця в Центрвиборчкомі — все ті ж люди Порошенка, «Народного фронту» та Опоблоку.
Є, щоправда, й дві цікаві постаті, чиї зв’язки сягають Віктора Медведчука.
Це — Ольга Лотюк, соратниця Ігоря Збітнєва, лідера партії «Нова сила» і людини, близької до путінського кума. Постать номер два — суддя Алла Басалаєва, котра в минулому підтримувала в суді позови медведчукiвського блоку «Не так!». Лотюк висуває БПП, а кандидатуру Басалаєвої обстоює все та ж група «Відродження».
Що б не означали подібні розклади, місця для «малих фракцій» у них нема. А між тим «малі фракції» не такi вже й малі: принаймні їхні лідери — Тимошенко, Ляшко та Садовий — в інтерпретації різних соціологічних служб входять у п’ятірку найбільш вірогідних претендентів на президентське крісло. Отож ситуація, що складається нині, дає їм не тільки відчуття тимчасової маргінальності, а й певні козирi.
Вибори все ближче
Упослідженими цим політикам себе почувати не слід. Виключеність iз процесу ухвалення рішень дає їм змогу отримувати задоволення від помилок влади. Вони більше не несуть відповідальність за дії нової коаліції. Але натомість отримують безліч приводів для її критики.
Крім того, відтепер вони можуть вигідно позиціонувати себе, протиставляючи власну точку зору не тільки Опоблоку, а й БПП та «Народному фронту». «Стару» опозицію в особі ОБ розбавляє «нова» опозиція, представлена тріумвіратом «Батьківщини», «Самопомочі» та Радикальної партії — демократичними та проєвропейськими силами, антиподами Опоблоку, «Відродження» та «Волі народу».
Через все це структура Верховної Ради стає більш складною та багатошаровою. А отже, й менш придатною до нормальної роботи. До речі, Опоблок лише виграє від того, що в нього з’явилися суперники на опозиційній ниві. Тут також спрацьовує принцип перекладання відповідальності на колег по парламенту. Однак навіть не це головне.
Знову ж таки, згідно з деякими останніми соцопитуваннями, у лідери парламентських перегонів нині виходить саме Опоблок. А це означає мега-зацікавленість цiєї політичної сили в якнайскоріших виборах до ВР. Але й у «Батьківщини» також зовсім непогані показники. І це враховуючи, що осінь — час чергового підвищення тарифів та піару на них — ще не настав.
У недалекому майбутньому, а саме після літніх канікул, прихильники проведення дострокових виборів неодмінно об’єднають свої зусилля. З одного боку на БПП та «НФ» наступатиме Опоблок, з іншого — «Батьківщина». До останньої, можливо, долучиться також і РП Ляшка, а може, й «Самопоміч», якщо тільки її лідер переживе скандал зі сміттєзвалищем та не поховає у ньому свою політичну кар’єру.
Влада, представлена Блоком Порошенка, таким чином, опиниться затиснутою лещатами: на неї напиратимуть одночасно і «правильна», і «неправильна» опозиція. Убезпечення своєї влади, до якого нині вдається Порошенко, розставляючи на ключових посадах своїх людей, мало чим допоможе Президентові країни. Адже в його нинішніх ситуативних союзників — свої власні цілі. Ніхто не погодиться отримати частину влади, якщо її можна захопити цілком. Або принаймні заволодіти її більшою половиною.
Все, що чекає на БПП у майбутньому, закладається цією політсилою саме зараз. У майбутньому парламенті вона вже не спиратиметься на свого нинішнього партнера — «Народний фронт», оскільки рейтинг партії Яценюка не дозволяє їй сподіватися на перемогу. Чи «дружитиме» з Блоком Порошенка Опоблок чи «Батьківщина» — покаже час.
Сьогоднішня «широка» коаліція завтра стане «вузькою», а «малі» фракції поміняються статусом iз «великими». Політичне життя схильне до перверзій. Особливо в Україні. Тож будь-які прогнози наразі не є актуальними, крім хіба що одного: створюючи «широку» коаліцію з тими, кого в ній не мало б бути, Петро Порошенко дійсно наближає позачергові вибори. Свідомо або несвідомо, бажаючи цього або ні.
