Сьогоднішнє подорожчання газу може виявитися аж ніяк не останнім. Попри всі обіцянки Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана. Експерти зазначають: якщо газ дорожчатиме, уряд буде змушений піднімати тариф. «Коли готували останнє підвищення тарифів, газ на європейських хабах коштував 140 доларів за тисячу кубів. Сьогодні ж вона становить 180 доларів і — цілком можливо, й надалі зростатиме», — сказав директор Інституту енергетичних досліджень Дмитро Марунич. Також, за його словами, на зростання тарифів може вплинути ріст курсу долара. А таке зростання у нинішній ситуації є цілком можливим — у тому числі й через негативну ситуацію в економіці, спричинену ростом тарифів. Отже, за словами експертів, Україна знаходиться у замкненому колі — а отже, тарифи зростатимуть постійно.
Усі ми — потенційні жебраки
Тим часом під загрозою опиняється найголовніша підвалина сучасної української тарифної революції — субсидії. Голоси, що їх невдовзі буде нічим платити, лунали вже не раз. Нині ж цей хор набуває все виразнішого звучання. «До сьогодні субсидії отримувало близько 5 млн. домогосподарств, тобто десь 35% населення країни. Зараз на соціальну допомогу з оплати за житлово-комунальні послуги претендуватиме близько 80% населення», — каже керівник ГО «Публічний аудит» Максим Гольдарб.
В Україні, за даними Державної служби статистики, лише 16,2 млн. (39 %) працездатного населення, решта — потенційні отримувачі субсидій (пенсіонери, діти та безробітні). І навіть iз цих 16,2 млн. українців більше половини перебуває за межею бідності, отримуючи мінімальну заробітну плату в розмірі 1450 грн. «Навіть за середнього місячного доходу в 5 тис. грн. на сім’ю виникне потреба в субсидіях, адже людям доведеться віддавати від 50% до 80% власних доходів на оплату «комуналки», — додає експерт «Публічного аудиту» Тарас Галайда.
Він додає, що оскільки люди не отримують субсидії «живими» грошима, вони, по-перше, зовсім не зацікавлені в економії енергоносіїв; по-друге, через завищені тарифи на ЖКП, а також просто здорожчання життя в Україні, адже ціни ростуть, як на дріжджах, українці просто не мають змоги думати про власне енергозбереження.
Три варіанти монетизації
Утiм монетизація субсидій — це тема номер один, яка нині активно мусується в уряді. Проект меморандуму з Міжнародним валютним фондом передбачає видачу допомоги «живими» грішми.
Розглядають три варіанти. Перший: монетизація всієї суми або тільки залишків — з обмеженим використанням цих коштів. Кошти держава переказуватиме на спеціальні рахунки, звідки їм можна буде використати лише на певні потреби. Скажімо, на програму «теплих кредитів». Або ж переказ усієї субсидії на спецрахунок на оплату житлово-комунальних послуг і енергоефективність.
Другий варіант — монетизація залишків із вільним використанням. Тобто постачальник послуг переказуватиме залишок коштів на банківський рахунок споживача. І той зможе використовувати їх на власний розсуд.
І, нарешті, третій варіант — стовідсоткова монетазиція субсидій із вільним використанням. Тобто всю суму субсидій виплачують на рахунок споживача — без жодних умов щодо використання цих коштів.
На думку експертів, недолік третього варіанта — надто велика довіра до сумління пересічного українця. І деякі люди, отримавши кошти на оплату субсидій, використовуватимуть їх на власні цілі. Відтак держава може залишитися з носом — і без коштів, і без сплачених рахунків. Проблема варіанта два — можливість зловживань для компаній. Тому наразі українська влада схиляється до варіанта номер один.
«Ризики зловживань і корупції доволі суттєві, — каже генеральний директор Центру дослідження енергетики Олександр Харченко. — Можуть з’явитися охочі збільшити суми, що їм мають повернути. Від технологій обману лічильників до технологій їх обходу. Домовився з місцевим електриком, відкрив лічильник раз на місяць, отримав від держави «живі» гроші. І поділили...».
На думку експерта, людина має знати розмір своєї субсидії, гроші мають залишатися на її рахунку. І якщо не використано весь обсяг енергоресурсів, людина має отримати їх залишки або у монетарній формі, або мати змогу скерувати їх на покращення енергоефективності.
За три роки — мільярди кубів
Проте без монетизації система субсидій приречена на провал. Використання «безкоштовних» енергоресурсів, спалювання газу за системою «все включено» рано чи пізно доведе економіку країни до колапсу. «Існує тільки один метод стимулювати населення до енергоефективності — вартість послуг. Українці розбалувані пострадянським халатним ставленням до ресурсів», — стверджує Харченко.
На цьому тлі державні програми енергоефективності, за офіційними даними, користуються популярністю. Так, «теплими кредитами» торік скористалися 116 тисяч сімей. Із моменту старту програми «Ощадливий дім» у жовтні 2014 року «Ощадбанк» видав понад 1,32 млрд. гривень кредитів на утеплення житла. Цьогоріч у порівнянні з попередніми періодами темпи енергоефективного кредитування зросли втричі. У пікові дні банк надає 1175 таких кредитів щоденно. Надалі уряд обіцяє зменшити ставку за цим кредитом.
У цьому контексті монетизація пільг і справді може дозволити заощадити. «У перші три-п’ять років можна досягти значної економії. Це мільярди кубів газу. Коли у вас неефективні будівлі з точки зору енергозбереження, то навіть заходи з найменшими інвестиціями мають великий ефект», — каже енергетичний експерт Євгенія Черв’яченко. І радить урядовцям, як краще запобігти фактам нецільового використання «субсидійних» коштів. «У Європі та США є таке поняття, як «гроші з міткою», для яких створюють спеціальні рахунки, — пояснює вона. — Банки вміють це робити. Такий шлях адміністрування непростий, адже необхідно налаштовувати банківські системи і системи соціальних служб, але не існує нічого неможливого».
Шлях, який має пройти Україна в енергетичній сфері, і справді непростий, навіть болючий. Але нічого не робити також не можна. Адже з одного боку нас чекає цілковита залежність від Росії, яка починається з «газової голки», а з іншого — держава не може дозволити собі і далі безконтрольно надавати субсидії. «Уся субсидійна історія може «вилізти боком» і державному бюджету України. На сьогодні держава вже заборгувала постачальникам ЖКП 25,3 млрд. грн. за нараховані субсидії. І це при тому, що в 2016 році на субсидії передбачено близько 40 млрд. грн. Про що ми будемо говорити далі, коли субсидійні потреби сягнуть 80 млрд. грн.? Адже представники Мінфіну вже офіційно повідомили, що майбутні витрати на субсидії можуть становити 3,8% ВВП», — говорить Максим Гольдарб.
ОФІЦІЙНО
Керуючого призначить Рада
Верховна Рада проголосувала за основу і в цілому за зміни у Закон «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», якими передбачається, що в будинках без ОСББ керуючого будуть обирати місцеві ради.
У законі сказано, що в разі, якщо протягом року з дати набрання чинності цим законом співвласники багатоквартирного будинку, в якому не створено ОСББ, не прийняли рішення про форму управління багатоквартирним будинком, управління таким будинком здійснюється управителем, якого призначає на конкурсних засадах виконавчий орган місцевої ради.
Також співвласникам надається право достроково розірвати договір iз призначеним на конкурсних засадах управителем у будь-який момент, якщо вони визначаться з формою управління багатоквартирним будинком.
А ТИМ ЧАСОМ
Почім газ в агресора?
Нещодавно можновладцi України знову заговорили про плани купівлі газу у російського «Газпрому». Повторюється думка про те, що минулої зими Україна не використовувала російський газ, а також про те, що найближчим часом ми можемо закуповувати газ у РФ, якщо та продаватиме його нам дешевше, ніж на західних ринках (враховуючи транспортні видатки).
«Як відомо, взимку 2015/2016 дійсно Україна не закуповувала газ у країни, яка є агресором, — каже «УМ» екс-уповноважений Президента України з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський. — До жовтня 2015-го ми закуповували російський газ і частину його закачали у ПСГ. А після припинення імпорту з РФ, у період опалювального сезону, окрім власного видобутку та імпорту із заходу, газ відбирався із ПСГ, де частково був і російський імпортний газ. Окрім уже достатнього річного обсягу газу без російського імпорту (насамперед — за рахунок скорочення споживання), минула «тепла» зима обумовила те, що добовий відбір газу із згаданих трьох джерел був достатнім, аби задовільнити всіх споживачів. Обсяги щодобового відбору газу з кожного джерела і сумарно технічно обмежені. У випадку ж значного похолодання є тільки одна технічна можливість забезпечити всіх споживачів, — на жаль, за рахунок імпорту з РФ. Тому й не дивно, що російська сторона диктувала нам ціну, а ми з нею погоджувалися».
Сьогодні, стверджує Соколовський, більшість газу, імпортованого із Заходу через Польщу, Угорщину чи Словаччину в 2015-му році, є газом, в основному, російського походження.
«Отже, дещо некоректно стверджувати, що минулого опалювального сезону Україна обійшлася без російського газу. Цього, безумовно, треба реально добиватися, і ми в державі Україна маємо такі підстави: потрібно скорочувати обсяги споживання, збільшувати обсяги власного видобутку і збільшити до оптимальних обсягів фізичні можливості щодобового відбору газу без російського імпорту — на випадок значного похолодання. Це можна робити лише в теплу пору року. На жаль, ми, здається, втратили щонайменше два місяці — починати такі роботи треба в кінці березня — на початку квітня, а переговори і підготовку техдокументації — набагато раніше. Залишається надіятися на те, що такі роботи, підготовка, переговори тощо успішно ведуться в умовах високої секретності, тобто, зокрема, не висвітлюються ЗМІ: ми законтрактували чи готові до підписання контрактів на постачання газу неросійського походження; доводимо до оптимального обсяг добового відбору і т.д. А переговори з РФ ведемо, скоріше, як відволікаючий маневр і лише для страховки», — припустив експерт.
Окремого аналізу, на його думку, вимагає тема «Чи доцільно взагалі імпортувати газ iз Росії під час війни?». «Історії відомі різні випадки: коли жертва припиняла будь-яке співробітництво з агресором, а також — коли жертва і агресор співпрацювали в окремих галузях. Але, коли йдеться про Росію, то, окрім незаперечного твердження, що не варто оплачувати армію агресора, мабуть, доцільно керуватися оцінкою Отто фон Бісмарка: «...будь-який договір (угода, контракт і т.д.), укладений iз Росією, не вартує паперу, на якому він викладений», — резюмує Богдан Соколовський. — Отже, не можна вірити обіцянкам РФ щодо імпорту газу, якою б не була задекларована ціна. Особливо — у період війни, адже нема гарантії, що Кремль не використає газ як зброю проти України і не зупинить імпорт тоді, коли нам це буде нестерпно боляче — якщо йому це буде політично вигідно. Крім цього, лише у випадку припинення будь-якої співпраці з РФ, Україна може відверто вимагати допомоги від світу, зокрема повноцінних економічних санкцій».
