Біля будівлі Полтавської міськради відбулася акція протесту АТОвців проти свавілля перевізників, котрі відмовляються забезпечувати передбачений законом пільговий проїзд у транспорті учасників бойових дій та членів їхніх сімей.
Свого часу колишні військовослужбовці пікетували з цього ж приводу Центральний автовокзал. Цього разу останньою краплею, що переповнила чашу терпіння, стало побиття напередодні їхнього побратима Івана Деблюка товаришем водія 33-го маршрутного таксі, що курсує за маршрутом Розсошенці—Яківці (підприємство-перевізник — ПП «Люг»).
Нападником виявився колишній працівник цього підприємства Станіслав Чернусь, якого звільнили за скандали з пасажирами. Конфлікт розпочався з того, що водій «маршрутки» відмовився безкоштовно перевозити учасника бойових дій, мотивуючи це відсутністю пільгових місць.
Усі АТОвці, з якими спілкувалася, в один голос заявляють: кожен потрапляв у ситуацію, коли «маршрутники» відмовляли в пільговому проїзді. «Багато хто з хлопців, махнувши рукою, або платить за проїзд, або ж покидає маршрутне таксі, — розповідає голова Полтавської обласної філії «Товариства ветеранів АТО» Дмитро Пономаренко. — Сам я щоразу добивався, щоб перевізник дотримувався вимог закону, — при цьому кілька разів конфліктував.
Спланованими провокаціями проти учасників бойових дій вважаємо й розбиті меморіальні дошки, що увічнюють пам’ять загиблих на сході України, понівечені могили, зірвані прапори на цвинтарі, де спочивають наші побратими. Такі факти вандалізму не можуть не обурювати». Учорашній боєць Олександр Гончаренко, котрий проживає в райцентрі Решетилівка і їздить на роботу до Полтави, запевняє, що йому часто відмовляють у безкоштовному проїзді на автовокзалі.
Пояснюють, що пільгових лише 1—2 місця, та й то не на кожен рейс. «Особисто мені відмовили в пільговому проїзді на маршруті Полтава—Рибці, — констатував колишній боєць 1-го окремого батальйону морської піхоти України Дмитро Довженко. — Згідно із законом, не існує обмеженої кількості пільгових місць у маршрутних таксі. Проте саме такий аргумент наводять, відмовляючи нам у пільговому проїзді. До того ж iще й починають ображати, принижувати. «Краще б ви взагалі не повернулися з війни», — іноді навіть такі висловлювання доводиться чути».
До акції громадської непокори долучився й екс-голова Полтавської обласної ради Петро Ворона. «Я сам учасник АТО, тож не можу стояти осторонь проблем моїх побратимів, — пояснив він. — Мене дуже насторожує позиція влади, яка ігнорує ці проблеми.
До того ж вона повинна виховувати суспільство, а в цьому разі — повагу до тих, хто відстоював суверенітет, територіальну цілісність та незалежність нашої країни. А якщо учасників АТО виганяють з автобусів нецензурною лайкою, пускають у хід фізичну розправу, влада має на це реагувати. Інакше об’єднаємося й вершитимемо самосуд — а що нам лишається робити? Ми ж повинні якось захищатися. Тому й хочемо попередити владу: або вона наводить порядок, або ж робитимемо це своїми методами».
Батько загиблого під час виходу з Іловайського котла Олександра Мочалова — Ігор Олександрович — говорить, що займається згаданою проблемою з червня минулого року, коли перевізники відмовили в безкоштовному проїзді членам сімей загиблих військовослужбовців.
«Ми намагалися розібратися, хто ж має контролювати перевізників, і притягати їх до відповідальності в разі, якщо вони порушують права пільговиків. І що ви думаєте? Усі відхрещуються: це, мовляв, не наша парафія. Досить своєрідно притягував порушників закону до відповідальності керівник відділу з питань транспортних перевезень та зв’язку міськвиконкому.
От, скажімо, мені відмовляють у безкоштовному проїзді. Аби не скандалити, я брав квиток, ішов до нього й називав маршрут та номер автобуса. Чиновник зв’язувався з перевізником і наказував тому привезти 4 гривні, які я заплатив за квиток. А у відділі з питань транспортних перевезень позиція така: що ми, мовляв, можемо вдіяти, якщо, прийнявши закон про безкоштовне перевезення учасників АТО та членів їхніх сімей, із держбюджету не виділяють коштів на компенсацію збитків підприємства-перевізника?
Отже, виходить, тут заплющують очі на свавілля перевізників. Цікава річ: у законі про підприємництво чітко написано, що бізнес — це діяльність, пов’язана з ризиком, із метою отримання прибутку. Так от, одним із ризиків підприємницької діяльності якраз і є неотримання із бюджету відповідної компенсації.
Тож якщо підприємцю не виділяють компенсації, це не дає йому права відмовляти в безкоштовному перевезенні пільговим категоріям населення. А тепер порівняйте, які ризики були в хлопців, котрі не сховалися, хоч могли, і пішли на війну? Повернутися додому в труні або безруким-безногим, або сидіти з обдертою шкірою в полоні... Ризики неспівмірні».
АТОвці сформулювали конкретні вимоги до міської влади: взяти на контроль оперативне розслідування фактів вандалізму в Полтаві з обов’язковим інформуванням громадськості про результати цих розслідувань, посилити патрулювання з подальшим встановленням веб-камер у місцях можливих випадків провокацій, забезпечити виконання закону України про статус ветеранів війни, зокрема стосовно пільгового проїзду, довести це до відома всіх перевізників.
І ще одне: на найближчій сесії міської ради заслухати звіт полтавського міського голови Олександра Мамая про виконання вищезазначених вимог, у разі ж невиконання рекомендувати депутатському корпусу поставити питання про недовіру міському голові.
Петицію з вимогами передали заступнику мера Віталію Нікіпелову, котрий вийшов до протестувальників. Перевізникам, котрі порушують закон про соціальні гарантії учасників бойових дій, запропонували виносити три попередження, після чого позбавляти ліцензії.
Петро Ворона поставив заступнику мера пряме запитання: «Чи причетна міська влада до зняття державних прапорів із монумента Слави в Корпусному парку? Знімали прапори технікою з підйомником, яка є в 5—6 організацій міста. Усе це легко з’ясувати. Але влада цим не займається». Висловив наболіле ще один учасник АТО Олександр Русін: «У школі №38 присутня воєнізована охорона, яка існує за кошти батьків учнів.
При цьому перед самісіньким її носом розбивають меморіальну дошку, що увічнювала пам’ять загиблого АТОвця Олександра Мочалова. То, може, краще замінити оту охорону ветеранами АТО? Заодно хоч якось розв’яжемо проблему безробіття серед учасників бойових дій». У Ігоря Мочалова — свої претензії до влади: «Чому досі не почали облаштовувати алею Героїв? Усі оці ганебні випадки в місті — показник вашої роботи. Це ознака того, що ви неспроможні тримати ситуацію під контролем».
В інтерв’ю для преси Віталій Нікіпелов наголосив: те, що облили фарбою пам’ятник Івану Мазепі, зруйнували меморіальні дошки, зняли державні прапори, не додає честі місту. «До того ж це дуже тривожні сигнали, — додав чиновник. — Розслідуванням цих прикрих інцидентів займаються органи поліції.
А щодо перевезення пільговиків, то у відділі з питань транспортних перевезень та зв’язку міськвиконкому є 9 звернень від АТОвців про порушення їхніх соціальних гарантій (а загалом ветеранів АТО в нас близько двох тисяч). Тобто частіше перевізники намагаються позитивно вирішувати це питання. Але потрібно розуміти, що намагаються вирішувати за власний рахунок. Звісно, коли йдеться про учасників АТО, то просто неприпустимо, щоб їхні права порушували».
