Архів особливого призначення

08.06.2016

Тарас ЗДОРОВИЛО

Доступ до архівів торує шлях до правди.

Діяльність спецслужб часів тоталітарних комуністичних режимів жахають і вражають! Аби застерегти від кривавих повторень у майбутньому — найкращою «ін’єкцією» може стати лише вседоступність архівів того періоду. Ці документи необхідно досліджувати та опрацьовувати, а також використовувати в освітньому процесі, щоб сумне минуле, досвід якого мали, вже ніколи не стало реальністю. У пострадянських східноєвропейських державах уже не один рік поспіль діють інститути досліджень тоталітарних режимів. А в Україні, з чималими потугами, лише створюється спеціалізований Архів Українського інституту національної пам’яті.

«Архіви комуністичних спецслужб. Центрально-європейський досвід та практика» — такою була тема міжнародного «круглого столу», що відбувся у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Проводили його спільно названий навчальний заклад, Український інститут національної пам’яті, галузевий держархів СБУ та фонд «Відродження».

Країни Центральної Європи раніше від нас пройшли шлях, пов’язаний із розкриттям і вивченням архівів комуністичних спецслужб. Тому цілком очевидно, що Україна намагається якнайбільше запозичити корисного досвіду в тих держав. Нині українське суспільство стоїть перед черговою великою «архівною революцією» та масштабним відкриттям архівів комуністичних спецслужб, і, головне, перед передачею їх у відомство цивільних структур. У цьому контексті досвід наших сусідів на Заході є надзвичайно корисним і цінним.

Існують різні докази злочинної діяльності тоталітарних систем. Серед них спогади свідків, катівні та в’язниці, у яких мордували та вбивали політичних супротивників, що насмілювалися підняти голову й виступити проти влади. Проте насамперед є документи, які найпереконливіше розповідають про механізми функціонування злочинних систем влади. Документи, що зберігаються в архівах країн колишнього «Східного блоку», які до 1990 року перебували під радянським впливом, становлять найбільш достовірне та, водночас, проникливе джерело інформації про комунізм та все зло, яке він несе.

Польський досвід — 90 км різних документів

Цікавим є польський досвід роботи з архівними матеріалами. Архів Інституту національної пам’яті (ІНП) — це унікальний збір інформації, що охоплює документи, пов’язані з трагічною історією Польщі та поляків у ХХ столітті. Зібрані записи включають, у першу чергу, матеріали комуністичних органів держбезпеки у 1944—1990 роках.

Інститут зібрав численні документи, створені органами цивільних та військових судів, пенітенціарної служби, системою державної адміністрації. Важливе місце також відведене архівним матеріалам, що були створені та зібрані попередником ІНП, Комісією з розслідування злочинів проти польського народу. Архіви інституту містять також документи, надані приватними особами. Це здебільшого спогади, звіти та листування.

Загалом в архівах ІНП міститься 90 кілометрів різних документів. Там можна знайти, зокрема, паперові записи у вигляді справ, мікрофільми, фотографії та діафільми. Матеріали Інституту містять також речові докази, що долучалися до кримінальних справ, як і предмети, конфісковані Службою безпеки під час обшуків та затримань.

Завдання Архіву ІНП описані в Законі від 18 грудня 1998 року «Про Інститут національної пам’яті — Комісію з розслідування злочинів проти польського народу» та закону від 18 жовтня 2006 року «Про розкриття інформації про документи органів служби безпеки, створені у 1944—1990 рр. та змісту цих документів». Перший закон регулює, зокрема, «запис, набуття, збір, зберігання, впорядкування, збереження, розповсюдження та публікацію документів, створених та зібраних органами держбезпеки у період із 22 червня 1944 року по 31 липня 1990 року, та апаратом безпеки Третього рейху та СРСР».

Натомість другий закон, так званий «закон на перевірку», «визначає правила та процедури відкриття інформації щодо документів органів держбезпеки та змісту цих документів, що зберігаються в архіві ІНП — Комісії з розслідування злочинів проти польського народу».

Відкриття великої кількості першоджерел внесло нову якість у вивчення новітньої історії Польщі. Раніше доступ до документів, створених таємною поліцією, був дуже обмежений. Перед 1990 роком вони використовувалися майже винятково «міністерськими» істориками, а у 1990-ті роки доступ можна було отримати лише після довгої та виснажливої процедури оформлення дозволу на опрацювання документів, причому наявні матеріали давали уявлення лише про невеликий діапазон діяльності апарату польської держбезпеки.

Жоден інший польський архів не має такої різноманітної документації, що демонструє політику терору та утисків. У першу чергу архівні матеріали з ІНП сприяють дослідженню масштабу та розмаху репресій комуністичної влади проти власних громадян; а ще — підпілля, що боролося за незалежність після 1945 року.

Не було б можливим ретельно дослідити історію опозиції, що боролася за незалежність у 1970-х та 1980-х роках без можливості співставлення фактів або свідчень очевидців зі змістом документів, створених таємною поліцією. З одного боку, архіви ІНП містять документи, які є свідченнями героїзму та патріотизму, а з іншого — підтверджують людську ницість, ганебність та зрадництво.

У Польщі є система, яка отримала назву «Цифровий архів», який нині містить більше 36 мільйонів записів. Зараз журналісти, дослідники й науковці можуть користуватися всіма цими документами. Завдяки спеціальній системі відскановано більш ніж 14 млн. копій, які також є доступними й відкритими для журналістів і дослідників. Польський ІНП активно працює над створенням баз для надання файлів в електронному вигляді. Зараз близько 60 % усіх архівних документів готові для надання саме в цьому форматі. Проте в широкому доступі є лише 30 %.

Така ситуація пояснюється просто браком електронного обладнання й відповідного рівня інформаційних технологій, яка нині трохи призупиняє цей процес. Але поляки прикладають чималих зусиль, аби ввести у дію достатню кількість відповідного обладнання й завдяки новітньому комп’ютерному програмному забезпеченню розширити доступ громади до електронних документів. Поки, як альтернатива, є чимало читальних кімнат, у яких, якщо немає достатньої кількості електронних файлів, — можна ознайомитися з документами «вживу».

Моніторився навіть стан здоров’я!..

Своїми роздумами поділився Рафал Лєськєвіч, директор бюро з надання доступу та архівації документів ІНП Польщі. Зокрема, він наголосив, що зазвичай, після повалення комуністичного режиму на його батьківщині, документи не доступні й громадяни не мають доступу до цих спецархівів. Тільки в 1997 році стало можливим використовувати в Польщі документи для того, щоб перевіряти твердження, які раніше робилися публічними особами. Найзатребуванішими суспільством були матеріали, що стосувалися секретної співпраці з силовиками, наприклад, журналістів чи політиків.

Аби уникнути різноманітних інсинуацій та застерегти майбутні покоління від жахливого реваншу комунізму, було створено ІНП. У грудні 1998 року законодавці вирішили морально компенсувати жертвам комуністичного режиму їх страждання, тож, крім інших способів, було запропоновано покарати тих, хто скоював злочини за комуністичних часів та переслідував вільнодумних осіб. Упродовж цього часу (з початку 1990-х) правила, які стосувалися управління архівами, було змінено й якщо коротко: було надано загальний доступ до спецархівів.

Польська держава також училася — на досвіді інших країн «Східного блоку». Треба пам’ятати про те, що закони прийнято завдяки наполегливості парламентської більшості, яка народилася з опозиційної більшості (наприклад, профспілки «Свобода»). Адже до 2005 року контроль на політичній арені був захоплений посткомуністичним альянсом, який не дуже підтримував будь-які зміни щодо доступу до спецдокументів.

Пропозиції відносно ключових змін й управління було покладено на порядок денний Польського парламенту лише після виборів 2005 року. Тоді до влади прийшли різні групи і в результаті було внесено суттєві зміни й до закону про національну пам’ять, і новий закон від 2006 року про відкриття документів спецслужб із 1944-го по 1990-ті роки, і зміст цих документів. Обидва закони вступили в силу з 2007 року й гарантували доступ до архівів спецслужб.

У «польському» випадку йшлося не тільки про документи, які були накопичені саме спецслужбами, а ще й прокуратурою, військовими та пенітенціарною системою. Загалом із дев’яноста кілометрів файлів і записів з архівів на сьогодні не оцифрованими залишилися буквально якісь декілька сотень метрів.

В часи тоталітаризму всі громадяни перебували під постійним наглядом спецслужб. Велося спостереження за діяльністю всіх громадських рухів. Фіксували будь-яку ситуацію, яку можна було б використати в майбутньому проти осіб із метою шантажу, залякування і т.п. Моніторився навіть стан здоров’я!.. Чутлива інформація містилася в багатьох звітах і службових записках. Усе фіксувалося також на фотоплівку та відео. Все ця інформація стала доступною для пересічних громадян лише зі створенням ІНП Польщі.

Українські реалії

Та повернемося до українських реалій. Зокрема, зауважимо, що ніхто зараз не може дати відповіді, що відбувається з архівними документами, які не вивезли з окупованих територій. Невідомо, вони вивезені чи знищені? А масив документів, який перебував у Криму, Донецькій та Луганській областях — один iз найбільших.

Але в цілому, завдяки подіям на Майдані та започаткованій ним декомунізації ситуація в країні змінилася. 9 квітня 2015 року ВР України ухвалила Закон «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917—1991 років».

Цей новий закон урешті зробив незворотною можливість громадян та іноземців ознайомитися із будь-якими документами комуністичних органів держбезпеки. Нормативний акт також зобов’язує вивести ці матеріали з-під відання сучасних спецслужб та правоохоронних органів і передати до новостворюваного спеціалізованого Архіву Українського інституту національної пам’яті.

Хотілося б вірити, що ця реформа, услід за досвідом східноєвропейців, зробить один із найбільших масивів матеріалів комуністичних спецслужб відкритим для світової спільноти, і невдовзі Україна презентує свій путівник у раніше таємні архіви КДБ.

Декан історичного факультету КНУ ім. Т. Г. Шевченка Іван Петрилюк, який також брав участь у дискусії, у своєму виступі зазначив: «Є надія, що цей «круглий стіл» дозволить вирішити дуже багато не тільки суто теоретичних, а й практичних питань, які поставали перед колегами Польщі, Чехословаччини в часи, коли засекречені архіви ставали доступними та відкритими. І користуючись цим досвідом, очевидно, сьогоднішні українські служби, у відомстві яких перебувають архіви комуністичних спецслужб, зможуть у максимально стислий термін, організовано й безболісно передати ці архіви у відання цивільних установ».

Друкована версія