Те, що судова реформа Україні потрібна як повітря — факт. І те, що від унаочнення українських реформ залежить побудова стосунків нашої держави з демократичним світом — також факт. Однак ані чинник «західного» тиску, ані часовий фактор не можуть слугувати виправданням ухваленню документа, який несе в собі чималі ризики. Недарма голосування за проект змін до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (запропонований Президентом Порошенком) було таким проблематичним.
Загальна мобілізація
Змінам, вписаним у «тіло» Конституції (а функціонування системи правосуддя регламентує саме Основний закон) мало передувати ухвалення закону «Про судоустрій». 2 червня 2016 року цей закон пройшов перше читання. Пізніше мало відбутися друге, а вже потім — голосування конституційних змін. Однак сталося так, що минулого четверга парламент прийняв відразу весь судовий пакет — закон «Про судоустрій» у цілому та перелицьовані розділи Конституції, що стосуються правосуддя.
Цей факт свідчить як мінімум про те, що порушувати регламент ВР новий спікер парламенту Андрій Парубій вміє не гірше за свого попередника Володимира Гройсмана. Інший нюанс стосується кола тих, хто взяв участь у голосуванні за судову реформу. Із 335 голосів, відданих за зміну Конституції, 38 належали депутатам Опоблоку, а також членам БПП та «Народного фронту». «Малі фракції», тобто «Батьківщина», «Самопоміч» та Радикальна партія Ляшка, переважно не голосували за цей законопроект. Недавні союзники БПП та «НФ» по коаліції вважають, що ухвалення судової реформи значно підсилить тиск глави держави на судову гілку влади.
Однак їхню точку зору колеги не врахували. До того ж переконувати парламент до Ради прибув особисто Президент Порошенко. «Ми зробили величезні кроки у боротьбі з корупцією... Але все це марно. Марно, тому що за гучними арештами, за гучними затриманнями корупціонерів судді за 30 срібняків відпускають їх на волю», — зауважив глава держави.
Видання «Українська правда» відзначає, що з депутатами «працювали» близькі до Петра Порошенка представники депутатського корпусу — Ігор Кононенко та Сергій Березенко, а відставлений iз прем’єрської посади Арсеній Яценюк «обробляв» власну фракцію. Навернути вдалося і опозиційну частину парламенту (в даному разі під опозицією є колишні «регіонали» у складі ОБ). Словом, операція пройшла успішно і країна отримала нову судову систему. Добре це чи погано?
Новації від Порошенка
Остання версія змін до Конституції в частині правосуддя знайшла схвалення Венеціанської комісії, однак сама комісія, очевидно, через свою віддаленiсть від українських реалій просто не бачить небезпеки, яку містять ці зміни. Водночас Венеціанська комісія не схвалила дещо фантастичну (але таку привабливу!) ідею відправити у відставку всіх суддів «оптом», а відтак організувати новий їх набір — приблизно за цим принципом, як в Україні формували нову поліцію.
Але цього не сталося, а що стосується закріплених у Конституції новацій, то вони виписані таким чином, що важелі впливу на процес формування суддівського корпусу опиняються в руках Президента. Стаття 128-ма Конституції України відтепер викладена у такій редакції: «Суддів призначає на посади Президент України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом. Призначення суддів на посади здійснюється за конкурсом, крім випадків, передбачених законом».
Іншими словами, ламається прийнятий до сьогодні двотуровий порядок призначення судді, коли вперше претедент отримує цю посаду, згідно з рішенням Верховної Ради, відтак проходить п’ятирічний випробувальний термін, по завершенню котрого призначається суддею безстроково указом Президента України.
Верховну Раду розробники нової Конституції виносять за дужки — на користь одноосібної згоди Президента країни на призначення кандидата ім’ярек на посаду судді. Скасовується і п’ятирічний випробувальний термін. Натомість у процесі призначення судді задіяно Вищу раду правосуддя. Що це за орган та які функції на нього покладено?
Вища рада правосуддя ще не створена, тому будемо вживати назву її чинного аналога — Вища рада юстиції. ВРЮ є однією з тих інституцій (поряд з Вищою кваліфікаційною комісією суддів та Вищою радою суддів), на яку покладена робота з суддівським корпусом. Зокрема, юрисдикція Вищої ради юстиції допускає переслідування суддів за порушення присяги, а також дисциплінарне переслідування суддів Верховного Суду та вищих судів.
Приблизно такій меті слугує і Вища кваліфікаційна комісія суддів: вона встановлює наявність підстав для переслідування, силами своїх представників проводить дізнання та накладає дисциплінарне покарання. Функція переслідування таким чином не є роз’єднаною з функцією квазісуду — за аналогічним принципом працює і українська прокуратура, котра одночасно проводить слідство та підтримує обвинувачення. Зазвичай у розвинених демократіях у таких випадках використовують інструментарій міністерства юстиції, однак в Україні все без потреби ускладнено та створено купу неефективних чиновницьких надбудов.
Однак повернемося до Вищої ради правосуддя. Стаття 131-ша Конституції у новій редакції говорить про цю структуру так: «Вища рада правосуддя складається з двадцяти одного члена, з яких: 10 членів обирає з’їзд суддів; 2 членів призначає Президент; 2 членів обирає Верховна Рада України; 2 членів обирає з’їзд адвокатів України; 2 членів обирає всеукраїнська конференція прокурорів; 2 членів обирає з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ з числа науковців у галузі права».
Ті ж самі інституції обирали і Вищу раду юстиції, різниця полягає лише у кількості квот, у новій редакції Конституції більшість квот залишена за з’їздом суддів. Проте суті це не міняє: «свої», як і раніше, обирають «своїх». А ворон ворону, як відомо, ока не виклює.
Що ж стосується діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів, то вона вже давно перетворилася на фарс: відповідаючи на сотні подань громадян щодо притягнення до відповідальності суддів за неправосудні рішення, ВККС застосовує механізм покарання у поодиноких випадках. І це — якщо говорити саме про дисциплінарну відповідальність. Тим часом 375-та стаття Кримінального кодексу («Постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови») дотепер залишається цілковито «мертвою» — її просто не застосовують на практиці.
Отже, ми маємо наступне: структура, котра змінює лише вивіску, але не суть (Вища рада правосуддя) контролюватиме проведення конкурсу на заміщення посади судді, але остаточне рішення з цього приводу залежатиме від глави держави. Контроль за ними обома (тобто за Президентом та ВРП) відсутній у принципі. Якщо це саме ті реформи, які ми так чекали, то, можливо, з ними не варто було квапитися?
Високі зарплати та знижений імунітет
Інші новації від законотворців торкаються наступних моментів. Скасовується система вищих спеціалізованих судів — господарського, адміністративного, цивільних та кримінальних справ (запроваджено ці суди, до речі, було відносно недавно). Натомість їх замінить Верховний Суд, який також перезавантажать і наберуть його суддів на конкурсній основі. Систему судоустрою складатимуть місцеві суди, апеляційні суди і Верховний Суд. Тобто зникає додаткова ланка між апеляційними судами та Верховним Судом.
Місцевими судами першої інстанції також вважатимуться окружні адміністративні та господарські суди. До найвищого в країні Верховного Суду входитимуть не більше 200 суддів. У ньому буде п’ять підрозділів: Велика палата, касаційний адміністративний суд, касаційний господарський суд, касаційний кримінальний суд та касаційний цивільний суд. Набрати на конкурсі нових суддів та запустити роботу нового посиленого Верховного суду мають за півроку з моменту набрання законом чинності.
Для розгляду антикорупційних справ у системі правосуддя хочуть створити Вищий антикорупційний суд, який будуть формувати на відкритому конкурсі. У судах, які продовжать роботу, судді мають пройти переатестацію. Працювати суддями зможуть громадяни України, не молодші 30 та не старші 65 років. Суддівський досвід не обов’язковий — подаватися на конкурс можуть адвокати, науковці та правозахисники. В них має бути вища юридична освіта і стаж професійної діяльності у сфері права — п’ять років.
У законі прописана також низка антикорупційних механізмів для суддів, зокрема, зобов’язання кожного року подавати, окрім декларації про доходи, ще й декларації родинних зв’язків та доброчесності. Однією з нових підстав для звільнення судді стане відмова довести законність джерел походження майна.
Разом iз посиленням контролю за способом життя та прибутками закон передбачає значне підвищення заробітної платні суддям, які пройшли кваліфікаційне оцінювання. Судді місцевих судів матимуть посадовий оклад у 30 мінімальних заробітних плат, що, за даними на кінець 2015 року — 46,5 тисячi гривень. Суддя апеляційного суду та вищого спеціалізованого матиме 50 «мінімалок» — 77,5 тисячi гривень. Судді Верховного Суду, які фактично стоятимуть на вершині всієї судової системи країни, матимуть посадовий оклад у 75 мінімальних зарплат, або 116,2 тисячі гривень на місяць.
Однак у цій бочці з медом служителів Феміди чекає чималий черпак дьогтю: суддівська недоторканність віднині обмежується. Вища рада правосуддя замість парламенту даватиме згоду на арешт суддів у разі вчинення злочину ще до вироку суду. У разі затримання судді під час або одразу після вчинення тяжкого злочину ніякої згоди взагалі не буде потрібно.
Позитивні новації, закладені у судову реформу, безумовно, мають бути відзначені. Утім, як і негативні. Що переважає у змінах до Конституції та чинного законодавства, аналізувати безглуздо. Інколи достатньо однієї «неправильної» законодавчої норми, аби вся побудована на ній система перетворилася на бомбу уповільненої дії. Чи «вибухне» українське правосуддя, чи, навпаки, стане протиотрутою для української корупції, покаже час.
ПОЗИЦІЯ
Народний депутат України Надія Савченко висловилася категорично проти ухвалення змін до Конституції України під час війни. «У нас Україна зараз — це граната. У неї є кільце — це Конституція. Чека — це наш Донбас. Основне тіло гранати — це наша Україна. Ми беремо, стискаємо чеку з тілом гранати і смикаємо Конституцію, кільце викидаємо. І от візьміть еспандер, потримайте в руці. Скільки втримаєте?» — прокоментувала Савченко. Головні ризики, на думку депутата, полягають у тому, що наступними (після змін у частині судової системи) можуть стати зміни, пов’язані з прописуванням в Основному законі особливого статусу окупованих територій. Якщо це станеться, то «прийде наша чека «ЛНР» і «ДНР», і нас розірве», — сказала Савченко.
Що стосується змін до Конституції в частині судової реформи, то тут депутатка зазначила таке. «Показувати просто, що ми хочемо змін, — це одна справа. Робити реальні зміни і правильні зміни — зовсім інша справа. Конституцію чіпати не можна в жодному разі. Закон прийняли, можна було його обговорювати тиждень, два тижні, потім робити зміни в Конституції. Я не знала, що сьогодні робити, не могла зрозуміти, що відбувається в залі, я висмикнула картку. Я насправді проти внесення змін до Конституції», — заявила Савченко в інтерв’ю «112-му каналу». Раніше повідомлялося, що Надія Савченко та Юрій Шухевич пропонують Верховній Раді скасувати рішення про прийняття за основу та в цілому проекту Закону «Про судоустрій і статус суддів».
