Дамоклів меч закриття знову навис над багатостраждальним Музеєм історії Києва, який після довгих поневірянь знайшов прихисток у новому приміщенні на вул. Богдана Хмельницького, 7. На цей раз його можуть закрити в будь-який день згідно з рішенням Окружного адміністративного суду Києва за позовом столичних пожежникiв...
Становлення й митарства
Щоб зрозуміти весь трагізм нинішньої ситуації, не зайве буде нагадати читачам гірку історію, яку вже пережив цей музей історії (вибачайте за каламбур). Ініціатива його створення належить видатному історику, почесному члену київського товариства старожитностей і мистецтв, академіку АН УРСР Олексію Петровичу Новицькому, яку повністю підтримала Київська музейна нарада в листопаді 1927 року. Фактично ж музей був офіційно створений за постановою Ради Міністрів УРСР від 14 листопада 1978 року — проте тільки на папері, оскільки не мав відповідної колекції. Тож фонди музею формувалися на базі експонатів, переданих з Інституту археології Академії наук УРСР, а також подарунків від підприємств та установ. Першим приміщенням, у якому розміщувалися його експонати, був «Будиночок Петра I» на Подолі (вул. Костянтинівська).
Незабаром йому була передана одна з архітектурних окрас міста — Кловський палац. А на його оформлення були запрошені навіть кращі художники-інтер’єрники з Ленінграда. Перша експозиція Музею історії Києва була відкрита 26 травня 1982 року й приурочена до 1500-річчя Києва. На той час у його фондах було 36 тисяч оригіналів (експонувалися 5-6%). В основному, це археологічні матеріали, знайдені на території міста в різні часи фахівцями та краєзнавцями, предмети з їхніх етнографічних та нумізматичних колекцій, ікони, стародруки, поштові листівки, побутові речі киян різних часів, а також тематичні комплекси ХХ ст. У цьому приміщенні музей працював 22 роки, аж доки на нього не «накинули оком» солідні чинуші з Верховного Суду України, приміщення якого було розташоване неподалік. І як не захищалися співробітники музею, та більша сила виявилася, звісно ж, на боці суддів. Тож, за іронією долі, саме в день відкриття експозиції музею в цьому приміщенні — 26 травня 2004 р. Кловський палац у нього забрали і передали в користування ВСУ. Експонати ж Музею історії Києва були «урочисто» перенесені в Український дім, де в ящиках і коробках припадали пилом та руйнувалися довгих вісім (!) років, а міська влада ніяк не могла вирішити, куди ж їх приткнути.
У різний час пропонувалися різні варіанти, зрештою в серпні 2011 року керівництво КМДА оприлюднило плани з розміщення музею в скандально відомій споруді торгово-офісного центру поблизу станції метро «Театральна» за адресою: вул. Б. Хмельницького, 7. Вона зажила дурної слави ще з початку будівництва у 2006 році, оскільки проти її зведення виступали і прості місцеві жителі, у вікнах яких «погасло» сонце, і фахівці різного роду, котрі навіть висували гіпотези, що цей «монстр» спричинить обвал метро... Зрештою 27 травня 2012 року відбулось урочисте відкриття і передача керівництву музею символічного ключа від цієї нової чотириповерхової будівлі. А вже з серпня 2012 року вона функціонує як Музей історії Києва. На двох його поверхах розгорнуто постійну експозицію, яка розкриває сторінки багатовікової київської історії через археологічні пам’ятки періоду Київської Русі, а також тут експонується символ міського самоврядування — барельєф Архангела Михаїла та величезна кількість особистих речей і творів відомих киян — актриси М. Заньковецької, художників М. Пимоненка, О. Мурашка, В. Котарбінського, Г. Світлицького, С. Шишка та багатьох інших. Здавалося б, поневіряння музею нарешті закінчилися, він може спокійно працювати, доносячи киянам і гостям міста славетну історію Києва. Але, як кажуть, не довго музика грала...
І тут прийшов пожежник...
На початку грудня 2015 року до приміщення музею завітав співробітник управління з надзвичайних ситуацій у Шевченківському районі Головного управління ДСНС Києва з плановою перевіркою, як сказано в супровідному посвідченні, з метою «додержання вимог законодавства у сфері пожежної і техногенної безпеки, цивільного захисту, контролю за діяльністю аварійно-рятувальних служб музею». Перевірку проводили дуже ретельно, і за її результатами було складено відповідний акт від 21 грудня 2015 р. №363, у якому наводився перелік аж 29 порушень, що начебто можуть загрожувати здоров’ю чи навіть життю як співробітників, так і відвідувачів музею.
А оскільки, за законом і процедурою, самі пожежники не можуть припинити роботу такого «небезпечного» об’єкта перевірки, то ГУ ДСНС у Києві звернулось до Окружного адміністративного суду з позовом до Музею історії Києва «про застосування заходів реагування у вигляді повного зупинення роботи музею шляхом відключення джерел електроспоживання, накладення печаток на розподільчі електрощитки та вхідні двері». Не берусь судити, наскільки ретельно і фахово суддя А. Мазур, який виносив постанову, вивчив зазначені в акті рятувальників 29 порушень, оскільки на засіданні суду я не був присутнім, а в самому документі вони практично не названі, але 17 березня 2016 р. він виніс «вирок»: «Суд вважає обґрунтованими посилання позивача на можливість призведення виявленими порушеннями загрози життю та здоров’ю людей». І постановляє: «Застосувати заходи реагування у вигляді повного зупинення роботи Музею історії Києва шляхом відключення джерел електроспоживання, накладення печаток на розподільчі електрощтитки та вхідні двері... Обов’язок щодо забезпечення виконання рішення покласти на Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві... Постанова підлягає негайному виконанню».
Таке рішення було для працівників музею наче грім серед ясного неба. Звичайно ж, керівництво цього культурного закладу його не прийняло, оскільки більшість «порушень» або були зовсім незначними, або й узагалі відсутніми (тобто їх просто дописали за «шаблоном»). І в пошуках справедливості звернулося з оскарженням цього рішення до Апеляційного суду Києва. Та, як кажуть, не так сталося, як гадалося. Розглянувши доводи потерпілої сторони — музею, ця інстанція залишила скаргу без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду без змін...
Для з’ясування ситуації ми звернулися до обох сторін конфлікту. Як розповіли нам у прес-службі Головного управління ДСНС у Києві, дійсно, в грудні 2015 року проводилася планова перевірка Музею історії Києва, в ході якої було виявлено 29 серйозних порушень вимог законодавства у сферах пожежної і техногенної безпеки, цивільного захисту, контролю за діяльністю аварійно-рятувальних служб, які загрожували здоров’ю та життю людей, про що й складено акт. Відповідно до Кодексу цивільного захисту було направлено адміністративний позов до Окружного адміністративного суду щодо вжиття заходів реагування. Він і виніс постанову про закриття музею. А після розгляду апеляції 11 травня Апеляційний суд залишив у силі рішення першої інстанції. Дирекція музею звернулася до ГУ ДСНС у Києві з проханням провести повторну (позапланову) перевірку їхнього закладу. Тепер управління має направити лист до департаменту нагляду і контролю ДСНС із проханням дозволити провести таку перевірку. Процедура прийняття рішення може тривати місяць.
Генеральний директор Музею історії Києва Лариса Булавіна відверто сказала: «За 40 років моєї роботи ця перевірка була найретельнішою, а її акт, який, до речі, ми не підписували, як того вимагає закон, складено явно упереджено, з наведенням фактів, які не відповідають дійсності, або порушень, що жодним чином не впливають на безпеку роботи нашого закладу. До того ж, розгляд справи в Апеляційному суді проходив без нашої участі, а надані нами докази не було взято до уваги. У мене складається таке враження, що перевірка проводилася з чиєїсь «подачі» і її результати комусь були потрібні саме такими. Напевне є люди, яким потрібне наше приміщення в самому серці столиці».
Провідний інженер із питань охорони праці Музею історії Києва Олександр Добровольський доповнив розповідь директора кількома цікавими фактами. Зокрема, він розповів, що зафіксоване в акті «порушення» про відсутність журналу інструктажу співробітників не відповідає дійсності, оскільки насправді він був i записи в ньому робили регулярно і неформально, але про нього інспектор, який проводив перевірку, навіть не запитував. Запис про те, що в музеї немає добровільної пожежної дружини також є штучним, оскільки законодавством не передбачена обов’язкова її діяльність на таких об’єктах, а її створення потребує бюджетного фінансування. Деякі пункти «звинувачень» інженер взагалі вважає сміховинними. Наприклад, про те, що на першому поверсі нижня сходинка на два сантиметри коротша за решту, а це є «дуже небезпечним» при евакуації людей на пожежі. Як і те, що двері в приміщенні на два сантиметри нижчі від потрібних двох метрів — напевне це сталося при будівництві, оскільки сама підлога припіднята. Як зауважив пан Добровольський, ці порушення не впливають на безпеку. Тим більше що самі ж пожежники підписували акт про прийняття цього будинку (про це свідчать надані на запити керівництва музею відповіді генпідрядників), і тоді все було в нормі. Щодо пункту акта інспектора про відсутність запису в журналі перевірки справності вогнегасників, то інженер завірив, що всі вони абсолютно придатні до використання, а їхній контроль заносився до журналу в електронному вигляді. Зважаючи ж на «зауваження» пожежника, він уже завів журнал і виправив це «порушення». Як і усунули деякі інші, тому й хочуть провести повторну перевірку.
«Навіть якби всі вказані порушення мали місце, то Кодекс цивільного захисту передбачає кілька санкцій — від припису до закриття, — підсумував результати конфлікту головний юрисконсульт Музею історії Києва Віктор Дмитренко. — І в нашому випадку можна було обмежитися саме приписом, а не закриттям. Тим паче що, за моїм дослідженням, більше 10 вказаних порушень — безпідставні чи й узагалі надумані. Наприклад, записано, що відсутній акт прийому-передачі будинку, тоді як він насправді є. Ми подавали на розгляд Апеляційного суду документи про невідповідність записів в акті дійсному стану речей, але вони чомусь не були враховані. Тож зараз готуємо комплекс заходів, зокрема й звернення до Вищого адміністративного суду України щодо недопущення закриття музею. Але навіть наше право на касаційне оскарження не дає змоги зупинити рішення Окружного адмінсуду. Тож нам можуть вимкнути світло і опечатати двері в будь-який момент...»
